“`html
Евакуація: безцінний скарб у бронемашині для діамантів Звіт 28.01.2026 13:57 Укрінформ У Запорізькому регіоні жителів населених пунктів, до яких наближається лінія фронту, транспортують на особливому транспорті, наданому міжнародними добровольцями.
Росіяни поступово знищують ще одне селище в Запорізькій області. Щодня з «мапи» краю зникають будівлі, а часом – і цілі вулиці села Юрківка Таврійської громади.
У минулому тут мешкало понад 1700 осіб, а зараз залишилися окремі мешканці. З початку поточного року ворожа армія атакує його дронами з використанням оптоволокна та обстрілює керованими авіабомбами. Місцеві жителі, котрі до останнього сподівалися, що «ось-ось все владнається», покидають домівки та виїжджають…
Репортери Укрінформу спільно із запорізькими поліцейськими та головним капеланом по Запорізькій області вирушили до Юрківки, щоб вивезти 11 літніх людей, серед яких двоє – з обмеженою мобільністю.
ПЕРЕЧЕКАТИ БОМБАРДУВАННЯ
Ми відправилися із Запоріжжя близько 9 години ранку. Під час поїздки на півдорозі отримали повідомлення про повітряну тривогу. Повітряні сили попереджали про загрозу авіаційного удару. Дякуючи Богу або операторам мобільного зв’язку, інтернет дорогою працював добре. Ми побачили, що російські літаки зайняли стартові позиції, звідки запускають КАБи безпосередньо по Юрківці, Комишувасі та інших селах, через які нам потрібно було проїхати. Вирішили перечекати, зупинившись на трасі. Ми були не одні. Численні автомобілі, що рухалися в тому ж напрямку, також очікували завершення повітряної тривоги обабіч дороги. Вдалині виднівся чорний дим, було чутно декілька вибухів – десь падали КАБи.
Ми намагалися відстежувати інформацію моніторингових каналів, прислухалися до звуків у небі, рахуючи характерні «вибухи», але замість сигналу «відбій», там писали: «Ще на пускових», «Курс той самий», «наближаються до Юрківки». Обстріл тривав півгодини. Коли безпекова ситуація дозволила, ми продовжили рух. Зустрівшись із капеланом, дільничним офіцером, екіпажем поліції для евакуації, нарешті дісталися Юрківки, де на нас чекали шість сімей – 11 людей.
ДВІЧІ ТІКАТИ ВІД ВІЙНИ
По дорозі спостерігаємо попелища – наслідки «прильотів», на місці одного з влучань ще горіла пожежа, вогонь доїдав залишки чийогось будинку.
Пошкоджені будинки, понівечені машини на дорогах, обірвані лінії електропередач і… бригада енергетиків, яка, одразу після закінчення тривоги, відновлювала електропостачання тим, хто ще залишається в прифронтових населених пунктах.
Перша зупинка – майже крайня вулиця села. Вона знаходиться найближче до лінії бойових дій. Відстань до фронту становить близько 12 км.
«Сюди все долітає. Дуже багато оптоволокна, ви ж бачили, як воно виблискує на сонці. Пересуватися селом потрібно швидко, і кожен візит сюди – це ризик. Ми вперше заїхали, а вдруге може й не вийти, тому що нас можуть виявити розвідники противника, і тоді по нас будуть працювати FPV-дрони. А нам потрібно буде повертатися до Юрківки, ми плануємо кілька поїздок, бо родини чекають. Треба діяти дуже оперативно», – зазначає капітан поліції, керівник сектору ювенальної превенції Запорізького районного управління поліції Євгеній Токарєв.
Євгеній Токарєв
Він пояснює, що разом із колегами вже декілька місяців інформували місцевих жителів про погіршення ситуації і необхідність евакуюватися. Після початку масованих «прильотів» по селу, люди самі звертаються за допомогою у виїзді.
Першими вивозимо літнє подружжя – Параску Олексіївну та її чоловіка Володимира. Обом понад 70 років. Це вже їхня друга евакуація за час повномасштабної війни.
Параска Олексіївна та її чоловік Володимир
«Ми жили в Оріхові. У нас була квартира. В Юрківку їздили як на дачу, тут жили мої батьки, це їхній колишній будинок. У 2023 році під час обстрілу нашу квартиру було зруйновано – завалило девʼятий поверх разом з нашою квартирою. Поцілив КАБ, будинок горів. У нас у телефоні залишилися фотографії цього жахіття. Приїхали сюди. Садили город і з нього жили самі, допомагали дітям. У нас троє дітей, четверо онуків і двоє правнуків. На городі вирощували картоплю, помідори, огірки, малину, полуницю, кавуни… поки дозволяло здоров’я. Тепер ми залишилися ні з чим. Вже три доби не спимо зовсім. Дуже страшно. Постійно «гуп, гуп, гуп», – розповідає жінка.
Ми не встигаємо закінчити розмову з пані Параскою, правоохоронці повідомляють про необхідність швидкого переїзду за іншою адресою. В повітрі неспокійно. Постійно десь чутно вибухи.
АВТО ДЛЯ АЛМАЗІВ
На сторожі з антидроновою рушницею постійно знаходиться дільничний офіцер Дмитро Бєсєдін. Він виконує функції водія та забезпечує захист групи від дронів.
«Прикриття важливе. Ми вже неодноразово відпрацьовували по дронах під час евакуації. Це допомагає», – пояснює Дмитро.
Дмитро Бєсєдін
Він родом з окупованого нині Мелітополя. Однак не встиг там попрацювати дільничним офіцером, був змушений виїхати до Запоріжжя. Він розповідає, що спочатку працював у Біленьківській громаді, а з 2024 року перейшов до Таврійської і працює тут досі.
«До початку 2026 року було відносно тихо. З настанням нового року обстріл громади відбувається щодня. Обстрілюють саме житлові будинки. Це комбіновані атаки. Немає такого, щоб лише дрони або КАБи. В цілому тут постійна небезпека дронів з оптоволокном. Сьогодні нам пощастило через погані погодні умови. Ми завжди працюємо дуже швидко. Люди не ходять по селу. Магазини закриті, найближча аптека – у Комишувасі», – розповідає дільничний офіцер.
Він закликає мешканців евакуюватися, поки є така можливість, щоб потім не було запізно.
«Зараз вирішальний момент, і потрібно думати про життя, здоров’я, а не про матеріальні речі», – підкреслює він.
Однією з останніх забирали з дому 71-річну Діну Василівну. Її син служить у війську, невістка доглядає свого батька в Харкові. В будинку, де проживає літня жінка, днями внаслідок ворожого обстрілу вибило вікна та двері. Пані Діна закрила їх чим змогла – старою ковдрою.
«Тут за два дні у половини села немає дахів. Люди виїжджають. Постійно літають дрони, «шахеди». Я бігала у підвал. Хоча знаю, що трапляються випадки, коли люди ховаються у підвалі, і їх там вбиває. На щастя, у нашому селі мало постраждалих», – говорить жінка.
Вона зважилася на виїзд, тому що її покликала сусідка. Поки що їде до Запоріжжя, зніматимуть квартиру, а далі видно буде.
Поліцейські передали всіх евакуйованих капелану Ігорю Корнієнку, який відвіз їх до Запоріжжя на спеціальному броньованому автомобілі.
«Це броньований мікроавтобус, один із тих, що у нас є. Ми використовуємо його для евакуації людей. Тут багато місць. Бувало, що вивозили і 20, і 30 людей. Колись він транспортував алмази десь в Італії, а сьогодні вивозить людей», – розповідає капелан.
Він також наголошує на важкій обстановці в громаді та надзвичайній складності евакуації такої кількості людей з різних адрес за один день. Однак, коли цивільні просять про допомогу, просять врятувати їх, то вони повинні бути поруч.
Фото Військові Запоріжжя Війна з Росією “`