Для розуміння сутності бунтів в Ірані потрібно звернутися до революції 1979 року – аналітик Ексклюзив 16.01.2026 04:03 Укрінформ Іранські заворушення, що з періодичністю у декілька років потрясають державу, пережили декілька переломних фаз.
Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив іранський аналітик у Брюсселі Мохсен Бехзад Карімі.
«Для осягнення початків іранських бунтів, слід повернутись до 1979 року, до самої революції. Зрушення шаха поклало край державі, що прагнула оперативного оновлення, інституційного прогресу, світського керування, забезпечення прав жінок, сучасної освіти та міжнародної інтеграції. Те, що відбулося далі, було не демократичним перетворенням, а встановленням клерикальної системи, що демонтувала державні інституції, успадковані від попередньої доби, та замінила їх ідеологічним керівництвом», – розповів аналітик.
Він пояснив, що у часи одразу після революції народ не виступав проти нового режиму, а відбувалося поступове насильницьке усунення організованої опозиції.
«На початку 1980-х років Ісламська Республіка здійснила кроки для придушення таких угрупувань, як Народна організація моджахедів Ірану (МЕК), різноманітних марксистсько-ісламістських та лівих організацій, незважаючи на те, що вони були частиною широкої революційної коаліції, яка посприяла поваленню шаха. Після зміцнення клерикальної влади їх оголосили ворогами революції», – повідомив Карімі.
Зокрема, МЕК швидко перейшла від політичної опозиції до збройної конфронтації, а згодом відкрито співпрацювала із Саддамом Хусейном під час ірано-іракської війни. Дана колаборація надала режиму як обґрунтування, так і можливість ліквідувати організовану опозицію, зазначив експерт, додавши, що ближче до 1981 року розпочалися масові затримання, страти та репресії.
«Проте у цей період все ще не розпочалося справжнє масове народне повстання всього соціуму; це була передусім внутрішня боротьба за владу між режимом та колишніми революційними угрупуваннями», – заявив Карімі.
На його погляд, ірано-іракська війна 1980–1988 років стала першочерговим питанням суспільства, мілітаризувала повсякденне буття та дозволила режиму керувати в умовах перманентного надзвичайного стану, в той же час влада активно перешкоджала утворенню будь-якої незалежної опозиції. «Політична організація поза державним контролем була неможливою, а суспільство було повністю мобілізоване навколо виживання, оборони та національної безпеки», – вважає аналітик.
Він повідомив, що наприкінці війни, у 1988 році, режим вдався до масових страт політичних в’язнів, переважно членів і прихильників МЕК та лівих груп. Ці страти ліквідували залишки організованої опозиції всередині країни та стали важливим кроком у зміцненні правління клерикалів шляхом залякування та насильства.
На його думку, незважаючи на жорстокі репресії, цензуру та обмеження суспільного життя, до цього моменту все ще не було загальнонаціонального масового народного повстання проти режиму, оскільки народ віддавав пріоритет виживанню та національній обороні, а не внутрішньополітичному протистоянню.
Однак новий етап почався з того, що згодом почали називати «ланцюговими вбивствами», розповів Карімі: «Ці вбивства та зникнення інтелектуалів, письменників, перекладачів та політичних активістів тривали протягом декількох років. Вони розкрили систематичну політику розвідувального апарату, націлену на заглушення незалежних голосів та критиків системи».
Так, публічне викриття цих вбивств зруйнувало будь-яку віру у можливість реформ зсередини системи та докорінно змінило сприйняття іранським суспільством природи та обмежень режиму. «Така зміна у сприйнятті заклала підґрунтя для відкритої конфронтації», – вважає експерт.
Він розповів, що цей процес досяг кульмінації у студентських протестах 1999 року, першому з часів революції масштабному вуличному русі, що охопив широкі верстви суспільства.
«Відтоді ідея зміни режиму поступово увійшла до публічного обговорення, а повстання стали циклічними, ширшими та дедалі більш конфронтаційними», – заявив аналітик.
Як повідомляв Укрінформ, нинішні протести в Ірані розпочалися 28 грудня 2025 року після того, як іранський ріал швидко втратив цінність стосовно долара. Дане підвищення обмінного курсу, що насамперед вплинуло на ціни на основні споживчі та імпортні товари, викликало масові протести спершу серед торговців Великого базару в Тегерані, до яких швидко приєдналися студенти та мешканці великих міст, а згодом і менших населених пунктів. Демонстранти вийшли на вулиці у 27 провінціях (всього їх в Ірані 31). Сили безпеки відреагували жорстко, застосовуючи для розгону протестувальників силу та сльозогінний газ. На початку протести обійшлися без арештів та жертв, але у перші дні нового року надійшло повідомлення про першу смерть.
14 січня правозахисна організація Human Rights Activists News Agency (HRANA) повідомила, що кількість загиблих внаслідок загальнонаціональних протестів в Ірані перевищила 2500 осіб.
Водночас за даними місцевого видання Iran International, в Ірані за прямим наказом верховного лідера Алі Хаменеї було вбито щонайменше 12 тис. протестувальників.
Фото надані Мохсеном Бехзадом Карімі
Іран Протест Революція