«У перші місяці на позиції виходили офіцери, старші сержанти, аби збудувати надійну оборону батальйону» – інтерв’ю з командиром 2-го механізованого батальйону 72-ї бригади
Михайло Люксіков 20 Липня, 2026 10:13
Нагородження бійців командиром 2-го механізованого батальйону 72-ї бригади імені «Чорних Запорожців» Фото: 2-й механізований батальйон 72-ї омбр Поділитися в соцмережах:
Російські війська намагаються здійснити прориви на прикордонні території. Для цього вони перекинули туди нові підрозділи, включно з БПЛА.
Сили оборони України докладають максимум зусиль, аби не дати реалізуватися ворожим планам. Серед бригад, залучених на цьому напрямку, — 72-га окрема механізована бригада імені «Чорних Запорожців». Вона відома обороною Києва у 2022 році, боями за Вугледар, а згодом – на Донецько-Новопавлівському напрямках.
Нині підрозділ виконує бойові завдання на Харківщині. Про бої на Харківщині та стабілізацію ситуації на Новопавлівському напрямку «Мілітарний» поспілкувався з «Козаком», командиром 2-го механізованого батальйону.
Служба в 72-й бригаді імені «Чорних Запорожців»
Ви перейшли до 72-ї бригади, коли вона вела бої поблизу Новопавлівки. Чому ви вирішили змінити бригаду, і з якими викликами ви тут зіткнулися? Адже це інший колектив, інший особовий склад і, в принципі, інша бригада.
Перехід відбувся в той час, коли начальника штабу 59-ї бригади, де я служив на той момент, призначили командиром 72-ї бригади. Відповідно, я пішов за ним. В армії діє принцип, коли люди йдуть за своїми командирами, коли довіряєш людині та розумієш, що існує певна злагоджена команда, яка демонструє результат.
Це був період, коли бригада повернулася з-під Вугледара приблизно за шість-сім місяців до того. Підрозділи були надто виснажені.
І в момент, коли я обійняв посаду командира 2-го механізованого батальйону, приймаючи його, за місяць до цього він зазнав значних втрат.
Особовий склад батальйону був максимально демотивований, основна частина була знищена, ланка сержантів і молодших офіцерів була відсутня. Коли я приймав батальйон, у мене було лише троє сержантів на весь батальйон, які служили понад рік. Усі командири підрозділів були тимчасово виконуючими обов’язки.
Фактично, не було з ким працювати, ніхто не знав, де знаходиться озброєння, техніка, в якому вони стані. Управління штабу батальйону складалося з одного начальника штабу та кількох діловодів.
Чи вдалося вам стабілізувати ситуацію та виправити це?
Я для себе знав, що 72-га бригада – це міць, це історія, і коли я побачив реальний стан, подумав: «Не вірю, що таке могло статися».
Мені потрібно було максимально швидко оглянути та об’їхати весь боєздатний особовий склад батальйону, визначити лідерів і розвивати їх, враховуючи решту особового складу, аби вони ефективно працювали разом.
У деяких ротах, по суті, не було офіцерів, з якими можна було б працювати. Всю цю роботу, поки ми перебували на Новопавлівському напрямку, виконували солдати та сержанти.
Таким чином, мені вдалося стабілізувати ситуацію на лінії фронту, вирівняти ділянку, яка була довірена в оборону – по адмінкордону, західна частина Горіхового. А потім ми перебазувалися на Харківщину.
І тут, фактично, відбулося формування нового кістяка батальйону – призначення тих самих солдатів і сержантів, які проявили себе на Донеччині, на офіцерські посади, присвоєння їм первинних військових звань молодших лейтенантів. Наприклад, зараз є колишній сержант, який зарекомендував себе, і зараз він командує ротою.
Нагороджені бійці 2-го механізованого батальйону 72-ї бригади імені «Чорних Запорожців» Фото: 2-й механізований батальйон 72-ї омбр
Багато солдатів, які проявили себе з найкращого боку, сьогодні командують окремими взводами – кулеметними, гранатометними, протитанковими.
До управління також увійшли сержанти з бойовим досвідом, який вони здобували протягом кількох років. Сьогодні вони керують бойовими діями, зокрема гранатометними та кулеметними взводами.
Бої бригади на Харківщині
Ви розповіли про перехід з Донеччини на Харківщину. Як ви можете оцінити дії ворога на різних ділянках?
Противник тут інший, і загальний характер бойових дій відрізняється. Якщо брати Донеччину, то це лісосмуги та поля.
Тобто, якщо розглядати побудову оборони батальйону, там вона виглядає простіше. Достатньо, наприклад, двох-трьох позицій з відстанню 300–400 м одна від одної, щоб обороняти лісосмугу, і в принципі, ви можете утримувати поле. 12 військовослужбовців зможуть тримати ділянку місцевості довжиною кілометр.
Уся розвідка здійснювалася за допомогою БПЛА, оскільки просування полем одразу помітне, а ширина лісосмуги, якою може рухатися противник – максимум 30–40 м. На Донеччині лише кілька разів ми опинялися в таких лісосмугах, які мали ширину 170–200 м.
У лісах, як тут, позиції мають бути розташовані не далі ніж за 100 м одна від одної. Бо 100 м – це вже багато. Коли, наприклад, іде дощ, туман – по-перше, ускладнюється прослуховування позиції піхотинцем: шум, листя, і почути рух противника у міжпозиційному просторі надзвичайно важко.
Побачити противника в негоду, коли немає спостереження з «Мавіків», так само неможливо. І відповідно, з чим ми зіткнулися тут першочергово – це щільність бойових порядків, яка визначала кількість особового складу на позиціях.
Я залучив багато людей з управління. У перші місяці на позиції виходили офіцери, старші сержанти, аби збудувати надійну оборону батальйону.
Сьогодні противник намагається просочуватися групами по двоє, іноді по одному військовослужбовцю. Немає масованих атак технікою, немає штурмових груп по п’ять-шість, дев’ять військовослужбовців, немає мотоциклів, багі, квадроциклів – все виключно пішки, малими групами, поодинці ворог пересувається.
І ще одна цікава тактика ворога: весь його особовий склад, по суті, одноразовий, і немає нікого, хто б повернувся і розповів, що там лежить купа знищених російських солдатів.
Усі вони йдуть вперед, і ми чуємо в перехопленнях: «Іди вперед», «Хлопці закріпилися». І, відповідно, кожна нова група підштовхує наступну, сподіваючись, що десь попереду все ж є позиція, де сидить російський солдат і чекає на них, щоб розповісти про подальші дії – оборонні чи наступальні.
По суті, це постійні атаки малими пішими групами, які на сьогоднішній день не приносять результату з їхнього боку.
Чи вдається протидіяти інфільтрації?
Ми ведемо бойові дії в лісі. Ліс настільки густий, що «Мавік 4Т» у густому лісі не бачить.
Тобто тут завжди має бути піхотинець на позиції. Коли ж противник проникає в бойові порядки, ми відправляємо резервну групу для пошуково-ударних дій, яка знаходить і знищує його.
Безпілотна складова
Як організована безпілотна складова, як вона розвивалася у вас?
Зважаючи на те, що саме в період трансформації 59-ї бригади з мотопіхотної в дроно-штурмову я перебував на командних, управлінських посадах, я розумію, як саме побудувати систему управління безпілотною складовою.
На сьогодні еволюція спрямована на те, що той, хто має значно більше ресурсів на полі бою, той утримує ініціативу. Існує друга складова, яка також впливає – це технологічна перевага у самих засобах.
Наприклад, якщо ми говоримо про те, що і ми, і противник маємо виключно DJI Mavic 4Е чи 4Т, але в мене, наприклад, є два екіпажі, озброєні Autel з тепловізорами, то перевага буде безумовно на моєму боці, тому що я зможу досить легко виявити місцезнаходження екіпажів противника: їхні тепловізори дають можливість виявити ціль, розпізнати навіть дрібні деталі на відстані 100 метрів.
Але ми ведемо бої, коли навпроти мого батальйону стоїть противник з 46-го розвідувального батальйону, 26-го полку безпілотних систем, пілоти 7-го полку, пілоти 11-го танкового полку та загальний полк безпілотних систем 11-го армійського корпусу. Тобто проти моїх хлопців працює п’ять підрозділів пілотів противника, кожен з яких має своє завдання.
Одні мають знищувати логістику нашого батальйону на відстані 25–30 км в глибину оборони, контролювати під’їзди. Інші мають завдання мінувати, ще одні – виключно скиди – контролюють смугу батальйону, аби обмежити переміщення особового складу. Інші мають завдання мінування протитанковими мінами, які скидаються на позиції.
Тобто зараз, з огляду на кількість засобів та кількість екіпажів, ініціатива на полі бою на моєму напрямку – за ними. Але, наприклад, вони зараз перебувають в активній фазі, тобто наступають. Коли активна фаза завершиться, ці допоміжні підрозділи будуть виведені.
Відповідно, ініціатива перейде до нашого батальйону, бо вони, поки наступають особовим складом, посилюються засобами.
Якщо підсумувати, що таке еволюція – це кількість засобів, навченість екіпажів, які можуть зробити все на фронті, крім одного – зайти на позицію.
Ви згадали про повітряні дрони, а як щодо наземних?
Більшість логістичних місій, вивезення як поранених, так і загиблих, здійснюється за допомогою наземних роботизованих комплексів. Для мене це надзвичайно вагомий прогрес, яким ми рухаємося. Це дуже гарний результат.
На сьогодні, я думаю, ви бачите, скільки роботизованих комплексів уже функціонує – з установками, озброєними кулеметами калібром 12,7 мм, з протитанковими комплексами, які вивозять поранених, так само як і протидронові системи. Тобто на сьогоднішній день це повністю перебирає на себе ініціативу.
І надалі, я думаю, так і буде, бо людський ресурс, на жаль, зменшується, і ті хлопці, які зараз проходять службу, важко назвати хлопцями, бо це категорія 50+, переважно 55+.
На сьогодні, знову ж таки, через контроль логістики, дистанція до позиції – треба пройти до 20 км. Якщо говорити про людину віком 55+, плюс бронежилет, плюс рюкзак, плюс автомат, плюс боєкомплект, вода, якась їжа – це майже нереально.
Протидія «ждунам»
Ви згадали про НРК в контексті протидії ворожим FPV, які очікують у засідках, так звані «ждуни». Які ще є варіанти протидії дронам?
Потрібно обов’язково пройти маршрут. Якби ми говорили просто про трасу, автомобільну дорогу, без природних перешкод у вигляді дерев, як бувають у нас такі ділянки – підлетів «Мавік», скинув, підірвав сам дрон, і на цьому все.
Я був змушений створити логістичні команди, які знаходяться на певній відстані одна від одної. Перед виїздом техніки або наземного роботизованого комплексу вони обов’язково перевіряють маршрут.
Вони чують, наприклад, що дрон десь залетів, зайняв позицію в засідці. Йдуть туди, перерізають кабель, або підривають чи знищують стрілецькою зброєю.
Військовий досвід до широкомасштабного вторгнення
Ви у війську вже давно і мали поранення ще в 2014 році. Як загалом почалася ваша військова служба, бойові дії в російсько-українській війні, можливо, служба до 2014 року?
Моя служба розпочалася у 2009 році – строкова. Російсько-українська війна у 2014 році для нас фактично почалася 19 лютого, коли запровадили казармений режим.
3 березня 2014 року ми виїхали на Чонгар, під Крим. Це Залізний Порт, Чонгар і Генічеська коса – той напрямок ми тримали в обороні. Там ми пробули до травня.
Приблизно 20-х числах травня ми переїхали в зону проведення АТО. Тоді з 79-ї бригади сформували штурмовий БТГр для зачистки, на той час, від бойовиків.
Перший бій ми прийняли 3 червня – під Червоним Лиманом [з 2016 року місто Лиман].
11 липня ми брали участь у глибинному рейді через Донецьку та Луганську області. Завдання полягало в тому, щоб зайти на КПП «Довжанський» та перекрити логістичний маршрут противника з Росії. А о четвертій годині ранку перші «Гради», випущені з території Російської Федерації, вдарили по нас у населеному пункті Зеленопілля.
Наслідки обстрілу Зеленопілля 11 липня 2014 року Фото: Facebook/ЄвроМайдан
Там я отримав поранення, був евакуйований. 26-го чи 28-го серпня, я вже повернувся до строю, повернувся в зону проведення АТО.
Широкомасштабне вторгнення
Розкажіть, як ви зустріли широкомасштабне вторгнення?
12 березня я був оформлений у 126-й бригаді територіальної оборони на посаду головного сержанта взводу.
З червня по листопад був відряджений командуванням ОК «Південь» до 59-ї бригади для проведення наступальних дій – звільнення Миколаївської та Херсонської областей. З червня по листопад, 11 листопада ми зайшли в Херсон.
Служба в 59-й бригаді
Які завдання ви виконували у складі 59-ї бригади?
Там я обійняв посаду командира взводу. Потім став командиром роти.
У складі 59-ї бригади, на посаді командира роти, ми здійснювали ударно-пошукові, ударно-штурмові дії.
Далі був на різних командних посадах.
Тоді ви вже отримали первинне офіцерське звання?
Так, отримав його у 2022 році.
Як це змінило ваш фокус щодо управління?
Інша відповідальність, інші завдання.
Чи мали досвід роботи з іноземцями?
На початку 2023 року до нашого підрозділу приєдналися представники з різних країн.
І це, напевно, найефективніший досвід управління в моєму житті, бо крім того, що потрібно зрозуміти ймовірний хід дій противника, тобі доводиться враховувати індивідуальні особливості кожного з них. І багато хто навіть не знав англійської мови. Єдине, що було спільним для всіх – це мета. Вони всі були ідейними.
Як вам вдалося налагодити комунікацію між усіма?
Ми спілкувалися через перекладача, в тому числі аудіо. Але у них усіх була одна мета – вони хотіли знищувати росіян.
Мобілізація та рекрутинг у 2-й механізований батальйон 72-ї бригади імені «Чорних Запорожців»
Ви згадували про ситуацію з поповненням, що це переважно мобілізовані військовослужбовці старшого віку. Який загалом досвід вашого підрозділу щодо рекрутингу, мобілізації, чи, можливо, є повернення з СЗЧ?
За рік командування батальйоном до мене повернулося близько сотні військовослужбовців, які були в СЗЧ, завдяки тому, що я пообіцяв їм, що вони повернуться на свої посади. Наприклад, якщо це вузькопрофільні спеціалісти – гранатометник, навідник БМП-2, механік-водій БМП-2, я їм сказав, що ті, хто повертається і займав ці посади, маючи сертифікати за своєю спеціальністю, будуть працювати виключно за своєю спеціальністю.
Механік-водій БМП-2 у 2-му механізованому батальйоні 72-ї бригади імені «Чорних Запорожців» Фото: 2-й механізований батальйон 72-ї омбр
Вони не потраплять до піхоти. За рахунок цього маневру з особовим складом, я в перші місяці сформував кістяк, який потім почав нарощувати вже у вигляді піхоти. Тобто в мене вже було з ким працювати, було на кого спиратися і хто допомагав.
Щодо рекрутингу: по-перше, «сарафанне радіо» в армії ніхто не скасовував. По-друге, соціальні мережі – маємо сторінки у Facebook, TikTok, Telegram, де частково висвітлюємо життя батальйону, досягнення. Цей напрямок також працює: за півроку, відколи ми запустили медіа-проєкт, вже є бійці, які прийшли до нас, побачивши, чим ми займаємося.
Далі – розподіл особового складу, який прибуває з ТЦК та СП. Бригада проводить БЗВП на своїх фондах, і після цього вже військовослужбовці потрапляють у батальйон. Тут не все гладко, і всі знають про проблеми на різних етапах з визначенням статусу придатності на ВЛК та скаргами на здоров’я, якими потім займається батальйон. СЗЧ на етапі БЗВП тощо. Але, звичайно, там також є нормальні хлопці, які працюють на різних напрямках: піхоті, логістичному забезпеченні, в інженерних групах, які постійно копають позиції другої лінії, пілотні позиції або мінометні.
Ще є особисті знайомства по різних військових частинах – хлопці телефонують, хочуть перейти. Одних відпускають через «Армія+», інших – ні. Відповідно, хлопці йдуть у СЗЧ, і вже звідти ми їх забираємо.
Підготовка в бригаді та батальйоні
Щодо підготовки БЗВП, чи зараз проводить її бригада? Розкажіть детальніше про це, в тому числі про адаптацію в підрозділі.
Так, у нас є чудова, я б сказав, група інструкторів, яка знає і розуміє, що вони мають надати особовому складу, який вибуває в район зосередження бригади. Стандартна кількість днів підготовки – 51 день.
Вона включає: вогневу, тактичну, медичну, інженерну, топографічну підготовку – усі ці аспекти.
Після цього вони прибувають до району зосередження бригади, де також проходить обов’язкова адаптація, яка триває не менше 15 днів. Її проводять старші сержанти підрозділів, які відповідають за бойову підготовку.
Підготовка бійців у 2-му механізованому батальйоні 72-ї бригади імені «Чорних Запорожців» Фото: 2-й механізований батальйон 72-ї омбр
Тут ми максимально звужуємо підготовку і вже конкретно відпрацьовуємо завдання на лінії бойового зіткнення. Тобто робота на бойовій позиції. Стрільба з бійниці, з позиції – він має розуміти, який у нього буде сектор обстрілу, як побудувати спостереження, щоб побачити й ефективно уразити противника. Це вже надається безпосередньо тут.
Далі починається бойова робота – особовий склад заходить і вже несе бойове чергування, веде оборонний бій на позиціях.
Командири підрозділів у цей час перебувають на позиціях?
Командири підрозділів фактично постійно виконують свої обов’язки на КСП роти. Вони достатньо близько до своєї піхоти. Тобто в момент, коли піхота приїжджає з БЗВП до підрозділу, вона не бачить командира роти, але коли заходить на лінію бойового зіткнення, то бачить його, бо проходить саме через нього.
І, скажімо так, мотиваційна складова – основне формують старші сержанти на полігоні, мотивує і доводить до відома вже командир безпосередньо на лінії бойового зіткнення, і вже визначає завдання на КСП своєї роти.
А якщо говорити про підготовку за фахом – чи є в складі бригади можливість відправляти когось на фахове навчання, бо ви згадували про сертифікати. Чи існує якась система зараз – чи вона під час бойових дій, воєнного стану не реалізована?
Обов’язково є. Відділ бойової підготовки бригади за це відповідає – вони нам надають кількість місць. Наприклад, умовно, в якомусь напрямку є три місця – навідники-оператори БМП-2, десять місць – пілоти «Мавіка», місця на FPV.
Ми дивимося по особовому складу, хто не має сертифікатів. Відповідно, обираємо тих, кого бачимо в майбутньому на цих посадах.
Тобто на сьогодні вони вже мають результат. Наприклад, візьмемо пілота, який пропрацював два-три місяці, був навчений тут на місці командиром підрозділу, відпрацював уже в бойових умовах, політав. Командир роти каже: «Так, з цієї людини буде користь, його можна відправляти». Тоді, залежно від напрямку роботи, ми його відправляємо на навчання.
Бо просто так взяти й відправити військовослужбовця, який до цього не працював за цією спеціальністю, щоб він отримав сертифікат, але не проявляє в цьому напрямку ініціативи і йому цей напрямок не цікавий – я цього не роблю, бо це зазвичай не приносить результату.
Тобто потрібних спеціалістів ви можете навчити безпосередньо у підрозділі? А чи є тоді сенс в окремих курсах, якщо відривати їх на досить тривалий час?
Я хочу, щоб ця людина далі зростала, і тому даю кожному таку можливість, бо не покладаюся тільки на власні знання. Я дуже ціную і поважаю розумних людей, які пропонують нові ідеї та мають своє бачення, бо це і є зростання. І кожен за своїм напрямком – незалежно, чи це солдат, сержант чи генерал-полковник, – усі можуть дати щось нове в цьому житті.
І тих, хто має мотивацію і, відповідно, проявляє себе, я в обов’язковому порядку розвиваю далі – по можливості, до сержантів, офіцерів, залежно від того, який у кого потенціал.
Це потрібно для того, щоб мати навколо себе людей, на яких можна покластися. Наприклад, у мене зараз три роти одночасно в бою. Вони виконують мінімум три бойові завдання. Це і з точки зору спостереження, і з точки зору ураження.
Скрізь одночасно мають працювати три напрямки мінометів, працювати гранатометники, має бути спостереження, розвідка, БпЛА, мають працювати засоби ураження – і FPV, і скиди. Це три окремі вогневі завдання. І на ці три окремі вогневі завдання мають бути навчені люди.
Тобто ми рухаємося до того, щоб особовий склад розвивався. І, відповідно, ці курси – це, напевно, на сьогодні більше як доповнення до основного грошового забезпечення, оскільки дає певний відсоток доплати саме до зарплати, а не до премії.
І це вже для хлопців як бонус – що він сертифікований спеціаліст, і цей напрямок розвивається. Воно працює, ми цим користуємося.