Катерина Білокур: «Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»? Спецпроєкт 10.12.2025 09:49 Укрінформ Як мисткиня без освіти скорила Париж та чому називала свої полотна «дітьми». Спростовуємо легенди про неосвіченість і «легку долю» Катерини Білокур
«Мої квіти – це мої діти, я їх плекаю, піклуюся» – так з ніжністю та мукою писала унікальна українська живописиця Катерина Білокур про власні картини, що з’являлися на світ не завдяки, а всупереч умовам та радянським вимогам до образотворчого мистецтва.
Під час полум’я Другої світової війни в 1941 році кращі твори Білокур не встигли евакуювати, і частина цього неоціненного надбання обернулася на попіл. Катерина Білокур вважала втрачені картини найкращими у своїй спадщині.
Через вісім десятиліть полум’я нинішньої війни знову наблизилося до її колекції, загрожуючи знищити згадку про геніальну мисткиню, художній світ якої був наповнений вишуканої естетикою і красою природи, що не вписувались у суворий шаблон радянського мистецтва.
Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» презентує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Стежити за свіжими епізодами можливо на вебсайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», у соціальних мережах і на Spotify.
Сьогодні ми спробуємо доторкнутися до деяких міфів, які походять з радянського часу, намагаючись звільнити образ Катерини Білокур від нашарувань радянських кліше. З’явилася на світ Катерина у листопадові дні 1900 року на Полтавщині. Її дитинство пройшло без шкільної освіти, отже майбутня майстриня самостійно опановувала писемність та мистецтво живописання.
Незважаючи на важкі життєві обставини сільського побуту, у її долі, подібно до історії Шевченка, трапився знаменний момент. У 1940 році, почувши по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко, Білокур наважилася відправити співачці свій малюнок. Вражена обдарованістю невідомої авторки, Петрусенко показала роботу Павлу Тичині та Василю Касіяну. Так художницю було вихоплено з безвісності, і того ж року відбулася її перша особиста виставка в Полтаві.
Через 14 років після дебюту художниці, у 1954 році, три твори Білокур стали частиною експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі. Саме там їх побачив Пабло Пікассо. Існує думка, що через його комуністичні погляди не випадковим є захоплення іспанського митця роботами багатьох радянських живописців, наприклад, Марією Примаченко. Дехто ж приписує йому особисту високу оцінку багатьох радянських творців.
Більше ілюстрацій, фотографій та оповідей дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу.
Тому спитаємо істориків Інституту національної пам’яті – чи вірна теза про те, що Пікассо був у захваті від робіт саме Катерини Білокур?
Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:
Пікассо побачив роботи Білокур «Цар-Колос», «Берізка» та «Колгоспне поле» на Міжнародній виставці радянського мистецтва в Парижі у 1954 році. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – промовив він.
Варто зазначити, що Пікассо був членом Комуністичної партії Франції з 1944 року, підтримував антифашистські та соціальні рухи, а його знаменита «Герніка» стала символом боротьби з фашизмом. З одного боку, він виявляв прихильність комуністичним ідеям, з іншого – критикував догматичний підхід соціалістичного реалізму, що панував в СРСР. Ймовірно, саме тому картини Катерини Білокур, які точно не вписувались у «радянське відтворення реальності», так вирізнялись з-поміж інших ідеологізованих експонатів виставки, і запам’ятались Пікассо.
Проте слава нерідко має зворотний бік. Радянська пропаганда активно використовувала образ мисткині як класичний тип «художниці з народу». Чи правда, що оповідь про її щасливу долю в СРСР, яка нібито піднесла її з бідності до світової слави, – це радянська пропаганда?
Для тих, кого цікавить можливість прослухати відповіді на ці запитання та дещо більше, шукайте епізод у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, він вже доступний для прослуховування:
Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:
Стосовно щасливої долі – відомості біографії Катерини Білокур вказують, що вона безсумнівно бажала собі іншого життя. Її слава є свідченням суто творчої самореалізації самої художниці, а не того, що її вигадали радянські пропагандисти для ілюстрації щасливого життя обдарованої колгоспниці.
Слід додати промовисті факти, які руйнують ідилічну картину радянської художниці. Батьки Катерини Білокур так і не вступили у колгосп, на той час таке рішення було демонстративним і небезпечним вчинком.
Сама Катерина також не була колгоспницею. Як влучно жартував один із її знайомих, Катерину Білокур прийняли в інший колгосп – вона стала членкинею Спілки художників України.
Існують свідчення лікаря Євгена Товстухи про те, що на вимогу місцевого голови сільради написати портрет Сталіна художниця відповіла відмовою, чим викликала чимале незадоволення районного керівництва.
Ще один поширений стереотип стосується відсутності освіти та закритості. Мовляв, образ Білокур формувався як малограмотної, безправної та абсолютно ізольованої від культурних зв’язків жінки. Це правда чи міф?
Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:
Відносно малограмотності та ізольованості варто вказати, що протягом свого життя Катерина Білокур вела листування з багатьма діячами та діячками культури і мистецтва, зокрема з Оксаною Петрусенко, Олесем Гончаром, Павлом Тичиною та Стефаном Таранушенком. Разом з тим проблеми зі здоров’ям призвели до певної ізольованості художниці, не даючи їй часто покидати рідну Богданівку.
Більше того, творча вдача Білокур не обмежувалася лише живописом. Ще задовго до своєї слави створювала декорації для місцевого драмгуртка і навіть виступала на сцені сільського театру, граючи головних героїнь. Прагнення до освіти було величезним: Білокур намагалася вступити і до Київського театрального технікуму, і до Миргородського художньо-керамічного технікуму, однак бюрократична машина зачинила перед нею двері через відсутність атестата про початкову освіту.
Видатний мистецтвознавець Стефан Таранушенко, який тривалий час (навіть у період заслання) листувався з художницею, надихнув її на написання автобіографії. Збереглося 78 листів Катерини Білокур до Таранушенка. Це унікальне джерело інформації розкриває її внутрішній світ, коло захоплень, імена художників, які її надихали, та подробиці її творчої майстерні. Відомо також, що Катерина Білокур писала оповідання і мріяла видати їх окремою книжкою, однак після її смерті рукописи так і не були знайдені. Є версія, що після відмови видавництва, художниця спалила рукописи.
Світ запам’ятав Катерину Білокур як генія квітів, але ці квіти часто мали гіркий присмак історичних трагедій. У 1941 році Київський художній музей, де експонувалися її перші роботи, був знищений полум’ям. Близько одинадцяти, а за деякими даними до двадцяти п’яти найкращих ранніх полотен, які вона ніжно називала своїми дітьми, було втрачено назавжди.
На щастя, значна частина її творчого надбання збереглася для нащадків. Сьогодні в українських музеях знаходиться близько трьохсот її робіт. Проте історія має властивість повторюватися жахливими спіралями.
На початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Яготинський музей, де зберігається найбільша колекція робіт майстрині, опинився у небезпечній близькості до лінії фронту. Цього разу картини вдалося вчасно евакуювати і врятувати. Справжній талант Катерини Білокур полягає не у вигаданій радянською владою щасливій долі, а в її феноменальній здатності творити витончену красу всупереч найтяжчим життєвим обставинам і вузьким партійним кліше. Так свобода пробивається крізь ідеологічні перепони.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правда чи міф» читайте, слухайте та дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася “Свічка пам’яті”?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року.
Картина Квіти Художниця Проєкт «Правда чи міф»