Вшановуючи пам’ять спецпризначенця Миколи Кузьомка (позивний «Шустрий») Загальнонаціональна хвилина мовчання 01.02.2026 09:00 Укрінформ Мав заповітну мрію служити в спеціальному підрозділі «КОРД» та намагався докласти максимум зусиль задля здобуття перемоги
Микола з’явився на світ 9 березня 1995 року в населеному пункті Велика Медведівка, що на Хмельниччині. Там завершив навчання у місцевій школі, де його пам’ятають як добросердечного, чуйного, відвертого та чемного юнака. У період навчання у школі захоплювався спортивними дисциплінами та туризмом. Згодом продовжив здобувати знання у Нетішинському ліцеї, отримав фах зварювальника.
Протягом 2015-2016 років проходив службу у лавах ЗСУ, а згодом приєднався до лав Національної поліції.
Працював як патрульний у Шепетівці. Випадки траплялися різні. Якось Микола разом зі своїм колегою отримали виклик щодо спроби суїциду. Прибувши за вказаною адресою, вони побачили чоловіка, котрий збирався скочити у колодязь. Патрульним вдалося врятувати його.
У певний час чоловік увійшов до трійки найсильніших у змаганнях з професійного багатоборства серед інспекторів груп швидкого реагування поліції «Кращий за професією».
В одному з інтерв’ю патрульний розповідав, що з початком повномасштабної війни, він разом з колегами прагнув якомога більше спілкуватися з громадянами, котрі перебували у стані паніки та розгубленості. Згадував, що тоді він відчував бажання робити більше для наближення перемоги, тому приєднався до зведеного загону Національної поліції «Захід».
Упродовж восьми місяців виконував завдання у районі проведення бойових дій. Найбільше за цей період йому запам’яталося звільнення селища Волохів Яр на Харківщині.
«Тоді вперше зіткнувся з масованими авіаційними атаками окупантів. Дві доби поспіль вони здійснювали бомбардування з повітря. Я на власні очі побачив, наскільки жорстокий та безжальний ворог. Він не зважає на людей та цивільну інфраструктуру. Це варвари, котрі знищують все на своєму шляху», – розповідав Микола.
Після ротації чоловік повернувся до поліції, а у 2025 році приєднався до лав спецпідрозділу «КОРД», як і мріяв.
«За бійцем закріпилося прізвисько «Шустрий» – він завжди оперативно та якісно виконував поставлені задачі. На Миколу можна було покластися у найскладніших ситуаціях», – повідомили у поліції.
Вранці 6 січня 2026 року Микола ще привітав маму з Йорданом та передав вітання рідним. Це була їх остання розмова, незабаром після неї він загинув у результаті удару російського дрона у Костянтинівці на Донеччині.
«Коля був моїм учнем. Був! Як важко це вимовити та усвідомити. Він не з тих, хто відмінник. Він з тих, хто найбільше залишається у пам’яті. Щирий, життєрадісний, комунікабельний. Ми підтримували дружні стосунки й після того, як Микола закінчив школу. Хоч і не часто, але буває, коли учні стають менторами для своїх вчителів. Коля навчав мене на спільних тренуваннях у спортивному залі. "Василівна, трохи не так! Ось, як!", – казав, показуючи, як виконувати чергову вправу з гантелями, аби я спину собі не пошкодила. Як же боляче…», – поділилася своїми спогадами вчителька географії Наталія Швець.
Товариш бійця Сергій Гусаров зазначив, що Микола своїм вихованням, відповідальністю, братерською вірністю, повагою до близьких та сім’ї був взірцем для кожного:
«Ти назавжди залишишся у моєму серці. У день мого народження, тебе не стало. Відтепер цей день – не тільки про життя, але й про ціну, котру за нього заплатили такі люди, як ти. Висловлюю співчуття усім, хто його знав, любив та поважав. Сподіваюся, ми ще зустрінемося у іншому світі».
30-річного Миколу Кузьомка поховали у його рідному селі. У захисника залишилися батьки, брат, сестра та дружина.
Слава Герою!
Фото Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'ять Поліція Війна Війна з Росією Загальнонаціональна хвилина мовчання