Вшанування Героя України, вертолітного льотчика Бориса Горошка Загальнонаціональна хвилина мовчання 27.12.2025 09:00 Укрінформ Вивозив техніку на летовищі в день початку агресії, здійснював польоти на «Азовсталь» в обложений Маріуполь
Борис з’явився на світ у родині військовослужбовця 31 серпня 1984 року в м. Спаськ-Дальній Приморського краю (Російська Федерація). Через рік сім’я переїхала до ФРН, а ще через п’ять років – у Новий Калинів Самбірського району Львівської області. Його тато був військовим авіатором, і Борис також обрав батьківський шлях.
Після закінчення Новокалинівської загальноосвітньої школи хлопець вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Після завершення університету у 2006–2009 роках проходив військову службу у 301-му зенітному ракетному полку Повітряних сил ЗСУ, що дислокувався у Нікополі Дніпропетровської області. З 2009 року служив у Новому Калинові на Львівщині у 12-й окремій бригаді армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ Збройних Сил України на посаді начальника штабу – заступника командира гелікоптерної ескадрильї.
З 2014 року офіцер був учасником бойових дій АТО/ООС, удостоєний відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції» та орденом «За вірність українському народові». Пілот 1-го класу Борис Горошко брав участь у миротворчих місіях ООН у Республіці Ліберія та Демократичній Республіці Конго.
Світлина: Фейсбук-сторінка Лана Борисова
У вільний від служби час він полюбляв займатися гірськолижним спортом, плаванням, легкою атлетикою та йогою, захоплювався відеозйомкою, мандрівками в гори, книгами та автомобілями. Найбільше цінував у людях порядність, плекав мрію про велику родину, прагнув завершити будівництво будинку.
З початком широкомасштабного вторгнення РФ майор Горошко продовжив захищати Вітчизну у лавах 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка. 24 лютого 2022 року він евакуював вертольоти з аеродрому в Новому Калинові. Російські окупанти в перший день війни здійснили атаки по військових частинах у Кам’янці-Бузькій, Новому Калинові та Бродах. У той день військовослужбовці частини транспортували техніку, що передавалася на передову: ракети, боєприпаси. Згодом виконували завдання зі знешкодження ворожих колон.
«Про перші рейси в Маріуполь навіть ніхто не знав. Це було завдання від командування – рятувати бійців. Спершу наші залітали туди та вилітали без проблем. Загарбники навіть не підозрювали, що ми будемо таке робити. Згодом вони вже підігнали озброєння, здатне збивати вертольоти», – згадує товариш Героя, капітан Іван Партика. Заздалегідь військовослужбовці не знали, що прямуватимуть до Маріуполя.
5 квітня 2022 року майор Борис Горошко як командир вертольоту Мі-8 полетів до оточеного міста. У ході місії було доставлено зброю, медикаменти та провізію оборонцям комбінату «Азовсталь», на зворотному шляху мали евакуювати поранених. На борту разом із Борисом були ще два члени екіпажу та співробітник ГУР Міноборони. Гелікоптери з Дніпра вилетіли парою, перший борт – ведучий, другий – ведений, командиром якого і був Борис Горошко. На розвантаження його машини в Маріуполі знадобилося більше часу, ніж планувалося, і командир першого ухвалив рішення летіти без нього.
Перший вертоліт дістався Дніпра, а машину Бориса вразили дві російські ракети, до лінії розмежування борт не дотягнув чотири кілометри. Це був крайній повітряний рейс українських гелікоптерів на підтримку захисників міста. 37-річний офіцер поліг разом із екіпажем поблизу селища Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. «Я відразу відчув недобре… Зрозумів, що його вже немає. Але на інше сподівався тривалий час. Борька приходив до мене у снах часто. Ледь не щодня, постійно хотів обійняти. …Вірив до останнього, що, можливо, у полоні, можливо, знайдеться. Доки його не привезли…», – ділиться спогадами Іван Партика.
Загиблих авіаторів місцеві жителі поховали неподалік місця катастрофи вертольоту на окупованій території, а 4 травня 2023 року завдяки переговорам їхні тіла були ексгумовані та перевезені на підконтрольну Україні територію.
«З Борисом було дуже легко. Відкритий душею. Навіть коли сердився, говорив спокійно. У нього такий характер був, що не виявляв агресії чи люті. Таким я його запамʼятав», – говорять побратими.
Фото: Вікіпедія
21 липня 2023 року Бориса Горошка перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові. Церемонія прощання відбулася в середмісті Львова, у гарнізонному храмі Петра і Павла. У захисника залишилися дружина, донька, мати, брат і сестра.
«Добрий, люблячий, щирий, уважний, організований, турботливий, відвертий, кмітливий, відважний, сильний, усміхнений, позитивний, завжди готовий допомогти іншим…», – сказала про чоловіка дружина Ольга.
Ще за життя 29 березня 2022 року Указом Президента України Борис Горошко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за особисту відвагу.
У грудні 2023 року з нагоди Дня Збройних сил України його посмертно відзначили «Почесним знаком Святого Юрія» за надзвичайну жертовність та героїзм. Цю відзнаку вручають за визначні заслуги перед Львовом.
А 23 серпня 2024 року Указом Президента України Борису Горошку присвоїли звання Героя України. Йому також було присвоєно звання підполковник (посмертно).
Честь і шана Герою!
Перша світлина: Фейсбук-сторінка Лана Борисова
За матеріалами Меморіал. Платформа пам'яті, Главком
Пам'ять Війна Війна з Росією Льотчик Загальнонаціональна хвилина мовчання