На вшанування кіборга-десантника Віталія Шубеляка Хвилина пам’яті 30.06.2026 09:00 Укрінформ Обороняв ДАП і прагнув вступити до Французького легіону
Віталій народився 2 серпня 1990 року в місті Самбір Львівської області. З’явився на світ у той самий день, що й його брат-близнюк Володимир, на 10 хвилин раніше. Тому в дитинстві він завжди мав поруч друга та наставника, з яким ділив домашні обов’язки, відвідував річку, у першому класі разом ходили на танці; а згодом, після занять, разом з тренерами грали у волейбол та футбол.
Хлопці не були відмінниками, проте розуміли важливість старанного навчання. Вони завжди були неспокійними, доки не знаходили цікаві й практичні заняття. Завжди допомагали старшим та друзям.
Віталій та його брат чотири класи здобували освіту в Самбірській школі №10. Згодом вони стали учнями навчального закладу з понад 200-літньою історією – теперішнього Ліцею імені Андрія Чайковського, який тоді функціонував у статусі «гімназії».
«Віталій казав: "Ми прийшли до школи, щоб навчитися навчатися"», – згадує його мати, пані Марія, яка нині працює вчителькою.
Після дев’ятого класу юнак вступив до Самбірського фахового коледжу економіки та інформаційних технологій. Навчання завершив у 2009 році, здобувши спеціальність «Розробка програмного забезпечення».
Для колективу студентів та викладачів коледжу Віталій слугував взірцем відповідальності та сумлінного виконання покладених на нього завдань. Він завжди був активним у навчанні, постійним учасником обласних змагань зі спортивних ігор, як зазначається на сайті навчального закладу.
На цьому прагнення до знань у молодого чоловіка не зупинилося, і він продовжив навчання у Тернопільському фінансово-економічному інституті (нині – Західноукраїнський національний університет). Проте обрав заочну форму навчання.
Після завершення технікуму Віталій не зміг працевлаштуватися за спеціальністю. Тому вже за кілька місяців ухвалив рішення служити у ЗСУ за контрактом. Спочатку місцем служби протягом року було місто Самбір, а потім два роки – Львів. Там він успішно навчився керувати автомобілем.
Контракт завершився наприкінці 2013 року, напередодні подій Революції Гідності. Разом із братом та іншими однодумцями Віталій кілька разів відвідував Майдан у Києві.
Понад пів року він працював у приватній сфері, зокрема, за кордоном. А наприкінці літа 2014 року Віталія мобілізували. Спочатку проходив навчання на полігоні біля Львова.
Мати військового згадує, що в той період син нагадував їй Рембо з голлівудського фільму: молодий, у чудовій фізичній формі. У цивільному житті він використовував будь-яку можливість, щоб підтягуватися на турніку та бігав, розповідає пані Марія.
Найвідоміша операція періоду АТО, в якій брав участь Віталій, – це оборона Донецького аеропорту. Молодий чоловік служив у складі військової частини А0284 – 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, якій згодом було присвоєно ім’я Галицької.
На Донеччині захисник перебував з листопада 2014 року по вересень 2015-го. Восьма рота 3-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади, де служив Віталій, зайшла в ДАП 21 грудня 2014 року. Планова ротація відбулася 14 січня 2015 року. Боєць отримав контузію.
Пані Марія згадує, як одного разу син несподівано приїхав додому. «Я почула його голос у телефоні… Ти на роботі, кидай усе – і лети, бо маєш дати ключі, щоб син міг зайти в дім», – розповідає жінка. Вона була неймовірно щаслива бачити Віталія. Хоча він мав незвичний вигляд: з бородою і помітно відрослим волоссям.
Після демобілізації у 2015 році чоловік готувався вступити до Французького легіону. Близько двох тижнів він проходив спеціальні випробування саме у Франції. Проте мрія так і не здійснилася.
Віталій завжди поважав думку інших та аргументовано відстоював власну, розповідає мати. Він умів вислуховувати оточуючих. Ще зі школи у нього був романтичний період, він писав дівчині вірші. Проте щось у тих щирих юнацьких стосунках не склалося.
Продовжував працювати у приватному бізнесі. Активно займався легкою атлетикою, брав участь із друзями у бігових марафонах в Україні та за кордоном.
З початком повномасштабної російсько-української війни Віталій через кілька місяців добровільно вступив до ЗСУ, щоб знову повернутися до десантно-штурмових військ. Матері він казав, що для нього неприпустимо, аби країну від ворога захищали недосвідчені 18-річні юнаки.
Життєвий шлях старшого солдата Віталія Шубеляка обірвався під час виконання бойового завдання 20 червня 2022 року. Це сталося в населеному пункті Богородичне на Донеччині. У районі села відбувалися жорстокі бої, воно переходило з рук у руки понад десять разів. Майже всі будівлі та інфраструктура були зруйновані…
Із 31-річним Героєм прощалися 23 червня на площі Пам’яті у Самборі. Похоронна служба відбулася в залі органної та камерної музики. Військового поховали біля Меморіалу Героям України.
«Я не знала, що мені робити, куди йти», – описує свій стан у день прощання пані Марія.
«Незалежність має високу ціну, – сказав під час похорону отець Миколай Брийовський. – Бути українцем обходиться дорого. Нині весь світ бореться з рашизмом. І лише тепер формується справжня Україна. Вільна, незалежна держава. Але ціною є ці хлопці та дівчата – герої, яких ми бачимо щодня з екранів. Які повертаються додому неживими. Віталій сьогодні востаннє йде містом. Йде не власними ногами. Йде до своїх побратимів».
Віталій Шубеляк був нагороджений Почесним пам’ятним листом за підписом Президента України, медаллю «За оборону Донецького аеропорту», орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).
У Самборі проводиться щорічний Забіг пам’яті Віталія Шубеляка. До цієї події долучаються друзі захисника, учасники бойових дій, їхні родичі, професійні спортсмени та аматори, діти.
«Це більше, ніж спортивна подія. Це можливість вшанувати світлу пам’ять Героя, об’єднати громаду та підтримати одне одного», – переконаний співорганізатор Ярослав Мельник.
«Учасники різного віку та з різним рівнем фізичної підготовки випробовували свої сили на дистанціях 30, 100, 500 метрів, а також 1 і 5 кілометрів. Для когось це була боротьба за результат, для когось — особистий виклик. Але всіх об’єднала спільна мета — вшанувати пам’ять нашого земляка, який віддав життя за Україну», – зазначалося на сайті Самбірської міської ради після проведення четвертого марафону цього року у травні.
У спогадах побратимів, рідних, друзів, однокласників та вчителів, усіх знайомих Віталій залишився щирою, енергійною та світлою людиною, позитивним, життєрадісним, справжнім патріотом.
Честь і слава Герою!
Валентина Кащенко
Фото надані Марією Шубеляк
Підготовано Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Львівщина Пам’ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання