Вшанування пам’яті гранатометника Миколи Клюби Хвилина мовчання 19.04.2026 09:00 Укрінформ Воїн мав псевдонім «Староста», адже до повномасштабного вторгнення РФ в Україну був керівником у своєму селі Дитятин на Івано-Франківщині.
Микола Клюба – друга дитина у Галини Євгенівни. Найстарший Василь – кадровий військовослужбовець, котрий наразі воює у 95 десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Наймолодші в сім’ї – Ігор та Андрій. Усі четверо з’явились на світ у селі Дитятин, що на Івано-Франківщині.
«Мої діти товаришували з юних років, завжди підтримували один одного. Микола більше спілкувався зі старшим, Василем. У дитинстві навіть спали в одному ліжку. Микола був дуже тихим, добре навчався. Дитятинську школу закінчив з декількома четвірками, а все інше – на відмінно. Дуже полюбляв історію, географію, літературу», – згадує Галина Євгенівна.
Розповідає, що старші сини рано залишились без батька, тому вміли усе робити по господарству.
«У нас із братом різниця у віці була незначною – півтора року. В дитинстві ми були як і всі хлопці – сварилися, мирилися, грали у футбол… Я у 18 років вступив до армії, в село приїжджав вже не так часто, тому й бачились вже рідше», – розповідає старший брат Миколи, Василь.
Микола Клюба після школи отримав професію зварювальника та коваля в Івано-Франківському вищому професійному училищі. Працював в Україні та за її межами. Пройшов службу в армії. У 2015 році приймав участь у антитерористичній операції у складі 58 -ї окремої мотопіхотної бригади, яка дислокувалася в Конотопі. Тоді пів року служив на Луганщині, ще пів року – на Донеччині. Після повернення до рідного села, жителі обрали його головою.
Мати бійця згадує, що незважаючи на те, що Микола був дуже спокійним та стриманим, він був принциповим і мав високе відчуття обов’язку. У селі його за це цінували.
«У нас є будівля старої школи, то він хотів там облаштувати майстерні з ремонту, щоб люди мали можливість тут працювати», – додає вона.
«Микола мені завжди говорив : «Ти ще побачиш, яким чудовим буде наше село». Син полюбляв сади. Ми посадили з ним кущі малини, більше 50 дерев волоського горіха…», – розповідає Галина Євгенівна.
У рідному Дитятині Микола Клюба привів до ладу могили Січових Стрільців, взявся за створення пам’ятного знаку героям Небесної сотні. Усе робив разом з людьми, які довірили йому цей пост.
«Коли Микола був головою, село дуже змінилось. Для тих, хто проживає там постійно, можливо ці зміни і не помітні. Але, коли приїжджаєш раз на рік, розумієш, що село виглядає зовсім по-іншому – почистили ставочок, біля будинку культури чисто, всюди є позитивні зміни», – каже брат Миколи, Василь.
Щойно розпочалась повномасштабна війна, Микола Клюба відразу ж пішов до військкомату.
«Він з перших днів вирушив на війну, хоча міг не служити. Я говорила йому про це, але він мені пояснював, що коли комусь у селі принесе повістку, то його односельчани можуть запитати: «А ти чому не йдеш на війну?» Син не хотів, щоб люди пожалкували про свій вибір… Навчання проходив на Яворівському полігоні якраз у той час, коли російські війська його обстріляли. Миколу тоді не зачепило, вже на війні він отримав два поранення і кожного разу повертався на службу», – згадує Галина Євгенівна.
Розповідає, що за Миколою на війну пішли багато чоловіків з села. Тоді пані Галина покинула роботу за кордоном і разом із жінками постійно готували на передову смаколики. Зізнається, так легше чекати дітей і чоловіків з війни. У селі для бригади Миколи люди двічі збирали гроші на автомобілі.
«У Миколи була складна служба. Коли він потрапив у 115-ту бригаду ЗСУ, то дуже радів цьому, поважав хлопців та командира. Казав мені :«Мамо, я нікого на полі бою не кидав». Розповідав, як вивів семеро побратимів з бліндажу, який згодом спалили росіяни. Це було за тиждень до його останнього бою», – згадує Галина Євгенівна.
Впродовж 2022–2025 років Микола Клюба виконував бойові завдання в районах інтенсивних бойових дій на різних напрямках фронту, зокрема в районі Серебрянського лісництва, Лисичанська, Сіверськодонецька, Костянтинівки, Куп’янська, Покровська.
«Запитую у Миколи: «Який у тебе позивний?» А він каже: «Староста». Кажу: «Як це? Що це за староста? Чому староста?» Він відповів: «Староста. Ти хіба не знаєш, хто такий староста? Це ж я був старостою, тому в мене позивний Староста». Мені аж не вірилось: «Як, кажу, староста, і тебе призвали?» Він відповідає: «Мене не призвали, я сам зголосився». Микола був дуже зібраним, відповідальним, позитивним, життєрадісним», – згадує для Суспільного побратим Миколи, Юрій Теслюк.
«Перший раз Микола був травмований, коли пішки з товаришами вибирались з ворожих позицій. Тоді у їхню автівку влучив ворожий дрон. Другий раз Микола лежав пораненим, а ворожий дрон літав над ним, то росіяни подумали, що він мертвий і так син залишився тоді живим…», – пригадує мати військового.
Свій останній бій гранатометник підрозділу групи розвідки 3-го батальйону 115-ї ОМБр Микола Клюба прийняв 4 жовтня 2025 року поблизу села Торське, Донецької області. Його тіло змогли забрати лише через два дні.
«Гранатометники – це не піхотинці, проте у будь-який момент можуть стати піхотинцями. Так і сталось у Миколи. Коли він знаходився на позиції, довелось приймати стрілецький бій, і він його прийняв. Відважно прийняв і загинув у ньому», – говорить Юрій Теслюк.
Родина дізналась про смерть Миколи 6 жовтня.
«Востаннє ми спілкувались з ним 30 вересня. Тоді він сказав мені, що деякий час не буде на зв’язку, тому що йде на завдання… На фронті він ще взяв до себе маленьке цуценя. Його мені привезли додому хлопці, коли вже приїхали на похорон Миколи. Сказали, що цей собака такий же тихий, яким і Микола був за життя…», – додає Галина Євгенівна.
«Востаннє з Миколою ми бачились на Покрови, 1 жовтня. Він був дуже спокійним. Зазвичай, ми жартували, проте не цього разу. Чомусь не виходило нам веселитись. Я просив, аби він перевівся у мою бригаду, проте він не хотів покидати своїх побратимів. Щоправда, тоді у його голосі з’явилась якась нотка сподівання – він сказав, що спочатку поїде на завдання, а потім ще подумає. Але не судилось…», – згадує брат Миколи, Василь.
Миколу Клюбу поховали у рідному Дитятині. Йому навіки 38 років.
У військового залишились 16-річна дочка Світлана, мати Галина та брати – Василь, Ігор і Андрій.
За службу у ЗСУ Микола Клюба отримав відзнаку Президента України «За участь в АТО», нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІ ступеня від Головнокомандувача ЗСУ та відзнаку «Лицар бойового чину» від Івано-Франківської обласної ради.
Усе, про що мріяв та планував здійснити староста Микола Клюба у рідному Дитятині, хочуть реалізувати його брати.
Слава і шана Герою!
Ірина Дружук
Фото з архіву родини та Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Вшанування Смерть Хвилина мовчання