“`html
Олія і вогонь війни: чим небезпечні розливи олії у Дніпрі та Одесі 12.01.2026 09:00 Укрінформ Сотні загиблих птахів та загроза для морського дна. Розглядаємо, як природний продукт перетворюється на інструмент екоциду та чи готова Україна послідовно реагувати на дані виклики
Наприкінці 2025 року українські та міжнародні ЗМІ поширили інформацію про чергову екологічну трагедію, зумовлену російськими атаками. В акваторії Чорного моря сотні птахів загинули внаслідок витоку олії. Від дефіциту кисню та викликаних лихом наслідків й досі потерпають морські створіння.
Наслідки розливу олії в порту «Південний».
Тоді, у грудні, через російські напади на порт «Південний» на Одещині трапився значний витік соняшникової олії в акваторію Чорного моря та на довколишню територію. З пошкоджених місткостей витекло чимало продукції. Незважаючи на те, що точних цифр до сьогодні не оприлюднено, олійна пляма викликала значне забруднення та призвела до тимчасового закриття порту для усунення наслідків.
Економічні збитки також досить помітні. Оскільки Україна є провідним світовим експортером соняшникової олії, будь-які напади на портову інфраструктуру мають серйозні наслідки для глобального ринку. Обстріли порту «Південний» призвели до зниження цін на насіння соняшнику та припинення поставок, що вказує на значні втрати. Крім того, джерела інформують про загальне світове здешевлення насіння та припинення експорту олії після обстрілів.
Наталія Гозак, екологиня, керівниця Greenpeace Україна, після першого масштабного обстрілу олійних резервуарів наголосила на тому, що Росія буде продовжувати подібні атаки, та додала, що великі експортери також несуть відповідальність за результати витоків. На її думку, в умовах війни бізнес мав би розробляти нові логістичні рішення.
«Я вважаю, що висновки після інцидентів в Одесі мали бути зроблені відразу. Це очевидна тактика Росії – атакувати важливі об’єкти, в які легко поцілити. Такі атаки будуть повторюватися, особливо якщо є ризик екологічних наслідків, тому зберігання великих обсягів олії в одному місці вимагає розподілу, як і у випадку з енергетикою. Коли в одній точці сконцентроване потужне джерело ресурсу, воно одночасно є і джерелом великої небезпеки. Під час війни не можна допускати такої концентрації продукції у прибережних місцях, адже це прямо приваблює ворожі удари», – впевнена експертка.
На жаль, правдивість та особливу увагу ворога до таких об’єктів продемонструвала й атака на місто Дніпро на початку 2026 року. У перший понеділок нового року, 5 січня, росіяни атакували дронами місто і влучили в підприємство «Олейна», що виробляє олії, – в результаті атаки вилилося 300 тонн продукції, повідомив мер Дніпра Борис Філатов. «Комунальники прибирають, сиплять пісок та суміш, але проїзд Набережною буде неможливим близько 2–3 діб».
Відомості щодо екологічних наслідків обох випадків витоку олії поки що неоднозначні. З одного боку, лунають запевнення, що олія як органічна речовина з часом розкладається і не завдає непоправної шкоди. З іншого – загибель тварин та загрози тривалого впливу через осідання речовини на дно та в ґрунт вже викликають занепокоєння екологів. Разом із Наталією Гозак ми розглядаємо наслідки цих катастроф та зміни в підходах виробників.
НАСЛІДКИ ОЛІЙНИХ ПЛЯМ
Як зауважує Наталія Гозак, на сьогодні екологам точно невідомі всі наслідки виливу значних об’ємів олії, оскільки незалежні дослідження безпосередньо на місцях подій не проводилися, а фахівці змушені покладатися на дані з відкритих джерел. Проте аналіз подібних трагедій у світі (втім, не настільки значних за обсягами розлитої речовини) дає підстави для тривожних прогнозів.
Експертка пояснює, що масштаб шкоди залежить від того, куди саме потрапила олія. За її словами, витік у Дніпрі, ймовірно, матиме менш критичні наслідки, ніж в Одесі, якщо забруднення вдалося локалізувати на землі. Хоча завод розміщений поруч із річкою, поки що немає підтверджених даних про потрапляння великої кількості олії безпосередньо у воду.
«Якщо забруднення залишилося на землі, наслідки будуть меншими. Частина олії розлилася на асфальті, звідки її легше забрати, а частина потрапила в ґрунт. Через низькі температури вона просочується вниз повільно. Згодом це забруднення вимиватиметься опадами, що створить розтягнутий у часі, але менш інтенсивний вплив на навколишнє середовище», – зазначає Наталія Гозак.
Набагато складніша ситуація в Одесі, де олія потрапила у відкрите море. Екологиня підкреслює, що в холодній воді ця речовина поводиться по-іншому: вона не лише вбиває птахів, обволікаючи їхнє пір'я, але й зазнає хімічних змін.
«У морі через низьку температуру відбуваються процеси полімеризації. Олія стає густішою, важчою і опускається на дно, де може залишатися дуже довго. У такому стані вона певною мірою нагадує нафту. Ми бачили трагічні наслідки в Одесі – загибель сотень птахів. Це інтенсивний і дуже тяжкий удар по екосистемі», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.
ОЛІЯ ТА НАФТА: ЧИ КОРЕКТНЕ ПОРІВНЯННЯ?
У медіа часто з’являються заспокійливі повідомлення про те, що наслідки витоку рослинної олії значно менші, ніж від нафтопродуктів. Мовляв, це органічний продукт, який з часом просто «зникне». Наталія Гозак пояснює: хоча олія насправді не є токсичною, її механічний вплив на природу може бути не менш руйнівним.
«Нафтове забруднення апріорі вважається більш небезпечним, оскільки нафта та нафтопродукти токсичні самі по собі. Вони випаровуються, отруюючи повітря, та запускають складні хімічні процеси. Рослинна олія не має такої токсичності та не випаровується. Проте процеси їхнього впливу на живу природу в чомусь ідентичні», – зазначає екологиня.
Найбільша подібність полягає в утворенні плівки. Для птахів немає різниці, у що потрапити – у нафту чи в олію. Обидві речовини однаково «зацементовують» пір’я, через що воно втрачає здатність утримувати тепло та забезпечувати водонепроникність. Птахи просто гинуть від гіпотермії (переохолодження) або втрачають здатність триматися на воді.
«МЕРТВІ ЗОНИ» НА МОРСЬКОМУ ДНІ
Окрему небезпеку становить поведінка олії в холодній воді. За звичайних температур процеси біодеградації відбуваються досить швидко: мікроорганізми переробляють органіку, і вона поступово зникає. Але низька температура змінює правила.
Експертка пояснює: «Через холод відбувається полімеризація – олія перетворюється на густі жирові маси, які змішуються з дрібними частинками та опускаються на дно. Там вони починають повільно розкладатися, поглинаючи з води кисень. У місцях, де течія накопичує такі маси, утворюються справжні «мертві зони».
Брак кисню стає смертельним для донних організмів, креветок та риби, більшість з яких зараз під загрозою смерті. Окрім прямої загибелі флори та фауни, існують і непрямі довгострокові ризики. Наталія Гозак наводить приклад США, де після подібних витоків риба масово покидала традиційні місця нересту, оскільки дно ставало непридатним для розмноження.
МАСШТАБИ КАТАСТРОФИ
Незважаючи на серйозність ситуації, Наталія Гозак закликає об’єктивно оцінювати масштаби. Випадки в Одесі та Дніпрі є локальними трагедіями, які поки що не варто порівнювати з глобальними екологічними катастрофами. «Це не унікальна ситуація для світу, хоча витоки олії трапляються значно рідше за нафтові. Якщо порівнювати, то наслідки розливу нафтопродуктів у Керченській протоці наприкінці 2024 року (15 грудня 2024 року внаслідок аварії двох російських танкерів-смертників «Волгонефть» став однією з найбільших екологічних катастроф у регіоні, коли десятки тисяч тонн мазуту забруднили узбережжя окупованого Криму та Росії, загрожуючи екосистемі Чорного й Азовського морів, – ред.) охопили узбережжя від Криму до Одещини, і цей витік був значно масштабнішим. Ті події за рівнем шкоди можна порівняти хіба що з аварією на Каховській ГЕС. Нинішні ж випадки мають регіональний характер, але їхні довгострокові наслідки нам ще доведеться вивчати, спираючись на досвід інших країн», – пояснює директорка Greenpeace Україна.
СТРАТЕГІЯ «ЖИРНИХ ЦІЛЕЙ»: ЧОМУ ОЛІЯ МОЖЕ СТАТИ «УЛЮБЛЕНИМ» ОБ’ЄКТОМ ВОРОГА
Після атак на порт «Південний» та завод у Дніпрі виникає закономірне питання: чи були готові власники підприємств та державні служби до таких сценаріїв? Адже витік олії – ситуація нетипова, хоча міжнародні стандарти безпеки чітко прописують заходи для мінімізації наслідків. Наталія Гозак переконана: після подій в Одесі бізнес мав діяти на випередження. Головний урок, який ми засвоїли, – Росія діє поза межами розуму, і її тактика спрямована на об’єкти, де зосереджено найбільше ресурсу.
Робота комунальників Дніпра із очистки вулиць. Фото Дніпровська міська рада
На думку співрозмовниці, Україна має готуватися до того, що атаки на сільськогосподарську інфраструктуру – зернові термінали, олійні резервуари – триватимуть і надалі. Експертка додає, що технічні рішення існують: це і розподіл продукції, і готовність систем швидкого реагування, таких як бонові загородження, що здатні утримати пляму від поширення акваторією. На сьогодні готовність до нових екологічних викликів має стати одним із пріоритетів державної політики.
ЦІНА КАТАСТРОФИ: ЯК ПОРАХУВАТИ ТЕ, ЩО НЕ ВИМІРЮЄТЬСЯ ГРОШИМА?
Коли йдеться про відповідальність Росії щодо екоциду, цифри екологічних збитків у звітах державних органів часто вражають кількістю нулів. Проте чи можливо оцінити втрачену екосистему в грошовому вираженні? Наталія Гозак пояснює, що Greenpeace не займається монетарними підрахунками – це прерогатива держави, але сама процедура оцінки має величезну «сліпу зону».
«Цього всього не було б, якби не російська агресія, тому відповідальність повністю на них. Але є велика проблема з методологією. Щоб вирахувати шкоду, потрібно порівняти стан навколишнього середовища після атаки з тим, яким він був до неї. А в Україні система моніторингу навколишнього середовища до того роками майже була відсутня і не фінансувалася. Виміряти той «базовий рівень», який ми мали до війни, – це велике і відкрите питання», – зауважує співрозмовниця. До речі, на відсутності «точки відліку» на шкалі координат екологічних втрат наголошують і ґрунтознавці. (Про відсутність комплексного дослідження ґрунтів та наслідки воєнних дій на українські землі читайте у матеріалі Укрінформу).
Попри відсутність ідеальної системи моніторингу в минулому, Наталія Гозак підкреслює: завдання громадського сектору та міжнародних організацій зараз – висвітлювати кожен такий випадок. Навіть якщо ми не можемо виміряти кожну загиблу мікрочастину екосистеми, світ має бачити загальну картину екоциду, який Росія вчиняє на українській землі.
ПРИРОДА АДАПТУЄТЬСЯ, ЛЮДИНА – ВТРАЧАЄ: В ЯКУ УКРАЇНУ МИ ПОВЕРНЕМОСЯ ПІСЛЯ ВІЙНИ?
За чотири роки повномасштабного вторгнення українці звикли вимірювати екологічні катастрофи цифрами: тоннами розлитої олії, гектарами випаленого лісу чи кубометрами втраченої води. Проте Наталія Гозак пропонує подивитися на проблему глибше. На її думку, природа, незважаючи на свою вразливість, має колосальний ресурс для відновлення, чого не скажеш про людське життя та звичний нам уклад.
«Насправді всі найбільші проблеми – у людині. Навколишнє середовище зазнає жахливих змін, як ми бачили на прикладі Каховського водосховища. Для людей це була трагедія: втрата життів, домівок, доступу до води. Але для природи це водночас стало можливістю. Сьогодні ми бачимо, як на місці осушеної водойми відновлюється екосистема, що існувала до радянського втручання. Природа пристосовується і знаходить вихід там, де людина бачить лише руїну», – каже експертка.
Саме тому фокус уваги, на переконання екологині, має бути зміщений на довгострокову шкоду саме для майбутніх поколінь. Питання не в тому, чи виживе природа взагалі – вона виживе, але чи буде вона здатна забезпечити гідне життя людям?
«Простих відповідей не існує. Щось втрачається безповоротно, щось нове з’являється. Але ми – частина цієї системи. Руйнуючи навколишнє середовище, ворог буквально вибиває землю з-під ніг майбутніх поколінь. Чи зможуть наші діти дихати чистим повітрям, пити воду з Дніпра чи насолоджуватися туристичним потенціалом країни? Це те, що неможливо просто компенсувати грошима», – зазначає Наталія Гозак.
Фінальним і найгострішим викликом після війни стане питання повернення тих, хто зараз на фронті. «Наші військові рано чи пізно повернуться додому. І питання в тому, куди саме вони повернуться: у пустелю, забруднену хімікатами, у понівечені кар’єрами та шахтами ландшафти, у вирубані ліси – чи все-таки в те навколишнє середовище, яке здатне забезпечити людині гідне майбутнє? Ми боремося не просто за територію, а за життєвий простір. І збереження цього простору вже зараз, навіть під час обстрілів, – це теж частина нашої перемоги», – підсумовує директорка Greenpeace Україна.
Резервуари заводу «Олейна» до атаки. Фото з відкритих джерел.
Російські обстріли олійних терміналів – це удари по вразливих місцях, де українська економіка нерозривно пов’язана з екологією. Розуміючи масштаби та диявольську ціль ворога, у нас немає права на бездіяльність. Гра на випередження, заміна старих вразливих алгоритмів на нові та адаптивні.
Ми вже проходили цей болісний урок на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Тоді ворог методично руйнував великі нафтосховища, викликавши паливний колапс. Проте бізнес зреагував швидко: відмовився від тактики гігантських резервуарів на користь децентралізації та мобільності. Як результат – сьогодні бензин можна купити без черг, а у ворога більше немає «жирних» стаціонарних цілей, ураження яких могло б паралізувати ринок.
Цей досвід має стати прикладом і для агропромислового сектору. Розподіл зберігання продукції – це не просто питання логістики, а одна з ключових асиметричних дій у цій війні. Відмова від вразливих «гігантів» на користь розподілених мереж допоможе не лише зберегти економічний потенціал, а й уберегти наше довкілля від нових трагедій. Це і є наш шлях до перемоги – ставати сильнішими через адаптивність, рятуючи своє майбутнє вже сьогодні.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото: Укрінформ.
Чорне море Війна Забруднення Олія “`