Новий рік: як радянська влада «перевиховала» свято Спецпроєкт 31.12.2025 10:51 Укрінформ Від європейських джерел XIV століття до ілюзії благополуччя за залізною завісою: руйнуємо омани про «головне зимове свято»
Всупереч поширеному переконанню, що звичаї неможливо змінити силоміць, і жодна адміністрація не може «управляти» народною пам’яттю, власне історія Нового року в Україні є показом того, наскільки нестійким може бути світ наших уявлень.
Нерідко ми самі не усвідомлюємо, скільки тримаємо в собі залишків радянських нашарувань. Приклад цього святкування показує, як лише за одне-два покоління можна втратити традицію, що виховувалася століттями і якою гнучкою є наша пам’ять. Але ця ж розповідь дає надію: за наявності бажання ми так само просто можемо повернутися до автентичних значень.
Укрінформ у колаборації з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» представляє мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Слідкувати за новими випусками можливо на ресурсах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», у соціальних мережах та на Spotify.
Разом з істориками Українського інституту національної пам’яті розбираємось, що в нашому Новому році є надбанням пращурів, а що – штучним витвором спецслужб.
Дата святкування: чи нав’язала нам січень Росія?
Відома щедрівка про «ластівочку» – типовий приклад того, що в давнину Новий рік в Україні відзначали навесні, коли птахи поверталися з теплих країв. Є поширене уявлення, що зимовий Новий рік у січні – це «найновіша» версія святкування, яку українцям нав’язала імперська Росія.
Ось як це роз’яснює Інститут національної пам’яті: Як стверджують дослідники, українські землі, які були у складі Великого князівства Литовського та частково Речі Посполитої, святкували початок Нового року 1 січня з 1362 року, а відлік років вели від Різдва Христового.
На території московського царства наказ Петра I від 20 грудня 1699 року переніс відзначення Нового року з 1 вересня на 1 січня за юліанським календарем, запровадивши літочислення від Різдва Христового замість «від створення світу». Цар наказав прикрашати будівлі ялиновими та сосновими гілками, вітати один одного та організовувати феєрверки. Ці розпорядження поширювалися й на підконтрольні українські території.
Більше ілюстрацій, фотографій та розповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» в соцмережах Укрінформу.
Дідух проти ялинки: чи була ялинка сторонньою?
Часто доводиться чути про два різні полюси: суто українську традицію дідуха та нібито «чужу» традицію ялинки, яка стала популярною тільки після Другої світової війни. Чи дійсно до радянського часу ялинка не була основним символом?
Ось коментар істориків УІНП: Протягом тривалого часу в російській імперії, до складу якої входила більша частина українських земель, Новий рік був закінченням різдвяних свят. Слід також враховувати, що Новий рік за юліанським календарем припадає на два церковні свята: 31 грудня встановлено свято на честь Меланії, а 1 січня – це свято на честь Василія Великого. У ХІХ ст. відзначення Нового року у містах було світським: бали, маскаради, лотереї, катання на ковзанах.
Як зазначає дослідниця Дарія Анцибор, протягом ХІХ століття ялинка пройшла шлях від аристократичних вечорів до практично кожної міської будівлі (йдеться про українські землі в складі Російської імперії). Ялинку в своїх будинках ставили Старицькі, Лисенки, Грушевські, Косачі та інші представники української інтелігенції.
З огляду на листи і мемуари галицької інтелігенції, ялинки на українських землях у складі Австро-Угорської імперії сприймалися наприкінці ХІХ ст. як обов’язковий звичай.
На Буковині, де ще сильніше відчувався вплив усього німецького (а саме звідти звичай прикрашати ялинку) була ще одна особливість. У деяких буковинських селах прикрашали живі ялинки, якщо вони були на подвір'ї.
До речі, в СРСР наприкінці 1920-х були спроби офіційно заборонити встановлювати ялинку.
Створення «радянського культу» нового року від ідеологів Голодомору
То ж як з’явився той самий «стандартний» набір з олів’є, шампанським та телевізійними шоу, який ми звикли вважати невід’ємним атрибутом святкування? Чи було це явище створено навмисно і впроваджено за допомогою масової культури?
Для тих, кого цікавить аудіоверсія епізоду та дещо більше за текст, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже доступний для прослуховування:
Ось як роз’яснює Інститут національної пам’яті: Наприкінці 1935-го ялинку «реабілітували». 28 грудня 1935 року в газеті «Правда» вийшла стаття Павла Постишева «Організуймо до нового року дітям гарну ялинку» («Давайте организуем к новому году детям хорошую елку»). Постишев – людина, причетна до організації Голодомору. А першу ялинку «організували» в Харкові, одному з найбільш постраждалих від Голодомору українських міст. Таким чином різдвяна ялинка трансформувалася в СРСР на суто новорічну.
Значно пізніше, 23 грудня 1947 року, указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня проголосили вихідним днем. Після цього поступово сформувалася радянська традиція відзначати Новий рік – з олів’є, «Іронією долі» та шампанським.
Новий рік для українців – це непроста мозаїка, де переплелися старовинні європейські традиції, автентичні обряди з дідухом та щедрівками, і трагічні нашарування радянської епохи. Проте наша стійкість перед спробами уніфікації довела: ми можемо очистити свої свята від штучних значень.
Бажаємо вам незламного, переможного та дійсно переломного Нового року. Бережімо себе, нашу справжню історію та одне одного!
Укрінформ та увесь колектив проєкту «Правда чи міф» висловлюють подяку Українському Інституту національної пам’яті та партнерам за співпрацю та незабутні враження. А слухачам, глядачам та читачам за увагу. Ми повернемось у новому році з оновленим форматом.
Різдвяно-новорічні традиції з українським духом:
Театральні вечори у Старицьких та Лисенків. У Києві, в будинках на вулиці Саксаганського, де проживали родини Миколи Лисенка та Михайла Старицького, Новий рік був частиною «українського осередку». Тут влаштовували домашні вистави та вертепи. Діти композитора та драматурга власноруч виготовляли костюми, а замість звичних балів гості співали щедрівки в обробці Лисенка.
«Українська» ялинка міської інтелігенції. Поки імперія нав’язувала німецькі стандарти, українські родини (Косачі, Грушевські) додавали дереву національного забарвлення. Замість дорогих скляних прикрас ялинку часто прикрашали виробами із соломи («павучками»), горіхами, загорнутими у фольгу, та яблуками. Це було поєднання європейської моди з народним мистецтвом.
Буковинська «Маланка» як справжній карнавал. Для жителів Західної України саме Новий рік (день Святої Меланії) був часом грандіозного маскараду. Традиція виготовлення величезних масок і костюмів із сіна та шкіри була настільки сильною, що її не змогли викорінити навіть десятиліття радянських заборон.
«Залізна ялинка» в окопах. Сьогодні на передовій українські захисники створюють нові символи. Часто це «ялинки», зібрані з використаних гільз, залишків снарядів або просто гілок, прикрашених тактичними ліхтариками чи шевронами. Такі «ялинки» часто можна побачити в багатьох українських містах.
Кутя з сухпайка. Традиційна святкова вечеря на фронті набуває особливого значення. Військові готують кутю з тих інгредієнтів, які є під рукою. Зараз можна знайти кутю у сухпайку, яку треба просто залити гарячою водою. Часто різдвяні та новорічні солодощі й традиційні страви військові отримують із волонтерських посилок. Це момент єднання з домом, навіть коли навколо тривають обстріли.
«Тост мовчання» та дзвінок найдорожчим. Головною традицією сучасного Нового року на війні є не святковий стіл, а можливість почути голос рідних. У багатьох підрозділах існує неписане правило: перші хвилини року зустрічати у тиші, згадуючи полеглих побратимів, а вже потім обмінюватися короткими побажаннями.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Ігор Каретніков та Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правда чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася «Свічка пам’яті»?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Оксана Мешко: чому КДБ боялось легендарної «козацької мами» українських дисидентів?
Свято Ялинка Проєкт «Правда чи міф»