Поминальний тиждень: традиція, що тримає зв’язок поколінь 19.04.2026 10:02 Укрінформ Це одна з найміцніших народних традицій в Україні – про згадку, втрати та єдність живих і померлих.
Світлана С. з’явилася на світ у Києві, але її сім’я походить із села Нова Басань, що на Чернігівщині. Кожен рік, наслідуючи своїх батьків, вона випікає паски до Великодня та несе їх до храму для освячення. Серед звичайних обрядових хлібів завжди відкладає чотири окремо. Пояснює: це для близьких, на поминальний тиждень.
В її родині, як і в багатьох селах, підготування до Великодня ніколи не зводилося лише до святкового столу. Напередодні свята у Новій Басані зазвичай прибирали оселю, оздоблювали її та неодмінно йшли на цвинтар. Там наводили порядок на могилах: насипали землю, фарбували паркани, протирали хрести. Це не формальність, а частина живої згадки. Сільська згадка більш насичена та глибока, ніж міська: тут пам’ятають не тільки дідусів і бабусь, але й прадідусів і прабабусь, і навіть глибше.
Після Великодня Світлана чекає на поминальний тиждень, або Проводи. У її селі його величають «Гробки». За традицією в неділю вся громада зустрічається на кладовищі. Прибувають навіть ті, хто давно поїхав: повертаються на рідну землю, щоб «відвідати» своїх. Це день, коли кладовище перетворюється на місце зустрічі – не лише з пам’яттю, а й між живими.
Як і в більшості українських містечок і сіл, атрибути цього дня майже незмінні: паска, крашанки чи писанки, солодощі. Люди розміщуються прямо біля могил, розкладають їжу, діляться нею між собою та символічно з тими, кого вже немає. Частину частування віддають дітям, які з радістю збирають цукерки.
Олександр Т. – справжній киянин. Його сім’я похована на різних цвинтарях столиці – Берковецькому, Байковому та Північному. На відміну від села, де всі збираються в одному місці, в місті ця пам’ять розпорошена. Тому за поминальні дні він намагається встигнути всюди – зазвичай за два вихідні, суботу та неділю.
А офіційно у кожного київського кладовища свій день для відвідувань, наприклад, у понеділок, вівторок чи середу після Великоднього тижня. Але у будні це зробити важче, тому люди пристосовують традицію до свого темпу життя. Як і Світлана, Олександр не лише прибирає на могилах, він також «частує» померлих: приносить паску, крашанки, цукерки, і завжди наливає вино.
Щороку після Великодня Україна занурюється в одне з найбільш масових традиційних дійств, яке об’єднує в собі різноманітні шари культури від стародавнього культу предків і дохристиянських уявлень – до християнських обрядів пам’яті. Поминальний тиждень має різні найменування: «гробки», «проводи», «радовниця», «могилки». Але незалежно від назви, зміст залишається спільним – це час, коли живі повертаються до своїх померлих.