“`html
Еліта доби Гетьманщини жила розкішно, але… скромно. То потім явився Янукович і Ко 09.01.2026 09:00 Укрінформ Виставка: Чим глибше Гетьманщина втягувалася у Московщину-Росію, тим більше виникало принад, тим швидше забувалися демократичні звичаї
Наприкінці 2025 року в Національному музеї історії України відбулося відкриття виставки «Про Я. Зі сфер української «еліти»». У найменуванні закладено подвійний підтекст. З одного боку, мова йде про численні презенти президенту-втікачу Віктору Януковичу, а з іншого – криється апеляція до нашого «я». Хто ми є? Які наші вподобання та смаки? Якими б вони були, якби ми опинилися на місці «еліт»? Але це занадто розмита, нечітка етико-моральна перспектива, і нехай кожен питає та відповідає собі особисто, а ми спробуємо заглянути в минувшину й подивитись: що було, до прикладу, достатком у століттях ХVІІ–ХVІІІ? Чи докорінно змінилась пишнота епохи української Гетьманщини і пишнота українських еліт століття ХХІ?
НЕПОМІТНА ПИШНОТА УКРАЇНСЬКИХ ЕЛІТ
Еліта доби Гетьманщини мешкала в розкоші, але… скромно. Ймовірно, це оксюморон, але це дійсно так. Принаймні, в XVII – початку XVIII сторіччя, коли вона тільки ставала на ноги, виборюючи «особисті права та переваги, так само, як і права та переваги своєї країни». Гетьман не мав особливо вирізнятися, виглядати заможнішим за полковника, а той, своєю чергою, – за сотника. Коли сини гетьмана Івана Самойловича, тогочасна «золота молодь», їздили Україною в позолоченій кареті, придбаній батьком у Гданську, – вони викликали суспільний осуд. Наприкінці ХVІІ сторіччя подібне сприймалося як виклик і виняток. Молода еліта ще не була розбещена та зіпсована статками та маєтками. Діяли демократичні традиції козацтва і їх прагнули дотримуватися. Вони обмежували поривання виділитися своїм багатством.
І ще момент. Під час виборів гетьмана (так само, як і всіх інших службових осіб Гетьманщини) кандидат мав тричі відхилити булаву й лише під тиском громади згодитися її взяти. Старшина не наважувалася занадто виділятися на тлі козаків, адже вони могли скинути чванливого полковника й обрати когось іншого.
ЩО БУЛО ПИШНОТОЮ ЗА ЧАСІВ ГЕТЬМАНЩИНИ?
У той же час в оселях козацької еліти, як у гетьманській, так і в старшинській, було багато речей розкоші, які мали як східне, так і європейське походження: срібний і скляний сервіз, зброя, хутровина, порцеляна, коштовні тканини, чудові килими, дзеркала, ювелірні оздоби, постільна білизна, одяг, спідній одяг, годинники, ікони, книги.
Годинник настільний. ХІХ ст. Франція. Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Гетьман Полуботок мав великий настінний німецький годинник, картину китайської роботи, «вишиту по білому атласу шовком різним», дзеркало настінне в позолоченій рамі, скриню китайську. У Самойловича висіло аршинне дзеркало в чорній оправі.
У чоловіків тоді з’являлися кишенькові хронометри. Наприклад, у полковника Михайла Миклашевського був золотий кишеньковий годинник, який він придбав у стародубського купця. Три годинники мав полковник Фастівського полку Семен Палій. У Самойловича було «двоє годинників малих» у срібному корпусі.
А скільки надкоштовних годинників, вартістю щонайменше в десятки тисяч доларів, знайшли, пробач Господи, у Віктора Медведчука? Здається, біля сорока…
КНИГИ
Євангеліє. Ставропігійське братство. 1690. Львів. Ця книга цілком могла належати комусь зі старшини… Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Книги також були пишнотою. Солідні колекції мали зазвичай церковні ієрархи, так само, як і деякі з гетьманів. Наприклад, відомо про велику бібліотеку Івана Мазепи. «Коштовні оправи з гетьманським гербом, кращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані старовинні рукописи», – так характеризував її у своїх спогадах Орлик. Книги не ховали в скрині чи шафи, вони завжди були, як то кажуть, під рукою, на видноті. Французький дипломат Жан де Балюз відзначив про Мазепину бібліотеку: «на кожному кроці видно латинські книги».
СКЛЯНИЙ ПОСУД: ВІД УКРАЇНСЬКИХ КЕЛИХІВ – ДО КИТАЙСЬКОЇ ПОРЦЕЛЯНИ
Бар у декоративному стилі «Буль». Друга половина ХІХ ст. Франція. Колекція подарунків В. Януковича. Національний музей історії України.
Посуд дивував багатством. Особливо цінувалося витончене скло. Показово, що ці предмети розкоші в основному виготовляли в Гетьманщині і лише частково завозили з польських і німецьких міст. В Україні традиція виготовлення скла, коріння якої сягало ще часів давньої Русі, на відміну від Московщини, була збережена навіть під час монгольської навали. Більше двох сотень скляних виробництв знаходилися на Чернігівщині та Київщині. Тут виготовляли як звичайний посуд, так і більш вишуканий: різноманітні бутлі, чарки та келихи, стопки, кухлі, штофи, глечики, графини, а ще цукорниці, вазочки, чорнильниці. «Черкаське» скло експортували до Москви (саме українські склороби й започаткували його виробництво на Московщині), Польщі, Риги, Валахії, Туреччини, Священної Римської імперії.
Рідкісним предметом розкоші була порцеляна – звичайно, спершу лише китайська.
СРІБНИЙ ПОСУД: ЗА ПОЗОЛОЧЕНИЙ КУБОК – П’ЯТЬ СОБОЛІВ! З ПОЛОВИНОЮ…
“`