Україні потрібен Пантеон, де історія працюватиме для майбутнього 01.05.2026 15:39 Укрінформ Національні пантеони відіграють важливу роль у багатьох державах світу. Та чи зможуть українці не обмежитись переліком імен?
22 квітня Президент України Володимир Зеленський скликав зустріч стосовно стратегічних питань української політики вшанування пам’яті та прославлення національних героїв. Він, зокрема, зауважив, що «…розпочалась робота зі створення Пантеону визначних українців…». За його словами, йдеться насамперед про повернення в Україну останків історичних постатей – тих особистостей, які мають ключове значення для формування української національної ідентичності та для нашого державотворення.
Ідея не нова – однак уперше її озвучено як складову державної стратегії вшанування пам’яті. Мова йде не тільки про меморіальний комплекс. Йдеться про намагання об’єднати розірвану крізь епохи українську історію.
ЩО Є НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАНТЕОН І ЯКА ЙОГО РОЛЬ
Пантеон як термін відомий з античних часів. Спершу це було місце поклоніння богам. Після ухвалення християнства, у ранньому середньовіччі у пантеонах знаходили вічний спокій монархи, князі, церковні достойники.
Приблизно з кінця ХІХ – початку ХХ століття, з виникненням і розвитком національних держав, а також сучасних світських суспільств, пантеон став осередком колективної пам’яті. Історичне минуле переосмислювалось заради сьогодення та об’єднувало націю. Тоді ж «великими» чи «видатними» почали вважати людей, виникли нові критерії героїзації. Звання, високе суспільне походження відійшли на другий план, поступившись громадянським чеснотам людини: відданості ідеалам батьківщини, служінню їй. Відтоді основна функція пантеону полягала у вшануванні й увічненні пам’яті визначних громадян, котрі відзначилися заслугами перед державою. Це могли бути державні діячі, воєначальники, а також наукова й мистецька еліта нації.
Окрім формування нової культури спільної пам’яті, пантеони, через нові обряди, надавали певної сакральності й новій політичній владі, котра прийшла на зміну монархам. Так було у ХХ сторіччі. Сьогодні ж, коли культ великих людей фактично розчинився у всесвіті Інтернету, політика національної пам’яті у багатьох державах переживає певну скруту.
БРИТАНІЯ. НЬЮТОН У ВЕСТМІНСТЕРІ: ДЕМОКРАТИЗМ І СТАРОДАВНЯ ТРАДИЦІЯ