Дві воєнні зими Києва: 1942 і 2026 30.01.2026 15:46 Укрінформ Як місто та жінки однієї сім’ї долали холод, лихоліття війни та відсутність електроенергії в період окупації та під ворожими обстрілами
Домінікія Слуднова до захоплення Києва в 1941 році чекала на поповнення в родині. У липні 1941 року в неї народилася перша дитина. Жінка залишалася в місті, розділяючи долю тисяч містян, покинутих напризволяще без засобів існування. Коли Київ було окуповано 14 вересня німцями, чоловік Домінікії, шофер, за вказівкою начальства перейшов у підпільну діяльність. Його схопило гестапо майже відразу після встановлення контролю над Києвом. Долю Івана було вирішено – чоловіка стратили в першій хвилі розстрілів у Бабиному Яру.
У сімейних спогадах Домінікія розповідала, що з дитиною на руках вона приходила взимку 1941 року до військової комендатури. Під час одного з таких відвідувань до неї підійшов німецький офіцер, який вигукував «матка, матка, іді, іді», виганяючи її звідти. Проте, німець швидко занурив руку в дитячий одяг. Вже вдома жінка виявила у дитячих пелюшках гроші. Це дало їй змогу протриматись в окупації якийсь час. Цей випадок став родинною оповідкою, яку жінка розповідала і дітям, і онукам.
Саме історія виживання матері в холодну зиму 1941 року допомагає зараз Надії Качалці, другій дочці Домінікії, переживати російські атаки та сувору київську зиму 2026 року. Сьогодні 76-річна Надія Сергіївна в багатошаровому одязі зігрівається біля ледь теплих радіаторів. Вона виводить на прогулянку собаку, підіймаючись і спускаючись пішки на 6-й поверх, і радіє можливості зарядити телефон і лампу в крамниці, де є світло й тепло, попри 12-годинні відключення електропостачання.
Дві воєнні історії: Домінікія Слуднова та її дочка Надія Качалка. Фото з сімейного архіву Надії Качалки.
Жінка, незважаючи на обставини, може пересуватись самостійно і говорить, що досвід матері для неї зараз є тією важливою підтримкою. «Вони виживали в значно гірших, складніших умовах, які неможливо порівняти з сьогоднішніми», – зазначає пані Надія.
Співрозмовниця шкодує, що не розпитала маму, коли та була ще жива, про всі подробиці життя. «Мама не все розповідала, можливо, не бажала ділитися таким досвідом», – пояснює вона.
…Насправді радянська історіографія зосереджувалась на глобальних подіях і майже не згадувала про повсякденне життя звичайних людей. Крім того, міфів і легенд періоду окупації Києва в радянській історії теж достатньо: від «підірваного нацистами» Хрещатика (що було зовсім не так) до футбольних «матчів смерті» і розстрілу футболістів (що теж було вигадкою радянської пропаганди).
Звитяги радянських героїв заучували в школах, а от питання, чому так швидко було окуповано Київ чи як жилося киянам без електрики, тепла та їжі, тоді навіть не порушували. Тривалий час існували лише спогади, які передавалися з покоління в покоління. Тільки у 90-х роках почали з’являтися книги спогадів, де записували побутові історії виживання киян у холодні 1941–1943 роки.
ДЕМОГРАФІЯ
- 1941–1942 роки
У 1939–1940 рр. кількість населення Києва зростала: за переписом 1939 р. у місті було близько 847 000 жителів, а вже наступного 1940 року оцінка показувала 930 000 осіб (включаючи значну частину євреїв) – це напередодні війни. Восени 1941 року в місті залишилося приблизно 400 000 осіб – після мобілізації до війська (близько 200 000) та евакуації (близько 325 000 до бою). За деякими даними, до листопада 1943 року чисельність мешканців ще суттєво зменшилася (за іншими джерелами – навіть до десятків тисяч), але в цьому питанні є різні оцінки; точних архівних розрахунків на рівні сучасної демографії у відкритих джерелах немає.
- 2025–2026 роки
Як і в 1941-му, точну кількість людей у Києві під час війни встановити важко. Наразі використовують непрямі методи: дані мобільних операторів, навігаційних сервісів, пасажиропотоки. Ці підрахунки дають лише приблизну картину, але іншої можливості сьогодні не існує, та й повноцінний перепис населення проводився дуже давно.
За такими оцінками, восени 2025 року в Києві фактично проживало близько 3,6–3,8 мільйона людей. Це більше, ніж офіційна кількість зареєстрованих жителів. Столиця залишається центром зосередження роботи, гуманітарної допомоги, лікарень і відносної безпеки, тому сюди повертаються після звільнення територій та тимчасового виїзду кияни, а також внутрішньо переміщені особи.
Проте, після січневих російських атак по теплоелектроцентралях і енергосистемі місто знову почало пустішати. За словами міського голови Віталія Кличка, який закликав містян виїжджати, Київ тимчасово покинули від 400 до 500 тисяч людей.
Однак, подібні заклики дієві, тільки якщо інфраструктура здатна забезпечити виїзд містян у підготовлені райони з можливістю працювати віддалено і без електрики. Для працівників соціальної сфери – насамперед лікарів, вчителів, соціальних працівників, електриків чи продавців – залишити роботу означає занурити Київ у хаос. Тому на початку 2026 року в місті могло залишатися близько 3,1–3,3 мільйона мешканців, але й ця цифра змінюється: частина людей виїжджає на кілька тижнів, частина – повертається, орієнтуючись на тепло, світло та безпеку.
ПОГОДА: ВИПРОБУВАННЯ ХОЛОДОМ
- 1941–1942 роки
Зима 1941–1942 років у Києві була дійсно холодною та сніжною, і це підтверджують як метеорологічні дані, так і численні згадки киян, німецькі окупаційні звіти та фотографії. Згідно з метеорологічною статистикою, грудень 1941 року був холоднішим за кліматичну норму зі стійким сніговим покривом, який випав вже наприкінці листопада і майже не танув до весни. Температура в певні періоди опускалася до -20 °C і нижче, особливо у січні 1942 року, який запам’ятався як один із найморозніших місяців тієї зими.