Чому фемінітиви дратують і що стоїть за мовними суперечками 28.03.2026 10:30 Укрінформ Закінчення «-КА» як причина обговорень ідентичності, видимості, політики, та чому без чітких правил емоції не вщухатимуть.
В останні роки питання фемінітивів стало своєрідним «червоним сигналом» чи гострим подразником для активних дебатів. Цікаво, що цей сигнал опинився не стільки у сфері професійної лінгвістики, скільки в центрі політичних змагань. У суспільному просторі погляди часто стають полярними: частина спільноти критично ставиться до активного унормування фемінітивів, тоді як інші наполягають на їх широкому застосуванні.
Здавалося б, українськомовні люди, які роками чули докори у «відсталості» чи «нерозвиненості» мови, мали б першими вітати нові форми. Це був би логічний крок: створювати власні найменування замість англіцизмів і так само впроваджувати та створювати фемінітиви. Але надія не виправдалася. Натомість з’явилося чимало бажаючих клеймити фемінітиви як «негармонійні», видаючи власне суб’єктивне незадоволення за фахову компетентність. Багато хто й досі дотримується звичних радянських форм, відмовляючись від будь-якої «фемінізації» мови.
Для дискредитації фемінітивів нині активно застосовують ті ж інструменти, що й колись для боротьби з українською мовою загалом: неправдиві відомості та знецінення. Згадаймо хоча б «Азіровку»: Ніколай Азаров, за однією з думок, навмисно вживав спотворені слова, щоб зробити мову смішною, безглуздою. А його «соратник» по втечі до Росії Алєг Царьов залякував аудиторію «штрикалками» та «сильожилками», намагаючись показати новий правопис абсурдним і недоречним. «Пілотка» та «послиця» – з тієї ж категорії.
Незважаючи на цей опір, з 2019 року фемінітиви в Україні стали законними. Словотворчі закінчення для позначення жінок (а їх не так вже й багато) задали темп публічній комунікації. Нацкомісія зі стандартів державної мови вперше з моменту появи нової держави почала працювати над нормами мови, вводячи ці форми в офіційні сфери. Проте після зміни складу Комісії швидкість цієї роботи, за оцінками експертів, зменшилася, що частково пояснюють складністю узгодження мовних норм і різними підходами в науковому середовищі. Зокрема, сповільнилась робота внесення змін до Класифікатора професій. Ці зміни необхідні для того, щоб офіційно записувати у трудові книжки жінок у жіночих відповідниках: «журналістка» чи «уповноважена» (парадокс: досі Уповноважена із захисту державної мови, як і Уповноважена з гендерної політики, в офіційних документах мають чоловічу форму назви «уповноважений» саме через відсутність в класифікаторі жіночого відповідника).
Отже, ситуація лишається неоднозначною. Нещодавня заява голови Нацкомісії Юлії Чернобров Укрінформу про «необов’язковість» використання фемінітивів знову збурила професійну спільноту. Саме це стало поштовхом для фахової дискусії: в Укрінформі відбулася пресконференція «Чому використання фемінітивів має значення», де експерти спробували розібратися в головних «тригерних» моментах. Під час конференції членкиня Нацкомісії Наталія Мазур пояснила позицію органу. Комісія має затверджувати стандарти, базуючись на висновках Інституту української мови НАН України. Однак мова – це живий організм, і лексичні одиниці, зокрема фемінітиви, не піддаються жорсткій стандартизації так, як термінологія.