Пам’яті рятувальника Ігоря Соловйова (позивний «Нептун») Хвилина мовчання 17.01.2026 09:00 Укрінформ Обожнював доньку, працював над дисертацією, визволяв цуциків
Керівник групи піротехніків ГУ ДСНС України в Херсонській області Ігор Соловйов віддавався роботі всією душею: він очищав від мін і боєприпасів рідну землю. Працював над дисертацією про знешкодження мін дронами, здобував знання, щоб його команда була в безпеці, піклувався про колег і кохав свою сім’ю.
Разом із п’ятьма товаришами-саперами він опинився під ворожим вогнем на Херсонщині, коли їхня група доставила вилучені вибухові об’єкти на пункт сортування. Загинули всі шестеро – майор цивільного захисту Ігор Соловйов, молодший сержант цивільного захисту Роман Каленик, старший прапорщик цивільного захисту Андрій Орлов, старший прапорщик цивільного захисту Володимир Погорєлий, прапорщик цивільного захисту Олександр Ходаковський, сержант цивільного захисту Микола Шолох.
Товариші по службі говорили, що це була група людей, які ставилися до своєї справи не як до повсякденності – вони були ініціаторами цікавих ідей, постійно вчилися.
Оповідь про них Укрінформ починає зі згадок про Ігоря Соловйова, якому 30 червня 2023 року мало виповнитися 32 роки.
Колеги пам’ятають Ігоря як дуже життєрадісну людину. Розповідають, що ззовні він був незворушним, урівноваженим, проте вони знали, як він хвилювався за роботу, оскільки хотів, щоб усе виконувалося чітко, правильно.
Саме Ігорю належить розробка шеврона їхнього підрозділу. Він з’єднав елементи, які символізують Херсонщину та українські інженерні частини. Не обійшов увагою і підводне знешкодження мін, якому приділяв велику увагу, – так на шевроні з’явився якір. Чоловік дуже любив море, воду – саме тому обрав позивний «Нептун».
Ігор родом із Великої Олександрівки на Херсонщині. Його батьки працювали у сільській школі педагогами, як і бабуся. Молодший брат Олександр – теж рятувальник. У дитинстві Ігор займався туризмом, любив мандрувати в гори – це було спільне захоплення з батьком.
Закінчив школу з золотою медаллю, вступив до Національного університету цивільного захисту України, де вивчав піротехнічну справу. Після закінчення навчання поїхав за розподілом у Керч – в аварійно-рятувальний загін. Працював там приблизно рік, а після російської окупації Криму приєднався до рятувальників Херсонщини, перейшов у піротехнічний відділ. Також він пройшов навчання у центрі з підводного розмінування. Ігор був у складі групи, яка до повномасштабного вторгнення знешкоджувала міни на Херсонщині на кораблі, який затонув під час Другої світової війни.
– Останні роки він писав дисертацію про розмінування дронами, готувався до захисту, – розповідає дружина Софія.
І додає, що чоловік дуже любив свою роботу, приділяв увагу навчанню.
– І ще – він дуже оберігав своїх підлеглих, – говорить жінка.
Вони познайомилися на роботі. Софія – юрист за фахом, працювала в аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення головного управління ДСНС України в Херсонській області.
– Мені всі говорили: зверни увагу, дуже симпатичний хлопець. На перше побачення я сама його покликала у кіно. Все сталося швидко – 24 серпня 2016 року почали зустрічатися, а одружилися вже 15 червня 2017 року.
У сім’ї не було поділу обов’язків на «жіночі» та «чоловічі».
– Якщо ми прибирали – то разом, готували – разом. Я пам’ятаю, хтось сказав, чому я, мовляв, змушую його мити посуд. А Ігор відповів: «Чого це – змушує? Ми разом їли, разом і приберемо», – згадує Софія.
У них було багато фотосесій, і друзі дивувалися, як їй вдавалося його умовити на це.
А ще вони були схожі – і зовнішньо, і в тому, що стосується внутрішніх переконань. Ось, наприклад, ставлення до тварин. Є декілька випадків, як вони допомагали бездомним собакам. Якось побачили песика на ринку, вже відійшли, обговорюючи між собою, що собачка класний, але ж якщо брати його – то це велика відповідальність…
– Йшли-йшли, а потім розвернулися і забрали його, – розповідає Софія.
А ще згадує, як згодом взяли до себе (думали, що тимчасово, лише на перетримку) двох щенят, які народилися у бездомних собак біля школи поряд із їхнім будинком. Усіх інших люди розібрали, а ці двоє мали вади – одного покусали брати і сестри, а в іншого були зламані лапки. Перед тим ще довелося рятувати інше щеня з цих виводків, яке застрягло на арматурі.
Один із тих песиків, який мав проблеми з лапками, поїхав жити до батьків Ігоря у Велику Олександрівку.
– Під час виїзду з Херсона 24 лютого 2022 року я забрала з собою у Велику Олександрівку і другого собаку, що залишився з нами, – каже жінка.
Далі на неї та дитину чекав виїзд з окупованої Великої Олександрівки, а на Ігоря – з окупованого Херсона. У селищі в окупації близько 9 місяців перебували мама і дідусь Ігоря. А його батько – військовий снайпер, який воював в АТО, – у перший день повномасштабного вторгнення поїхав з рідного селища у Миколаїв, знову став на захист країни.
– Після загибелі Ігоря його тато ще деякий час служив, а згодом все ж таки звільнився. Потім не витримав – і пішов навчати молоде покоління. Але зараз на відпочинку: мамі Ігоря було дуже важко після смерті сина, тому вирішив подбати про неї, – розповідає Софія.
Найцінніше, що у них було з Ігорем, – донька Адеаліна, якій у січні 2026 року виповнилося п’ять років.
– Коли одружилися, ми говорили про дітей: він хотів дівчинку, а я хлопчика. Ми домовилися, що якщо буде хлопчик, то називаю його я, якщо буде дівчинка – він. І нашу доньку назвав Ігор – на честь своєї бабусі. Він дуже кохав доньку, але, на жаль, надто мало часу зміг провести з нею. До початку повномасштабки це був лише рік – він до неї вставав вночі, змінював підгузки, купав… Але все ж його робота забирала дуже багато часу, тому він не міг приділяти дитині стільки уваги, скільки хотів, – говорить Софія.
А вже після 24 лютого 2022 року вони бачилися лише зрідка.
– Ми провели два місяці разом на Кіровоградщині, він поняньчився з нею, а потім поїхав на службу в Запоріжжя, а звідти – у звільнений Херсон. Щоб бути ближче до нього, щоб він міг приїжджати до нас, ми з донькою переїхали до Кривого Рогу. Проте, на жаль, за весь цей час, майже рік, він був у нас всього три дні. Ще ми з донькою приїжджали після звільнення Великої Олександрівки до його батьків, коли розмінування проводили поблизу селища і він міг на вихідні побути з нами. Щоб донька бачила батька, я приїжджала у Херсон: перший раз весною 2023 року на один день, і потім ще раз на Великдень – були два тижні, хоч це було небезпечно. І все – більше його ми не бачили.
Софія говорить, у групи було дуже багато завдань – хлопці робили все, щоб очистити від мін якомога більше території. Вони неодноразово потрапляли під російські обстріли, проте до того дня, 6 травня 2023 року, їм вдавалося рятуватися від ворожого вогню.
Ігорю довелося двічі тікати з окупованих територій: з Криму у 2014 році та з Херсона у травні 2022 року, коли окупанти отримали дані про учасників АТО. Ігор та хлопці з його групи мали статус учасників бойових дій.
Росіяни в Херсоні тричі приходили за домашньою адресою сім’ї Соловйових, розшукуючи Ігоря, проте сусідові вдалося запевнити окупантів, що всі виїхали. Повернулися Ігор і його команда у визволене місто відразу за українськими військовими.
Вони з командою загинули у суботу, 6 травня 2023 року: їх виявив російський дрон, скинувши вибухівку на місце складування боєприпасів. Потім росіяни ще обстрілювали локацію з артилерії. Це сталося близько першої години дня, а забрати тіла змогли тільки після 19 години.
За день до того, 5 травня, маленька Адеаліна раптом почала поводитися дивно: плакала і просилася до татка. Софію це стривожило, майнула думка, що дитина відчуває щось недобре, тому вона відразу зателефонувала Ігорю.
– Ми щодня спілкувалися з Ігорем ввечері – це був або просто телефонний дзвінок, або відеозв’язок. А тут раптом у дитини почалася істерика. І тому в той день ми поговорили по відеозв’язку, мабуть, разів із шість. Зазвичай мені говорили, що я завжди така зовні спокійна, наче не хвилююся за чоловіка. Але ж я обрала Ігоря, знаючи, що він піротехнік, я свідомо на це йшла. Я знала, як він працює, як піклується про безпеку свою і колег. А я одна з дитиною, тому не могла дозволити собі бути не в ресурсі. Та це вперше, коли я занепокоїлася після істерики доньки, хоча й відганяла погані думки, – згадує жінка.
І вже наступного дня, коли вони з донькою зранку поверталися з майстер-класу, де розмальовували пряники, знову зателефонували Ігорю.
– Помітила, що в Херсоні оголошено довгу комендантську годину і що зникає зв’язок. Ігор одразу відповів і сказав, що в нього все гаразд, вони працюють, пообіцяв набрати, коли буде в частині. Попросив надіслати фото пряників, які ми розмалювали. Ми з донькою пообідали, поїхали додому, дитина заснула. І вже потім мені зателефонувала моя кума і сказала: «Ти знаєш, що вибухнула машина?» Але більше інформації ми не мали, – ділиться спогадом Софія.
Вона одразу почала телефонувати Ігорю, але він вже не відповідав. Тож жінка набрала його брата. Той сказав, що їде на місце і коли з’ясує, що сталося, повідомить. Згодом Олександр підтвердив загибель групи. Після цього Софія зателефонувала дружині одного з підлеглих Ігоря – їхній кумі. Поруч з нею була ще одна їх кума, чоловік якої також був у групі.
– Тобто я відразу двом жінкам повідомила, що їх чоловіків більше немає. Потім я зателефонувала дядькові мого Ігоря – той служив у війську, але саме в ті дні перебував у Великій Олександрівці у відпустці. Я попросила його побути з мамою Ігоря. Чоловік був дуже близький з матір’ю, дуже. Вони спілкувалися декілька разів на день, – розповідає Софія.
Ввечері 6 травня вони з донькою вже були у Великій Олександрівці, приїхав додому і батько Ігоря. У понеділок – в Миколаїв, там здали матеріал на ДНК-аналіз. Потім – дорога до Херсона, Софія хотіла потрапити у морг на опізнання.…
Прощання із загиблими рятувальниками відбулося у Миколаєві. А Ігоря Соловйова поховали у Великій Олександрівці.
Софія говорить, що донька, як і її батько, дуже любить воду, любить пірнати – займається у басейні з двох з половиною років. Жінка, хоч їй це це важко, ділиться спогадами про чоловіка з журналістами передусім заради п’ятирічної Адеаліни.
– Ми стояли на балконі в день, коли загинув Ігор. І дитина в якийсь момент глянула на небо, показала пальцем і сказала: «Тато». З того моменту тижні три вона про тата взагалі не згадувала, наче побачила його в небі – і все, – говорить Софія.
Після смерті Ігоря молодший Олександр, який служив в аварійно-рятувальній частині, перейшов на посаду брата і став піротехніком.
За свій професіоналізм та віддану службу Ігор Соловйов був відзначений у різні роки низкою відомчих та державних нагород. А в 2023 році рятувальника посмертно було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Честь і шана Герою!
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Херсонщина Пам'ять Війна Війна з Росією Сапери Хвилина мовчання