Коли країна зупиняється – настає тиша, в якій чутно найважливіше 11.02.2026 17:00 Укрінформ Як відбувається хвилина мовчання в містах України, за даними онлайн-дослідження
У багатьох державах існує звичай загальнодержавної хвилини тиші, зокрема в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії, Польщі люди замовкають, аби вшанувати своїх – тих, хто поліг. Британська Nationwide two-minute silence, нідерландське Remembrance of the Dead, польська Godzina «W» – у всіх різна тривалість, інші назви, але спільна мета: зберегти спомин про втрати та про тих, хто віддав життя за Вітчизну. Зазвичай ці миті тиші пов’язані з певною датою, роковинами, подією. В Україні – по-іншому. У нас щодня о 9:00 відбувається загальнонаціональна хвилина мовчання на вшанування полеглих у війні за Незалежність. Це не формальність, а відгук на потребу пам’ятати – віддано, щоденно, разом. Адже тиша також може бути голосом нації.
У листопаді 2025 року Український інститут національної пам’яті провів інтернет-опитування серед представників органів місцевого управління, а саме обласних центрів – відповідальних структурних підрозділів або уповноважених осіб при міських радах, а також представників соціальних служб і деяких освітніх установ (ліцеїв). Дослідження було націлене на вивчення практик впровадження загальнонаціональної хвилини мовчання в низці обласних центрів України: Луцьку, Львові, Тернополі, Києві, Одесі, Вінниці, Полтаві, Ужгороді, Кропивницькому, Хмельницькому, Харкові, Чернівцях та Миколаєві. Інша частина дослідження ставила за мету ознайомитися з тим, з якими складнощами стикаються організації, та які підходи можливо вважати успішними і такими, що заслуговують на розповсюдження.
Хвилина мовчання в Києві
Війна за Незалежність зумовила великі людські втрати та глибокі соціальні травми. З початку повномасштабного вторгнення зона бойових дій значно розширилася, а інтенсивність використання збройних засобів збільшилася, і це щоденно призводить до смерті мирних громадян і військовослужбовців України.
У цих обставинах ушанування пам’яті загиблих постало як важлива соціальна необхідність. Для збереження світлого спомину, громадянської мужності й самопожертви, сили духу, стійкості та героїчного подвигу воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань для захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України, мирних громадян, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, 16 березня 2022 року Указом Президента України №143/202 започаткували загальнонаціональну хвилину мовчання. А наприкінці 2025 року Верховна Рада України прийняла за основу проєкт закону № 14144 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вшанування пам’яті співвітчизників, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Проте наразі він на доопрацюванні.
Тому дослідження є частиною поглибленого усвідомлення ситуації щодо сприйняття та впровадження загальнонаціональної хвилини мовчання. Загалом в онлайн-опитуванні взяли участь 1109 респондентів.
Більшість опитаних зазначили, що хвилина мовчання відбувається в більшості регіонів: без додаткових заходів – 44,12%, зі звучанням Гімну України – 41,18%. Додаткові заходи (акції, інформаційна частина тощо) проводяться у 8,82% випадків, а 5,88% не організовують жодних дій.
Важливо наголосити, що 70,55% респондентів вказали, що оголошення хвилини мовчання в їхньому місті здійснюється через гучномовець / рупор, а інші 18,10% – що оголошення відсутнє, 11,35% – не знають або не впевнені у відповіді. Щодо освітніх закладів, то 64,15% опитаних відповіли, що хвилина мовчання там відбувається, інші – 11,32%, що ні, а 24,53% – що не впевнені у відповіді. Ці отримані відповіді показують, що впровадження хвилини мовчання в Україні відбувається нерівномірно та залежить насамперед від типу інституції й рівня місцевої координації. Можливо відзначити, що існує усталена практика в освітніх закладах, де хвилина мовчання інтегрована в щоденний графік і відбувається о 9:00. У таких випадках вшанування пам’яті регламентоване: навчальний процес тимчасово зупиняється, оголошення відбувається через внутрішній зв’язок, участь беруть учні та педагогічний колектив. Водночас у відповідях простежується, що така форма часто сприймається як обов’язкова процедура, а не як усвідомлений акт вшанування пам’яті.
Хвилина мовчання в Харкові
На рівні міста загальнонаціональна хвилина мовчання зазвичай не має єдиного способу реалізації. У частині громад вона обмежується освітніми та деякими комунальними організаціями, не охоплюючи публічний простір загалом. Наприклад, у міському транспорті оголошується хвилина мовчання, як стверджують близько 67% відповідей, у порівнянні з відповіддю – «ні, не оголошується» – 18%, та 15%, які зазначили, що не знають і не володіють інформацією.
Стосовно залучення місцевих медіа, то більшість опитаних вказали, що важко відповісти на це питання – близько 46%, інші 39% відповіли, що місцеві медіа залучаються до вшанування загальнонаціональної хвилини мовчання, а 15% відповіли, що медіа не залучаються.
Відсутність узгодження між різними галузями міського життя: транспортом, підприємствами, вуличним простором, медіа призводить до роздробленості практики. Внаслідок цього хвилину мовчання мешканці не завжди сприймають як спільний загальноміський жест пам’яті, а скоріше як внутрішню справу окремих установ.
У більшості міст проводять загальнонаціональну хвилину мовчання не тільки за допомогою проголошення через гучномовець і ритмічного постукування звуку метронома, а й з Державним Гімном України. Деякі учасники опитування зазначили, що під час 9:00 у Хмельницькому, Кропивницькому, Одесі та Києві автотранспорт за участі Патрульної поліції зупиняє інші автівки на найбільших перехрестях. Або ж, як один із прикладів вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць за ініціативою ГО «Вшануй» Анастасії Лукаш, в Одесі на перехресті Лесі Українки та Шевченка запровадили акцію «Червоне світло для всіх». А деякі опитані ділилися, що ні транспорт, ні люди не зупиняються о 9:00.
Аналіз відповідей дає змогу виділити ключові проблемні питання, що ускладнюють впровадження хвилини мовчання. Насамперед ідеться про організаційний аспект – відсутній чітко узгоджений механізм на рівні громади. Рішення щодо проведення хвилини мовчання часто залишаються на розсуд керівників організацій, що призводить до різних підходів і нерівномірності реалізації. У певних випадках бракує методичних рекомендацій або зрозумілих інструкцій щодо форм і способів проведення вшанування. Варто нагадати, що ГО «Вшануй» разом з Міністерством розвитку громад та територій України у квітні 2025 року розробили Дорожню карту запровадження хвилини мовчання.
«Якщо наша країна не житиме в єдиному ритмі, не буде синергії в народі, у розумінні історії, в єдиному розумінні меморіалізації та майбутнього, ми знову підемо різними дорогами. Хвилина пам’яті для кожного українця – це не лише згадка про спільний біль, а й нагадування про майбутнє наших дітей. Це маленька цеглинка в розбудові великої держави. Навіть згадуючи трагічні сторінки історії, ми повинні усвідомлювати, що вони стають основою для великого майбутнього», – наголошує голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Олександр Алфьоров
Щодо реакції мешканців міста під час проголошення загальнонаціональної хвилини мовчання можна виділити такі показники результатів дослідження, як: більшості важко відповісти на це запитання, таку відповідь надали близько 48%, а понад 33% респондентів зазначили, що «здебільшого так». «Здебільшого ні» відповіли 18%, а менш як 1% зазначили, що складно відповісти. Респонденти підкреслювали, що тут – питання щодо внутрішнього розуміння потреби вшанування пам’яті.
Не менш важливою є комунікаційна проблема. У відповідях можливо виділити думку, що хвилина мовчання потребує системнішого інформаційного забезпечення. Нестача детального пояснення її сенсу, історичного та емоційного наповнення зменшує рівень залученості як працівників організацій, так і ширшої громади. З часом це може призводити до формалізації ритуалу, коли його виконання не супроводжується внутрішнім усвідомленням і співпереживанням. Деякі респонденти радять нагадувати поіменно тих, кого держава втратила, – так залишається емоційність, що додає сенсу вшануванню пам’яті для кожного.
Як приклад, можливо виділити ініціативу, що стартувала цього року: Український інститут національної пам’яті спільно з Українським національним інформаційним агентством та АрміяINFORM (інтернет-медіа Міністерства оборони України) публікують інформацію щодня о 9:00 про загальнонаціональну хвилину мовчання на вшанування загиблих українських Захисників і Захисниць. Ініціатива поіменного вшанування Героїв України – не новинка в інформаційному просторі, проте кожен такий проєкт є закликом до свідомого українського суспільства.
Хоча переважна більшість респондентів наголошує на важливості системного вшанування пам’яті загиблих як запобіжника суспільному забуттю, у відповідях також зафіксовано альтернативні погляди. Зокрема, деякі респонденти звертають увагу на необхідність посилення підтримки тих, хто потребує допомоги в теперішній час, або висловлюють застереження про щоденний формат меморіальних практик. На їхню думку, такий формат може бути емоційно складним як для учасників, так і для родин загиблих, для яких регулярне нагадування про втрату може мати травматичний характер.
«Хвилина мовчання не може відповідати визначенням “тригер” або “ретравматизація”, оскільки люди (родини загиблих Захисників і Захисниць України, – ред.) потребують уваги та підтримки. Також респонденти наполягають на усебічному, багаторівневому вшануванні жертовної загибелі близьких і цінуванні їх величного подвигу захисту Батьківщини для всіх нас і Держави на світовому рівні. Хвилина мовчання є важливим моментом у вшануванні пам’яті загиблих за Україну Захисників й Захисниць та підтримки родин», – наголошує Микола Шанський, голова правління ГО «Єдина родина Чернігівщини», яке працює із членами сімей загиблих оборонців вже впродовж 11 років.
Частина опитаних також висловлює позицію про доцільність надання більшого значення молитві о 9:00 як альтернативній або доповнювальній формі вшанування пам’яті. Окремо піднімається питання щоденного виконання Державного Гімну України в закладах освіти, яке певні респонденти вважають надмірним у щоденному форматі. Натомість пропонується зосереджуватися на виконанні гімну у дні державних свят або пам’ятних дат.
За відповідями респондентів, у частині освітніх закладів під час проведення хвилини мовчання здійснюється роз’яснення її змісту та значення, а також докладаються зусилля для створення відповідної спокійної й зосередженої атмосфери. Певні установи наголошують на доцільності збереження практики символічного оформлення пам’ятного куточка або спеціально визначеної території, що сприяє усвідомленому сприйняттю меморіального ритуалу та формуванню культури пам’яті серед учасників освітнього процесу.
Окремо респонденти звертають увагу на людський фактор. В умовах тривалої війни та щоденного інформаційного навантаження спостерігається певне емоційне виснаження, що впливає на сприйняття хвилини мовчання. Частина учасників опитування зазначає, що без додаткових смислових акцентів вшанування пам’яті ризикує перетворитися на рутину, особливо для молодої аудиторії. Це вказує на потребу у зміні підходів, від формального виконання до більш змістовних і чутливих практик пам’яті.
Катерина Даценко / Фото Instagram Катерини Даценко
Співзасновниця громадської організації «Вшануй» Катерина Даценко ділиться, що хвилина мовчання навряд чи може формалізуватися, якщо за стільки часу цього не сталося.
«Спочатку ми просто підсвічували прагнення людей мати цей час на памʼять: один і спільний для всіх. Багато міських влад, побачивши цей запит, прийняли відповідні рішення на локальному рівні. Закон не стосується кожного громадянина, не передбачає примусу чи покарання. Він ніби легалізовує те, що й так вже роблять або хочуть зробити, але не можуть. Зокрема, вносить зміни до Кодексу цивільного захисту населення. Тобто це такий рамковий інструмент для міст, інституцій і публічного простору. Говорити про повну формалізацію як про жорстку норму не коректно, бо з нашим вільним народом це просто неможливо зробити», – зазначає Катерина Даценко.
Вона підкреслює, що ризик рутини завжди є, і щоб хвилина мовчання не перетворилася на автоматичний жест, її варто підтримувати через комунікацію та дію.
«Пояснювати, для чого вона існує, показувати різні історії та людські виміри пам’яті, використовувати різні формати – від освіти й культури до медіа та простору. Проводячи багато розмов зі спільнотами, бізнесами, містами, ми зрозуміли одне: щодня кожна людина наповнює хвилину мовчання своїм: це хвилина памʼяті, єдності, честі, тиші, хвилина, що має значення, хтось згадує імена загиблих, хтось думає про живих, хтось про те, що він зробить сьогодні. І якщо кожен знайде для себе сенс, то ні рутиною (у поганому сенсі цього слова), ні формальністю вона не стане», – ділиться співзасновниця.
Повертаючись до результатів дослідження, можливо виділити, що у відповідях зафіксовано й низку позитивних практик, які можуть слугувати орієнтиром для інших громад. Зокрема, ідеться про поєднання хвилини мовчання з коротким поясненням її значення, нагадуванням про конкретні події або локальні історії втрат. У деяких закладах освіти освітяни є не лише організаторами, а й носіями сенсу, допомагаючи учням усвідомити глибину та важливість цього акту. Також позитивно оцінюється використання символічних елементів – державної символіки, запаленої свічки, звукових сигналів, які підсилюють відчуття спільності моменту.
Загалом результати дослідження свідчать, що загальнонаціональна хвилина мовчання вже стала частиною публічного життя України, проте потребує подальшого осмислення й розвитку. Посилення координації на рівні громад, розроблення методичних рекомендацій, системна комунікація та увага до змістовного наповнення ритуалу можуть сприяти перетворенню хвилини мовчання з формальної процедури на об’єднавчий і значущий акт національної пам’яті.
Пам'ять Інститут національної пам'яті Соцопитування Війна з Росією Хвилина мовчання