Перезавантаження влади робить Україну сильнішою 03.01.2026 20:10 Укрінформ …Беручи до уваги події у світі, це вкрай актуально. Оскільки влада є вирішальною. Прикладом є Венесуела та Іран. Безпрецедентна політична, дипломатична та військова незвичність 2026 року триває. Без святкових перерв! Події перших днів 2026 року – це шквал сенсацій. Можливо, це пов’язано з тим, що очікування в Україні та світі були надто довгими. Чекали як на масштабне перетворення урядових органів у Києві, так і на вирішення ситуації у Венесуелі, хоч і незначній, але значущій ланці “осі зла”, і на потужну хвилю народних протестів проти режиму аятол в Ірані – ще одного близького “товариша” Росії в Азії. Призначення Кирила Буданова очільником Офісу Президента України не стало неочікуваним: розмови про такий сценарій точилися одразу після відставки Андрія Єрмака близько місяця тому. Отже, всі застереження та конспірологічні сценарії вже були висловлені. Тому цікаво спостерігати, як у світлі реального кроку вони миттєво втрачають значення. Чи послабить переведення Буданова до ОП ГУР – структуру, яка займає провідну позицію в обороні від російського ворога? Але туди вже призначено генерала Олега Іващенка, голову Служби зовнішньої розвідки, який не є новачком у військовій розвідці: до призначення в СЗР він був заступником у Буданова. Крім того, завдання ГУР – це не лише організація та проведення видатних спецоперацій, таких як “Павутина”, а й збір та аналіз розвідувальної інформації на фронтах для вищого керівництва держави. Тому ГУР з новим керівником має всі шанси зберегти та збільшити свій внесок у Великій війні. Чи втратить Буданов на посаді голови ОП шанси на президентських виборах? На перший погляд, це здається правдою, адже ніхто з цієї посади за 30 років, поки вона перебуває в центрі уваги в Україні, не забезпечив собі президентську кар’єру. Натомість вони ставали об’єктами нищівної критики – Табачник, Медведчук, Балога… Але тут не враховується зміна підходів до функціоналу ОП. Саме призначення керівником президентського штабу під час війни високоефективного військового, генерала Буданова, знімає ці питання. Принаймні на певний час знімає – поки важко на фронті і треба дотискати ворога не лише силами ЗСУ, але й дипломатичним корпусом України. Це ключове питання дня, а коли будуть вибори – будемо і реальні розклади прораховувати. Реакція на призначення Кирила Буданова – практично одноголосна підтримка серед союзників України та відверта істерика у ворога – опосередковано підтверджує щойно сказане. Пропозиція Михайлу Федорову – успішному “цифровому” міністру – очолити посаду міністра оборони? Це також багатообіцяюче рішення. Війна докорінно змінилася – це факт, про який багато вже було сказано. Війна роботів, які керують роботами, – це вже реальність. Залишилося адаптувати до цього факту структуру та алгоритми військового відомства. Чи знаєте ви кращу за Федорова кандидатуру для досягнення цієї мети? Ось і я про те. А “цифрова держава” в Україні, я переконаний, не постраждає. Вона вже міцно стоїть на ногах і заслужено викликає заздрість як в Європі, так і у світі. І я не сумніваюся, що гідна кандидатура на заміщення вакантної посади міністра цифрової трансформації не тільки знайдеться, а вже є. Принагідно, чинний міністр оборони Денис Шмигаль отримав пропозицію якраз “під себе”. Адже він прийшов очолювати Кабінет Міністрів у 2020 році з посади директора Бурштинської ТЕС, енергетика – це його стихія. І саме енергетика зараз – це також передова Великої війни, ворог, намагаючись занурити Україну в темряву та холод, майже щодня обстрілює інфраструктуру. Її потрібно ефективно захищати та швидко відновлювати. Обезголовлене внаслідок корупційного скандалу профільне міністерство – це колосальний фактор ризику. Тому Денис Шмигаль – вже заявлений міністр енергетики – перший віце-прем’єр – також перспективна кандидатура, яка пройде затвердження у Верховній Раді.
***
Про Венесуелу. Зізнаємось собі: інформацію про спецоперацію могутніх Сполучених Штатів проти невеликої південноамериканської країни, з найбільшими у світі запасами нафти, ми зустріли з радістю, попри всі очевидні “нюанси”. Венесуела з її президентом-узурпатором Ніколасом Мадуро – вірний союзник нацистської Росії. Але головне те, що зміна статус-кво на світовому ринку вуглеводнів гарантовано вдарить по російському експорту та прибутках. Про нюанси. Американський спецназ, підтриманий авіацією та ракетами з моря, здійснив блискавичну спецоперацію – висадився з гелікоптерів, після чого за 30 хвилин Мадуро та його дружина були затримані та вивезені з Каракаса, столиці Венесуели. Його обіцяють судити у США за торгівлю наркотиками. Звісно, подібне – очевидне порушення суверенітету – можна трактувати як порушення Статуту ООН. Але річ у тім, що цей Статут вже давно перетворився на нікчемний папірець. Ніщо не завадить Вашингтону зробити те, що там запланували. І цим Мадуро, перш за все, може завдячувати своєму “дружбану” Путіну. Міжнародного закону більше немає, його замінила сила, якої у Венесуели немає. Того ж Кім Чен Ина, який заслуговує на справедливий суд набагато більше, ніж Мадуро, ніхто не чіпатиме. Причина проста: ядерна бомба та ракети, які є в Північної Кореї, озброєна до зубів гігантська армія… Можна було припустити, що тепер Кремль киватиме на Білий дім: мовляв, ми не агресори в Україні, ми як США, виступили проти “нацистського режиму”. Звичайно, це нічого їм не дало б, усі відповідальні уряди знають ціну і їхнім словам, і їхнім “звинуваченням”. Але в Москві вирішили зайти з іншого боку, засудили “агресію проти суверенної держави”, чим режим, який розв’язав злочинну війну проти суверенної України, однієї з країн-засновниць ООН, поставив себе в ще більш ідіотську ситуацію. Втім, Кремлю до такого не звикати. Те, що сталося у Венесуелі, ще раз підтверджує: закону більше немає, кожен вирішує свої проблеми (у Трампа це, наприклад, падіння рейтингу, яке конче треба зупинити “маленькою переможною війною”), спираючись на власне бачення та силу, а закону у світі, повторюємо, більше немає, міжнародне правосуддя здискредитоване – лікувати це доведеться довго і без гарантій на успіх. Але приймемо це як даність. Нам потрібно вижити та перемогти ворога. І тому для України – це добре, що Мадуро посадять за ґрати. З Іраном історія складніша. Хоча американський президент і обіцяв захистити протестуючих від свавілля екстремістського режиму аятол, але як він це зробить? Іран – не Венесуела, цю давню країну перетворено режимом на ворога цивілізованого світу, включно з Україною. (Тут лише згадати передані в рашистські руки іранські “Шахеди”, які вже кілька років тероризують українські міста). Але висадити в Тегерані спецназ – це надто великий ризик. На нього навіть Ізраїль не готовий іти: а раптом після розгрому у 12-денній війні минулого року в аятол все ж таки залишилося “щось” в ядерному арсеналі? Про проблеми самого Ірану – окрема розмова. Головна біда, яка ставить під сумнів гіпотетичну перемогу іранців над режимом – відсутність організованої опозиції. Тоталітарний теократичний режим протягом десятиліть викошував будь-які натяки на спротив. Друга проблема – у протестуючих немає за спиною збройної сили. Можна мріяти про те, що армія перейде на бік народу – про це каже ізраїльський журналіст Сергій Ауслендер – але іранські військові не є найсильнішими озброєними людьми в Ірані. Корпус вартових ісламської революції переважає іранську армію в усіх компонентах і має всі можливості швидко і з надмірною жорстокістю придушити спротив. Одним словом: аятоли зацементували свій режим в розрахунку на вічність. І знову все вирішує сила. Але подивимось… Олег Новиченко, Київ Перше фото: ОП Мадуро Призначення Світ Венесуела Політика Офіс Президента