Знищили близько пів сотні ворожих цілей: Як функціонує розрахунок зенітного комплексу HAWK Репортаж 06.05.2026 10:43 Укрінформ На місці бойового завдання 208-ї ракетної бригади Херсонщини побували журналісти Укрінформу
HAWK – система ППО середнього радіуса дії, що була головною у США. Ракетний комплекс було введено в експлуатацію у Штатах у 1960 році, після чого його неодноразово вдосконалювали. HAWK було розроблено для ураження літаків, але згодом його пристосували для перехоплення крилатих ракет. Назва HAWK перекладається з англійської як «яструб», але також є скороченням від Homing All the Way Killer – «перехоплювач із наведенням на всьому шляху». Він має змогу уражати цілі на відстані до 40 км і на висоті до 20 км. Перші такі комплекси прибули в Україну наприкінці 2022 року – їх передала Іспанія в рамках військової допомоги.
HAWK, зокрема, застосовують у 208-й зенітній ракетній бригаді Херсонщини. Про те, як ЗРК HAWK збиває повітряні об’єкти на півдні України, – читайте у репортажі.
ПОПЕРЕДНИК PATRIOT
До позицій підрозділу, що розташовані в полях, ми ледве дісталися. Автомобіль постійно грузнув у багнюці, окремі вибоїни на вигляд здавалися непереборними, а кущі дряпали фарбу. Ми відбулися «легким переляком» – з пошкодженим бампером все ж таки доїхали до місця призначення.
Нас зустрів командир одного з дивізіонів 208-ї зенітної ракетної бригади Херсонщини Віктор. Він провів невеличку «ознайомчу екскурсію» та пояснив, як функціонує техніка. Першою побачили пускову установку. Зі слів військовослужбовця, комплекс стоїть на озброєнні у 208-ї бригади з 2024 року. За цей час бійці ліквідували близько пів сотні ворожих об’єктів.
– Є деякі тонкощі, проте він дуже дієвий, нескладний в обслуговуванні. Працює за будь-яких погодних умов. Цей комплекс – прародич Patriot. Головні функції, закладені тут, знайшли відображення у Patriot, – розповідає Віктор.
Кожна пускова установка, з його слів, має три ракети. Вони набирають швидкість приблизно 800 м/с. Система включає радари, пункт управління та додаткову техніку. HAWK під час потужних нальотів може працювати цілодобово.
«РАДІЄМО, КОЛИ ЗБИТІ НАМИ ОБ’ЄКТИ ПОКРАЩУЮТЬ РАНКОВУ СТАТИСТИКУ ПС»
– Пам’ятаю, як ним збили першу крилату ракету. Я тоді захоплював ціль, а попередній командир стріляв. Дуже відбився в пам’яті той момент, але не можу розповідати, куди саме прямувала та ракета. Можу лише сказати, що ми відвернули велику біду. Тоді я відчув велику гордість, – наголошує командир дивізіону.
Віктор додає, що хороші новини дуже надихають бійців працювати.
– Щоранку переглядаємо статистику від Повітряних сил, скільки об’єктів збили за день. І коли знаємо, що й ми доклали до цього зусиль, стає приємно, – зізнається він.
Далі прямуємо до кабіни управління установкою, вона добре замаскована. Знайомимося з іншими бійцями.
Командир зенітної ракетної батареї Микола родом із Полтавщини. На стіні біля його робочого місця – оздоблена яскравими камінчиками картина. На ній – герої мультфільму «Тачки». Це презент татові від 4,5-річного сина Андрія. Старший 25-річний син Миколи також захищає країну: він став на захист одразу після завершення навчання.
– Коли я пішов на війну, Андрійкові було 1,5 рочки. Зараз уже 4,5. Як швидко плине час… – каже Микола.
Чоловік бачиться з родиною нечасто, але зауважує, що зустрічі через це стають ще ціннішими.
Микола хотів піти служити з першого дня повномасштабного вторгнення. Але через вік (зараз йому 50) його не взяли, сказали, що краще брати молодих. Проте у 2023 році зателефонували.
– Кажуть: приходь, поїдеш на курси по своїй «трьохсотці» (ЗРК-300). Я ж колись у Харківському політехнічному закінчував військову кафедру, саме зенітно-ракетні комплекси. Вважаю, що всі повинні служити та вибирати, де вони будуть найкориснішими. Війна все показує, – ділиться Микола.
“НАМ ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИ ВЕЛИЧЕЗНУ КІЛЬКІСТЬ ЖИТТІВ”
Одним із найбільш вдалих бойових моментів Микола називає захист від атаки однієї з ТЕЦ.
– Тоді на об’єкт прямувало не одна ракета… Усі цілі збили, ми прикрили ТЕЦ. Виконали своє завдання – люди залишилися живі, об’єкт неушкоджений, отже, все буде гаразд. Якщо тут у людей є світло та тепло, то й у моїх рідних буде, тому що там теж є хлопці, які так само виконують свою роботу. Заради цього ми тут і є. Звісно, у перші хвилини після збиття відчуваєш сильний адреналін, потім залишається задоволення від роботи, – каже він.
Микола добре пам’ятає свою першу збиту ракету.
– Це було на заході країни. Одна ракета летіла у тренувальний табір Нацгвардії, друга – в аеродром. Ми збили обидві. Коли зрозуміли, що нам вдалося врятувати величезну кількість життів, не могли стримати емоцій, – згадує.
Командир батареї каже, що час від часу вони змінюють дислокацію: “Коли надходить сигнал від розвідки, ми швидко збираємося і переміщуємося, щоб нас не могли засікти. Нас також постійно прикривають мобільні вогневі групи”.
На питання, як проходить день на позиціях, чоловік усміхається: “Усе залежить від тієї сторони. Якщо наліт – цілий день у нас усі бігають. Вмикають-вимикають техніку, повна бойова готовність, бронежилети, шоломи… Якщо спокійно – обслуговуємо техніку та зброю, переробляємо щось для зручного перебування”.
Він додає, що втома все ж таки дає про себе знати: “Війна виснажує людей. Я далеко від сім’ї, як росте син – спостерігаю по фото, не можу допомогти дружині. Але якщо я сьогодні піду звідси – до мого дому завтра прийдуть окупанти. Вибір очевидний”.
ВІД ТРИВОГИ – ДО ПУСКУ
Просимо командира зенітної ракетної батареї пояснити порядок дій бійців у разі ракетної загрози.
– Коли надходить сигнал про наближення повітряної цілі, командування переводить підрозділ у стан бойової готовності. У кожного своя задача. Дизелісти вмикають генератори та забезпечують живлення техніки. На це потрібно кілька хвилин. Потім запускається кабіна бойового управління, з неї офіцери вмикають радар для виявлення та захоплення цілі. З кабіни управління й здійснюються пуски ракет. Ми знешкоджуємо всі, крім балістичних. Можемо працювати й по КАБах, реактивних «Шахедах». Свого часу HAWK розроблявся для роботи по літаках. Він не новий, але його можливості дозволяють нам результативно працювати й зараз, – додає Микола.
Анатолій
РОБОТА ЗА БУДЬ-ЯКИХ ПОГОДНИХ УМОВ
Приводить техніку в боєздатний стан у підрозділі Анатолій. Він також стежить за її технічним станом. Чоловік родом із Херсона. Розповідає, що завжди хотів пов’язати життя з військовою справою, тому у 19 років пішов на контракт. Служив у Криму, звільнився якраз напередодні окупації півострова. На війні Анатолій із 2014-го. Тоді він пішов у добровольчий батальйон «Айдар», згодом приєднався до 72-ї бригади. Потім служив у Олешках – ближче до дому. У 2020 році став до лав 208-ї зенітної ракетної бригади.
– У мене оточення було таким. Із дитинства я дуже люблю Україну, нашу культуру, літературу, музику. Я хотів усе це захистити від ворога. Був на Майдані, займався організацією самооборони. Я бачив, що відбувається, не хотів Росію до себе додому. Так і пішов. Із 24 до 30 років постійно перебував на позиціях, потім хотілося бути ближче до рідних країв. Повномасштабне вторгнення застав на бойовому чергуванні в Олешках. Нас взяли в оточення, виходили групами пішки. Баркасом під ранок нас переправили у Херсон, звідки у травні вийшов із окупації. Це було дуже важко з моїм «айдарівським» минулим, – ділиться Анатолій.
Розповідає про їхній злагоджений колектив.
– Бойові завдання безпосередньо виконують бойові офіцери, а ми – технічне обслуговування. І в дощ, і в сніг виходимо, ворогу все одно на погоду, наша справа – збити його залізо. І під «шахедами» бувало доводилося запускати установку. Прилітало зовсім поряд, а ти бігаєш – на кожній нозі по 2 кг глини прилипло. Та то дрібниці, – зазначає він.
МІЖ ФРОНТОМ І ДОМОМ
Найбільшу підтримку Анатолію надає його сім’я – сестра, дружина та дві доньки.
– Старшій Варварі 11, а молодшій Ніколь днями було шість місяців. Ми довго з дружиною сумнівалися, чи варто народжувати другу дитину під час війни, але вирішили: коли, якщо не зараз? Ми не знаємо, коли закінчиться війна. Але іншого життя у нас не буде, не буде іншої молодості, тому вирішили: треба жити. Я ріс не один, дуже хотів, щоб у Варі теж були брати та сестри. У мене вже немає батьків, і я дуже щасливий, що є сестра, яка мене також підтримує, – каже Анатолій.
Боєць показує телефон, очі мужнього чоловіка трохи зволожуються, він усміхається: “Ось, усе листування у «кружечках» з малими. Донька мною пишається, дружина теж. Через місяць мені дадуть відпустку – якраз на День народження старшої доньки. Чекаємо дуже цього, поїдемо кудись на природу, відпочинемо”.
Він зазначає, що легко переключається з бойових буднів на цивільне життя: ”Приїжджаєш, тебе зустрічають діти, дружина. Там допомогти, там полагодити щось треба, там прибирання, готування. Я дуже сумую за такими побутовими моментами”.
Чоловік дуже засмучений, що рідний Херсон цілодобово потерпає від російських обстрілів: “Там залишився мій дім. Сьогодні він ще стоїть, але що буде завтра – не знаю. Звісно, тим, хто з Олешок, ще гірше. Тому я тут. І у зливу, й у мороз. Кожна збита ціль – чиєсь вціліле житло, чиєсь збережене життя. Те, що ми робимо, має величезне значення”.
Влад
ДОРОСЛИЙ НЕ ЗА ВІКОМ
Наймолодшому бійцю підрозділу – Владу – 24 роки. Він відповідає за боєздатність радіолокаційної станції комплексу.
– Я прийшов у 208-му в зенітну ракетну бригаду Херсонщини після університету. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Кожедуба, вступив до нього у 2021 році. Батьки підтримали моє рішення. Обидва моїх дідусі, батько були військовими, двоюрідні брати також у війську, – каже Влад.
Зі смутком додає, що його рідний брат загинув у 2023 році під час виконання бойового завдання: “Родина переживає за мене, але я відчуваю потужну підтримку з їхнього боку”.
Чоловік зазначає, що війна змінила його: “Я став більш зрілим не за роками. Більш упевненим у собі”.
У пункті управління звертаємо увагу на невелику ляльку-мотанку, що стоїть поверх моніторів у кутку. Її зробили учні однієї зі шкіл, а передали у підрозділ фахівчині з психологічної підтримки персоналу.
– Це наша захисниця. Коли вона з’явилася, ми стали частіше збивати цілі, – кажуть військовослужбовці.
* * *
Для бійців цей комплекс – не просто зброя, а щоденна відповідальність за життя інших. Вони знають: кожен успішний пуск має значення. І попри те, що техніка створена десятки років тому, вона дієва у сучасній війні. Головне – люди, які стоять за нею. Щоденна робота підрозділу – це крок до безпеки мирних міст. І кожна збита ціль – відвернена трагедія.
Фото Херсонщина Озброєння ЗСУ Військові Війна з Росією Patriot ППО