“`html
Без святкового настрою: як працює військовий госпіталь в умовах динамічного фронту Репортаж 30.12.2025 12:15 Укрінформ Результативність у порятунку травмованих воїнів не залежить від віку лікаря чи його армійського рангу – лише від досвіду, отриманого у війні Команда Запорізького військового шпиталю – це люди з громадських лікарень, котрі на зорі широкомасштабного вторгнення прийняли рішення піти у військову галузь. Вони розповідають, що на той час не було чіткого уявлення, як все має діяти, однак зараз їхня праця подібна до злагодженого механізму, де кожен – важливий і займає своє місце. Тут не буває ані вихідних, ані святкових днів. Про Різдво чи Новий рік у родинному колі вони навіть не замислюються, оскільки знають, що мають бути напоготові 24 на 7, щоб надавати допомогу пораненим бійцям. Ми відвідали госпіталь за декілька днів до Нового року. Відверто кажучи, була приємно вражена святковою атмосферою у кожному підрозділі, встановленими в холі ялинками… Лише за кілька кроків від них, у операційних, медики рятують людські життя. ІЗ ЦИВІЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ – У ВІЙСЬКОВУ У будівлі, де знаходиться госпіталь, провели оновлення, встановили компʼютерний томограф, обладнали приймальне відділення. – Тут поранених зустрічають усі лікарі й потім визначають, кого направляти в операційну, кого на діагностику, а кого в реанімаційне відділення. «Червоні» пацієнти негайно потрапляють у палату інтенсивної терапії. Тут наявні відділення торакальної та судинної хірургії, – пояснює заступниця керівника госпіталю, лікар – молодший науковий працівник Вікторія Турушина. Вікторія Турушина Їй 30 років, але тут вік не є важливим. Вікторія родом з Житомирщини. До Запоріжжя приїхала у 2012 році, як студентка. Згодом почала працювати в лікарні невідкладної медичної допомоги. – Ми там, можна сказати, жили. Роботи було дуже багато, у лікарні завжди був значний потік людей із травмами різного ступеня складності. Тому ми були добре підготовлені. Однак у нас не було військової освіти, ми нічого не розуміли у військовій специфіці. Але з плином років ти навчаєшся, і якщо маєш здібності, то вони можуть розвинутися. У нас всі керівники молоді, ми відходимо від військових уявлень про те, наскільки важливо, скільки у тебе «зірочок», як довго служив, яку посаду займаєш… Тут більше цінуються вміння та знання. Так, ми були недосвідченими лікарями, але ті, хто міг проявити себе, зробили це. Тут багато залежить від лідерських якостей. Звісно, є лікарі, у яких мені є чому повчитися. Моє завдання – не заважати, забезпечити можливість працювати у комфортних умовах, захищати від зайвого, – ділиться молода керівниця. Вона зізнається, що у 2022 році їм здавалося, ніби госпіталь відстає від звичайних лікарень. – Коли військового лікаря запитують: хто ти в першу чергу, лікар чи військовий, – слід відповідати, що військовий. Багато з нас тоді перейшли з лікарні швидкої допомоги, ми приєдналися командою. Мені здавалося, що з військовими буде дещо спокійніше у той жахливий період, коли розпочалася велика війна. Ми не носимо військовий одяг, але кожен з нас розуміє, що може знадобитися у будь-який час дня і ночі та повинен бути тут, виконуючи свої обов’язки. Керівник несе відповідальність за свій особовий склад, це його сім’я, і на ньому лежить більша відповідальність, ніж у цивільній медицині, – пояснює Вікторія. У відповідь на питання про найважчий для команди госпіталю рік вона називає 2023-й. Тоді на передовій тривав контрнаступ, а в них спостерігалася найбільша кількість надходжень поранених. Вона зазначає, що на той час госпіталь був ще невеликим і розширився лише наприкінці 2023 року: збільшилась кількість персоналу та ліжковий фонд. – Ми почали відчувати себе вільніше. У нас були чудові спеціалісти, але вони поєднували різні функції в одній особі – судинний і торакальний хірург, наприклад. Вони не мали вихідних, безперервно приймали та відправляли поранених. У нас було обмаль місця. Тепер у нас нормальні відділення, є приміщення для переодягання персоналу, лікарі можуть повноцінно оглядати своїх пацієнтів. Однак саме цей період показав, хто здатен стати керівником і повести за собою колектив. Тоді ж і сформувалися керівники відділень, – відповідає вона. Медики здобувають навички в ході війни. Розуміння специфіки бойової травми прийшло з часом. Вони знають, як це – проводити операції, коли ворог обстрілює місто і чути вибухи. Тепер медичний персонал має змогу працювати позмінно, завчасно дізнаються, кого та скільки до них везуть, і мають час на підготовку. Вікторія каже, що не святкувала Новий рік вдома вже дуже багато років. – На війні не існує святкових чи вихідних. Тепер ми сприймаємо свята зовсім інакше, ніж раніше, – констатує вона. Вона додає, що колись лікарня швидкої допомоги була її великою любов’ю, але зараз її життя пов’язане з військовою службою. ЯКЩО ТЕБЕ ВИЯВИВ ДРОН, ЦЕ ПОГАНО Олександр Жолудєв У той час, як ми розмовляли, операція в операційній завершилася. У коридорі відділення ми помітили керівника травматологічного відділення шпиталю, майора медичної служби Олександра Жолудєва. «Цукорок» Ми попросили його приділити нам трохи часу. Він не відмовив, але запропонував спочатку поговорити з пораненими бійцями. Ми зайшли до однієї з палат, де перебувало троє хлопців. Ми познайомились. Один із них служить у ССО, його позивний «Цукорок». – Я вживаю багато солодкого, – пояснює він з посмішкою. – По вас і не видно, – відповідаю я. – Займаюся спортом, – каже він. Окрім любові до солодкого, існує ще одна версія походження позивного: у війську «цукорок» – це детектор дронів. Чоловік отримав поранення в Гуляйполі. Зараз цей населений пункт у всіх на слуху. За місто точаться запеклі бої. – Ворог уже в Гуляйполі, – каже він, випереджаючи моє питання. – Чи важко було стримувати там ворога? – запитую я. – Їх не важко стримувати, але вони мають перевагу в дронах. Розумієте, у нас був контакт з росіянами, і якщо ти одразу їх не ліквідуєш, то вони повідомляють по рації, і прилітає дрон або мінометка. Вони мають перевагу в повітрі, велику кількість дронів, і ти нічого не можеш вдіяти, – пояснює він. Разом із побратимами вони знаходилися в будинку, в який влучив FPV-дрон. – Будинок розвалився. Ми вибралися, і тут ще один FPV, а потім ще три. У мене зламана ключиця, погіршився слух, – розповідає він. Боєць стверджує, що зараз війна – це переважно FPV, «мавіки»… – Якщо тебе помітив дрон, то це погано. Коли мене поранило, мене витягли з-під завалів, і я з групою зумів дістатися до укриття. Але коли ми зайшли, дрони почали атакувати укриття. Ось це страшно. Але ракета або дрон можуть прилетіти куди завгодно, – говорить він. Він розповів, що йому довелося пройти 10 км із затампонованими ногами. Щоб не наражати на небезпеку групу, він ішов. – У нас так заведено. Якби мене тягнули, то могли б не вийти всі. Гадаю, що ще довго буду проходити реабілітацію. Пощастило, що була фугасна вибухова речовина, осколки були б набагато страшнішими. Слава Богу, всі залишилися живі, – додав він. РОБОТА, ЯКУ НЕМОЖЛИВО ПРИЗУПИНИТИ Ми покидаємо палату, оскільки розуміємо, що хлопцям потрібно відпочити. Крім того, до них мали приїхати рідні, тому ми вирішили не заважати. Олександр Жолудєв В ординаторській вже чекав Олександр Жолудєв. Він один із тих медиків, які перейшли до шпиталю з цивільної лікарні на початку повномасштабного вторгнення. – Це було моє рішення, я зрозумів, що більше потрібен у шпиталі. Я жодного разу про це не пошкодував. У свій час я закінчив військово-медичний факультет. Щоправда, хто думав про війну у 2007 році? Україна розвивалась. Але коли почалася війна, я відразу зрозумів, що повинен бути тут, – розповідає він. Він підтверджує слова Вікторії про те, що у 2023–2024 роках 99 відсотків поранень були осколковими. Тоді активно діяла ворожа артилерія, летіли КАБи. Зараз переважають кульові та дронові поранення. За його словами, кульові рани свідчать про те, що фронт рухається і тривають активні міські бої. Проте хлопці тримають оборону. Щодо дронів, то вони ускладнюють роботу як медикам, так і військовим. – Ще декілька хвилин тому ви були в операційній. Скільки операцій ви проводите за добу? – запитую я. – Наприклад, вчора я був на чергуванні і провів 12 операцій. Ми вже звикли до такого графіка. Звичайно, нам важко, але хлопцям на фронті ще важче. Ми тут для того, щоб вони швидше стали на ноги та відновили свою боєздатність, – говорить він. Він додає, що зараз працювати стало складніше, оскільки військова ситуація на Запорізькому напрямку змінилася. Нині для самого Запоріжжя настали важкі часи – у місто залітають FPV-дрони та обстрілюють з РСЗВ. – Коли ти працюєш в операційній і починається атака, ти не можеш покинути пацієнта, операцію неможливо призупинити, – ділиться він. Він, як і інші його колеги з госпіталю, зазначає, що лікарі стали більш досвідченими. Потрібно багато часу, щоб навчити травматолога, хірурга або кваліфіковану медичну сестру. Тепер вони чітко знають, що робити, як оперувати та куди евакуювати. – Чи відчуваєте ви, що зараз святкові дні – Різдво, Новий рік? – Чесно? Зовсім не відчувається святкового настрою. БАЧИТИ ПОРАНЕНИХ БІЙЦІВ ДОСІ ВАЖКО Його колеги з відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії розповідають, що через особливості роботи в шпиталі вони проводять тут більше часу, ніж зі своїми родинами. Тому тут вони не просто колеги, а друзі, сестри та брати. Микола Шевченко Старший ординатор відділення, майор медичної служби Микола Шевченко, почав службу в шпиталі після закінчення інтернатури у 2022 році. – Мобілізувався відразу після інтернатури, не переходячи в цивільну медицину. Відчував, що необхідно долучитися до захисту. Мої друзі вже служили, і ми підтримували зв’язок. Думки про армію виникали ще раніше. Мій дідусь був військовим і виховував мене в мілітарному дусі, – розповідає Микола. Студентом він вважав, що працюватиме анестезіологом в обласній лікарні, де проходив практику як медбрат-анестезист. Йому досі важко бачити травмованих бійців. Він каже, що час минає, але він не перестає хвилюватися за кожного з них. Він згадує військових, які потрапляли до них з важкими травмами. – Хлопці протягом трьох місяців вибиралися з позицій, поранені. Це щось неймовірне. Ми зустрічали різних, але я такого ще не бачив. Вони три місяці виходили з оточення за допомогою своїх підрозділів, які керували ними за допомогою дронів та скидали їм їжу й медикаменти, – розповідає він. Той факт, що сьогодні велика увага приділяється тактичній медицині, в тому числі під час військової підготовки, зменшує медикам обсяг роботи. – Якісно надана первинна допомога полегшує стан поранених на момент їх надходження до нас. Зараз військові вміють зупиняти кровотечі та тампонувати рани, – додає він. З ПЕРЕБИТИМИ НОГАМИ 10 ГОДИН ПОВЗ ДО СВОЇХ У шпиталі ми також познайомилися з бійцем з позивним «Аптека». «Аптека» Він – бойовий медик, який разом із побратимами вивозив пораненого, коли вони наїхали на міну на квадроциклі. Водій та хлопець, якого вони евакуювали, загинули на місці. Це трапилося на Гуляйпільському напрямку цього місяця. «Аптека» отримав поранення в шию та ногу. – Осколки потрапили в шию, я відчув, як тече кров, ноги були зламані, і я думав, що не виживу. Врятували сила волі та місце, де я сховався. Я повз 10 годин до наших позицій. У темряві, але з рацією – і командир постійно був на зв’язку. Він вказував мені, куди рухатися. Головне було – доповзти. Ворожі дрони постійно літають, вони все бачать і не дозволяють вивозити поранених чи підходити до них. Вони скидають вибухівку, а через 5-7 хвилин повертаються знову і знову, – розповідає він. На шиї видно зашиту рану, але він не перестає дякувати лікарям за те, що врятували його ногу і зараз лікують стопу, щоб він міг нормально ходити. – Мені пощастило, плюс сила волі та духу. Коли я побачив евакуаційну машину, то відчув, як ніби мої ноги почали боліти, – каже він. * * * Більшість лікарів госпіталю не знають, чи повернуться до цивільної медицини. – Бійці роблять все для нас, а ми – для них. Що буде далі?.. Далі буде видно, – кажуть вони. Більше наших фотографій можна придбати тут. Медики Новий рік Лікарня Військові Запоріжжя Війна з Росією “`