Обрання очільника Державної авіаційної служби України безпосередньо відбивається на національній безпеці, обороноздатності та захищеності ключової авіаційної інфраструктури. Отже, вибір між публічним змаганням та закритим призначенням є вибором між фаховим керівництвом та політичними небезпеками у стратегічно важливій галузі. Організація відкритого змагання – це єдиний спосіб звести до мінімуму загрози для країни та забезпечити віру в рішення влади.
Висування кандидатури глави Державної авіаційної служби України давно вийшло за межі звичайної кадрової процедури. Фактично, мова йде про вибір способу управління стратегічно важливим регулятором: прозорого та компетентного, або ж закритого, кулуарного і політично обумовленого. І саме зараз уряд стоїть перед дилемою, яка матиме безпосередні наслідки для обороноздатності країни. Як слід вчинити уряду, щоб захистити одну з найважливіших галузей, читайте в матеріалі УНН.
Офіційно Кабінет міністрів може призначити голову Державної авіаційної служби України без публічного змагання – військовий стан це дозволяє. Але головне слово тут – може, а не повинен. Адже поточне законодавство не забороняє оголошення відкритого змагання навіть у воєнний час. Більше того, практика організації відкритого конкурсу на посаду неодноразово застосовувалася урядом вже після 2022 року. Тобто питання – не в правових обмеженнях, а виключно в політичній волі.
На тлі широкомасштабної війни Державна авіаційна служба перестала бути “технічним” органом. Адже вона відповідає за сертифікацію авіаційної техніки, допуск компаній на ринок, безпеку перельотів, а також за рішення, які безпосередньо впливають на виконання оборонних замовлень, логістику, гуманітарні та евакуаційні місії. Помилка або навмисне шкідливе рішення в цій сфері – це не просто управлінський недолік, а загроза для національної безпеки.
Саме тому ситуація навколо одного з кандидатів на посаду глави органу Ігоря Зелінського, якого віцепремʼєр Олексій Кулеба подав на розгляд Кабміну, викликає велику кількість питань.
Як раніше інформував УНН, Зелінський у сфері авіації не новачок – він працював заступником голови Державної авіаційної служби України та був звільнений у 2015 році. Представники авіаційної галузі пов’язують період його роботи із системним занепадом транспортної авіації. За цей час з українського реєстру фактично зник флот Іл-76, який має критичне значення для військових і гуманітарних перевезень. Частина бортів була виключена з реєстру, частина – заблокована регуляторними рішеннями, а деякі фактично перейшли під контроль росії.
Додаткові питання щодо кандидатури Зелінського виникають і на тлі одного з його найбільш резонансних рішень авіаційної сфери, ухвалених уже після початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну.
Мова йде про використання документів російської підсанкційної компанії ПАТ “Іл”. Незважаючи на чинний санкційний режим, Зелінський видавав сертифікати перегляду льотної придатності літаків на підставі рішень цього підприємства, фактично легалізуючи документи компанії країни-агресора через українського державного регулятора. І це при тому, що в Україні на той момент вже існувала сертифікована організація, здатна здійснювати відповідний технічний супровід без залучення російських структур.
За оцінками фахівців, такі рішення не лише суперечили санкційній політиці України, а й створили прямі небезпеки для національної безпеки, адже фактично відкрили можливість продовження взаємодії з підприємствами оборонно-промислового комплексу держави-агресора.
Показово, що ці небезпеки вже стали об’єктом уваги правоохоронних органів. Так, Служба безпеки України проводить спецперевірку кандидата на посаду глави Державіаслужби Ігоря Зелінського, під час якої врахує можливу шкоду державі у разі його висування. Про це раніше повідомляв УНН із посиланням на відповідь уповноважених органів.
Регулятор не має права видавати дозвільні документи, сертифікати чи інші акти, якщо їх підставою є рішення або висновки російських компаній, що перебувають під санкціями. Санкційний режим означає повну заборону будь-якої прямої чи опосередкованої співпраці. Видача дозволу в такій ситуації фактично легалізує вплив підсанкційного суб’єкта через державний орган України
– зазначив юрист Дмитро Касьяненко.
На цьому тлі прагнення Кулеби призначити керівника Державної авіаційної служби України без відкритого змагання виглядає щонайменше дивно. Адже повноцінний публічний відбір автоматично означав би публічні співбесіди, питання щодо минулих рішень, аналіз діяльності кандидатів і порівняння альтернатив. Саме цього, вочевидь, намагаються уникнути.
В коментарі УНН політолог Володимир Цибулько прямо вказав на системну проблему таких призначень. За його словами, добір за принципом лояльності, а не професійності, неминуче призводить до деградації державних інституцій. А у випадку з авіаційною галуззю ці наслідки можуть бути згубними.
Насправді, якість призначених поза конкурсами функціонерів дуже низька, і це призводить просто до катастрофічних наслідків
– вважає Цибулько.
Нагадаємо
Україна вже готується до відновлення змагань на ключові посади. Відповідні рішення та законодавчі зміни перебувають у процесі ухвалення. Тож спроби призначити голову Державної авіаційної служби України “швидко і без галасу” саме зараз виглядають, як спроба встигнути до моменту, коли конкурсний механізм стане неминучим.
Головний висновок у цій історії очевидний: уряд зобов’язаний оголосити відкритий конкурс на посаду глави авіаційного регулятора. Це не суперечить закону, не перешкоджає воєнному управлінню і, навпаки, є чи не єдиним способом обрати справді компетентного керівника. Прозорий відбір зменшить ризики для обороноздатності, зніме питання щодо політичних домовленостей і продемонструє, що держава навіть у часи війни здатна діяти відкрито та відповідально. А особливо у сфері, де ціна помилки – безпека країни.