“`html
«Голос України»: як живе газета без статусу медіа 12.01.2026 15:41 Укрінформ Парламентське видання, що іменують хронікою незалежності, відсвяткувало 35-річний ювілей
У епоху партійної періодики та перших десятиліть суверенітету «Голос України» був як подих вітру. Часопис, який надавав шанс висловитися усім фракціям, представленим у парламенті, який мав своїх дописувачів у всіх регіонах України і навіть за кордоном, швидко став одним з найзатребуваніших в державі. Сьогодні ж він лише публікує закони і доводиться лише сумувати за минулою популярністю. Але чи потрібно?
ТУТ МАЛИ ЗМОГУ ДРУКУВАТИСЯ ВСІ ПАРЛАМЕНТСЬКІ ПОЛІТИЧНІ СИЛИ
31 березня 2024 року набрав сили Закон «Про медіа». Даний закон змінив колишні правила діяльності ЗМІ та регулює функціонування медіа (ТБ, радіо, друк, онлайн) з урахуванням вимог ЄС. «Голос України» як друковане видання Верховної Ради, також потрапило під його дію, зокрема, часопис перейшов до ролі виключно офіційного оприлюднення законодавчих актів. Увесь творчий склад часопису – приблизно 40 журналістів – було звільнено, і з квітня 2024 року «Голос України» публікує закони та нормативно-правові акти українського парламенту.
З одного боку ми наблизилися до Європейського Союзу з погляду медійного законодавства, а з іншого – фактично зникло одне з останніх друкованих видань.
Під час святкувань часто згадували роботу газети саме як засобу масової інформації. Зокрема, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук повідомив, як у «Голосі України» надрукував декілька статей про українську державність.
«Будучи ще професором, часто спілкувався з Анатолієм Федоровичем (Горловим – колишнім головним редактором газети, – ред.) на тему української державності і підготував з цього приводу цілу низку публікацій. І я хочу сказати, що саме «Голос України» виділив нам свої шпальти для того, щоб оприлюднити свої погляди з приводу того, що це – українська державність; скільки ж нам років; хто ми такі, чому такі самобутні», – розповів Стефанчук.
Руслан Стефанчук вручає Почесну Грамоту ВР працівнику видання Юрію Ісаченку
Варто зазначити, що «Голос України» співпрацював з багатьма освітніми та науковими установами, надаючи їм можливість донести до широкого загалу відомості про свої досягнення, поділитися чимось цікавим. Наприклад, у рік, коли Київський національний університет імені Тараса Шевченка відзначав 180-річчя, «Голос України» узяв інтерв’ю у деканів більшості його факультетів. Цікаво згадати співпрацю газети з Державним архівом кінофотофонодокументів імені Пшеничного, завдяки якій оприлюднили чимало цікавих світлин, що стосувалися різних етапів історії України.
ЯК «ГОЛОС УКРАЇНИ» СПРИЯВ ПЕРЕМОЗІ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Ці приклади – лише незначна частина, якщо говорити про співпрацю. По суті, «Голос України» співпрацював з усіма державними інституціями, які хотіли висловитися. Більш того, можна сказати, що ідеологією газети було створювати літопис української незалежності, що логічно, оскільки видання було щоденним, щоб потім дослідники, вивчаючи номери газети, могли досліджувати історію. До 30-річчя газети колектив підсумував цю роботу, видавши книгу «30 років незалежності», у якій підсумовано кожен рік – з 1990-го по 2020-й.
Але пріоритетом газети завжди був, звичайно, парламент. І це робило газету унікальною, оскільки у часи, коли певні представники влади намагалися обмежити опозиції можливість висловитися у ЗМІ, «Голос України» завжди її надавав, оскільки сама концепція газети передбачала надання площі всім політичним силам, представленим у Верховній Раді. Крім того, газета акцентувала увагу на законотворчості – розповідала про проєкти законів, давала можливість висловитися їхнім авторам, стежила за всіма етапами їх ухвалення. Тепер це теж безцінний історичний матеріал.
Під час святкувань, присвячених 35-річчю, неодноразово згадували й інший приклад мужності парламентського видання. 2004 року, попри значний тиск, «Голос України» не опублікував фальсифіковане рішення тодішньої ЦВК про обрання Президентом Віктора Януковича. «Я дуже добре пам’ятаю, тоді Анатолій Федорович не дозволив надрукувати сфальсифіковану постанову ЦВК про результати президентських виборів. Це той приклад, коли особистий вчинок людини вирішив долю нашої країни», – сказав Стефанчук.
НОВІ ЦІЛІ – ПОЛЕГШИТИ РОБОТУ ІЗ ЗАКОНОДАВСТВОМ
Сьогодні творчої складової «Голосу України» більше немає. Газета, за словами її нинішнього директора Сергія Сіволапа, акцентує увагу не на коментарі, а на документі, не на оцінці, а на нормі. «Голос України» надає найповнішу інформацію про прийняте законодавство і прагне робити це якнайкраще.
Сергій Сіволап-Директор «ГУ»
«Ми вже зараз впроваджуємо інструменти діджиталізації, не порушуючи законодавства, в якому ми зараз знаходимося, – сказав Сіволап. – Ми, зокрема, впровадили QR-код, через який кожен, хто бачить цей матеріал, може через телефон зайти у той документ, переглядати його і працювати з ним. За допомогою QR-кодів ми також надаємо доступ до проєктів законів, матеріалів з комітетів, документів з парламентських слухань».
За його словами, це тільки перший крок – наступні будуть пов’язані з тим, щоб спростити роботу з документами та законодавчими базами – щоб були доступні не лише закони, а й одразу усі підзаконні акти, які їх стосуються. Це значно полегшить роботу працівникам органів державної влади, місцевого самоврядування, юристам та адвокатам, бізнесу, експертам і аналітикам та всім тим, хто безпосередньо працює із законодавством або потребує офіційних текстів. Тобто задача нового керівництва газети доволі амбітна – стати таким собі великим законодавчим хабом, який міститиме не лише законодавчу базу, а й усі супровідні документи, підзаконні акти, матеріали, пов’язані з їх прийняттям.
Залишається сподіватися, що з таким непростим завданням, як систематизація усього українського законодавства, колектив «Голосу України» впорається, і всі причетні до роботи з ним матимуть повну і просту у користуванні базу, від чого виграють як газета, так і суспільство.
Тетяна Пасова
Фото: Олександр Клименко
Закон Преса Голос України Газета Медіа “`