На згадку про старшого лейтенанта, розвідника Володимира Яворського (позивний «Камаз») Хвилина мовчання 15.06.2026 09:00 Укрінформ На спортивному майданчику та в житті був невгамовним, сильним, надійним — проривався вперед, мов машина
Розвідник спецпідрозділу Головного управління розвідки МОУ «Артан», старший лейтенант Володимир Яворський із позивним «Камаз» пішов з життя два роки тому, 30 травня 2024 року, в місті Часів Яр на Донеччині, прикривши собою пораненого товариша по службі. За виявлену відвагу та геройство Володимиру Яворському посмертно було присвоєно найвищу державну нагороду – звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
Володимир народився 2 грудня 1994 року у Києві. Змалку його життя було нерозривно пов’язане зі спортом, захоплення яким йому прищепив батько. Починалося все з карате, а згодом юнак переключився на регбі. Саме цьому видовищному виду спорту він присвятив понад 15 років свого життя, виступаючи за київський клуб «Антарес». Талановитого юнака включили до складу основної команди вже у 18 років. У складі клубу він двічі ставав чемпіоном України серед команд Вищої ліги та завоював бронзову медаль Суперліги. Маючи зріст 180 см та вагу понад 100 кг, на полі він був нестримним і потужним. Проривався крізь захист суперників, як справжня машина, змушуючи їх розлітатися — згадують його товариші по команді. Саме за це хлопець отримав прізвисько «Камаз». Це прізвисько залишилося з Володимиром і під час військової служби, ставши його бойовим позивним.
Володимир мріяв стати тренером та започаткувати безкоштовну секцію з регбі для дітей, аби вони, подібно до нього, закохалися в цей вид спорту.
Хлопець завершив навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Однак до вступу у вищий навчальний заклад за військовим фахом йому вступити не вдалося. Як він згадував зі сміхом у документальному фільмі про себе, він не пройшов психологічні тести через надмірну активність та непосидючість. Проте це не завадило йому здобути вищу освіту за спеціальностями «Комп’ютерна інженерія», «Фізична культура і спорт», «Публічне управління та адміністрування», дві з яких він отримав вже під час перебування на передовій. Впертості у досягненні своїх цілей та спортивному характеру хлопцю було не позичати.
У перший же день повномасштабного вторгнення російських військ Володимир Яворський разом із другом долучився до лав територіальної оборони у місті Васильків, що на Київщині. А вже влітку 2022 року він успішно пройшов складний відбір до спеціального підрозділу ГУР Міноборони «Артан».
Він був серед тих бійців, про яких у засобах масової інформації дозволяли писати лише через кілька тижнів після проведення операцій. Так було із спробою висадки десанту на берег Каховського водосховища поблизу Енергодара, або ж із операцією з повернення контролю над так званими «вишками Бойка» в Чорному морі. За його плечима – кілька зухвалих вилазок за лінію фронту з поверненням полонених ворогів.
«Камаз» належав до тих солдатів, які ніколи не ховалися за спинами своїх бойових побратимів. Він завжди був на передовій. Або ж замикав колону, коли доводилося відходити з зайнятих позицій. Володимир Яворський неодноразово отримував поранення, намагаючись витягти своїх побратимів з-під ворожого вогню. Так, на початку 2023 року в Бахмуті Володимир врятував життя своєму товаришу-снайперу «Джурі», вчасно помітивши ворожий танк та закривши собою побратима від удару. Пізніше він витягнув двох бійців з палаючого автомобіля, який був уражений FPV-дроном, та забезпечив вихід підрозділу з напівоточення.
«Коли поруч діяв «Камаз», я знав, що мій тил надійно прикритий. Його потрібно було знати особисто, щоб усвідомити, що ця людина на 100% тебе не залишить у біді, допоможе у разі поранення. І так воно завжди й було», — згадують його фронтові друзі.
Про більшість своїх операцій Володимир не розповідав близьким — він оберігав свою матір від зайвих хвилювань, завжди запевняючи її, що в нього все гаразд. На відеозверненнях він завжди з посмішкою передавав вітання рідним, жартував, що «поїв і в шапці», демонстрував побутові дрібниці у зайнятих приміщеннях. І жодним словом не згадував про свої героїчні вчинки та смертельно небезпечні завдання.
Наприкінці травня 2024 року група під командуванням старшого лейтенанта Яворського тримала оборону в Часовому Яру. Протягом двох діб розвідники відбили шість запеклих ворожих штурмів, знищивши понад 50 окупантів та 5 одиниць ворожої техніки. Безстрашний «Камаз» особисто повів бійців уперед, щоб зупинити прорив оборонної лінії.
30 травня, під час евакуації поранених, група потрапила під інтенсивний артилерійський обстріл. Володимир Яворський закрив собою побратима. Осколок снаряда потрапив під захисний шолом командира — поранення виявилося фатальним.
8 червня 2024 року Героя було проведено в останню дорогу в його рідному Києві. Сотні людей прийшли попрощатися з відважним воїном у Володимирському соборі. Поховали його на Лук’янівському цвинтарі столиці.
На вшанування пам’яті Володимира у київському парку імені Миколи Зерова, де він любив здійснювати пробіжки, було висаджено міцний дуб.
Володимиру Яворському посмертно присвоєно звання Героя України. Відзнаку «Золота Зірка» з рук Президента України отримала його мати.
Джерело: зі сторінки спецпідрозділу ГУР МО України «Артан», документального фільму Дарини Трунової
За матеріалами проєкту «Янголи спорту», документального фільму-спогаду “І один у полі воїн. Герой України Володимир «Камаз» Яворський”
Пам’ять Загибель Хвилина мовчання