Шлях чемпіона: Атлет-пауерліфтер з особливими потребами долає подвійну власну вагу 31.10.2025 11:48 Укрінформ Дмитро Полович з Миколаєва став сильнішим завдяки спорту та братиме участь у світовій першості
Він з’явився на світ із дитячим церебральним паралічем четвертого ступеня. Медики твердили мамі Яніні Полович, що її син ніколи не зможе ступити й кроку, навіть не зможе утримувати голову без сторонньої допомоги. Незважаючи на песимістичні прогнози, жінка не здалася: вона вірила, що Дмитро пристосується до навколишнього світу. Нині хлопцю 25 років. Він займається пауерліфтингом і штовхає штангу вагою 105 кг, дотримуючись усіх правил. А ще – сам забезпечує себе заробітком на відеомонтажі, веде надихаючий YouTube-канал.
Ми зустрілися з Дмитром Половичем напередодні його від’їзду з наставницею Ганною Куркуріною на чемпіонат світу з пауерліфтингу до Будапешта. Юнак виступатиме у категорії «вільні рухи» та здійснюватиме станову тягу. Тренерка кличе його «мій Рудий».
«ВІН ОДНОЗНАЧНО СТАНЕ ЧЕМПІОНОМ»
Дмитро тренується з Куркуріною з 2020 року. До цього у юнака були роки реабілітаційних заходів. Його мати згадує, що коли тренерка вперше побачила Дмитра, миттєво сказала: «Беру».
– Ганна поглянула на його м’язовий каркас і зауважила, що він ще буде чемпіоном. У той час Діма не міг утримувати в руках гирі по 2 кг, але Ганна в нього вірила. Між ними виникло порозуміння. Діма дуже шанує свою наставницю і боїться її засмутити, – розповідає Яна.
Згадує, що в момент появи на світ у Дмитра майже не було шансів на виживання.
– Лікарі говорили, що він ні ходити не буде, ні жити. У нього був лише один відсоток надії. Дев’ять років я його носила на руках. І погляньте, що вийшло з того одного відсотка! У долі Дмитра поєдналися три важливі фактори: тренерка Ганна, я – мама, яка його підтримує, та синове прагнення до життя і звитяг, – додає мама.
«БАЖАЄШ ЗДОБУТИ ВЕРШИНУ – ПОВИНЕН ВСЕ РОБИТИ ВЛАСНОРУЧ»
Дмитро завершив навчання у школі майже з найкращими оцінками, незважаючи на мовні вади. Згодом опанував фах програміста у Всеукраїнському центрі комплексної реабілітації для осіб з обмеженими можливостями на Київщині. Щоб не підвести тренерку, Дмитро займався спортом просто в кімнаті гуртожитку: підіймав замість гир пляшки з водою, багато рухався. Хлопець екстерном, за сім місяців, закінчив річний навчальний курс, щоб швидше відновити тренування з Ганною в Миколаєві.
– У мене займаються два Дмитра з ДЦП – «Рудий» та «Брюнет». Так ось, мама «Рудого» вимагає, щоб він усе робив сам, – і який результат, який поступ! А мама «Брюнета» спершу все робила замість нього: і штангу подавала, і наплічник носила. Ми з Янкою на неї трохи вплинули. І я кажу йому: якщо прагнеш досягти успіху – мусиш усе робити самостійно: і бинти взяти, і штангу скласти, і мамину сумку нести. Тобі ж 21 рік, чоловіче! І все! «Брюнет» тільки 60 підіймав, а зараз вже 90, – розповідає Ганна Куркуріна.
Яніна посміхається і підтверджує слова тренерки: «Тільки починає щось нарікати, я одразу кажу: «З речами – на вихід!». Якось поїхав із групою паралімпійців з плавання в Карпати. Сів у потяг, а я сказала: побачимося через два тижні. Бажаю, щоб він був незалежним».
Каже, що за «жорсткий» підхід до виховання сина сусіди називали її «лихою мачухою». Радить батькам дітей з особливими потребами не впадати у відчай і вірити у своїх дітей.
«ПАДАВ, АЛЕ МИ ВСЕ РІВНО ПРОДОВЖУВАЛИ»
– Я звертаюся до таких батьків, як я: завжди давайте своїм дітям шанс заздалегідь. Так робила завжди. Він у мене не тримав голову у три роки. Тоді я придбала йому триколісний велосипед. Свекруха дорікала, мовляв, навіщо, якщо він не сидить. А через рік Дмитро вже катався по кімнаті! Падав, травмував губи об кермо, але ми витирали кров і однаково продовжували. Він не ходив, а на велосипеді їздив, – ділиться Яна.
Самостійно Дмитро почав ходити у дев’ять років. Тоді Яна завагітніла, і він став відриватися від її рук. Жінка говорить, що в його становленні рік дорівнював чотирьом.
– Він ішов, падав у калюжі, підіймався – і ми йшли далі. Якби я тримала його за руку, він би ніколи сам не ходив. Я вела його за спеціальні віжки, він міг розплакатися, мовляв, стомився. Тоді я садовила сина на землю. Він не бажав так сидіти й підіймався. Одна жінка кричала: «Ти така-сяка, здорових дітей за руки ведеш, а той шкутильгає позаду насилу!». А ми з Дімою вже спокійно реагували. Я поверталася й казала: «Дімо, що ти мене соромиш? Іди рівніше!» – згадує Яна.
Мама запевняє, що Дмитро своєю працею заслужив повагу у її чоловіка та своїх брата і сестри. До нього в сім’ї ставляться з абсолютною пошаною. На життя юнак заробляє самостійно – редагує відео на замовлення. За порадою Куркуріної, він ще й веде YouTube-канал «ДЦП не вирок», де розповідає про здобутки та дає поради людям з аналогічним діагнозом.
– Я говорила з малечку: «Дімо, ти людина з обмеженими можливостями. У тебе ДЦП. Ну і що? Змирися з цим і живи. Не витрачай зусилля даремно – життя складне і не раз провчить». Так його виховувала. Так з нього і вийшов путтящий, – каже Яна.
ЄДИНИЙ У ВСЬОМУ СВІТІ
Через воєнні дії Діма з мамою, молодшим братом і сестрою переїхав до Молдови. Чоловік Яни вже майже вісім років захищає Україну, тому жінка дбає про трьох дітей самотужки. У Кишиневі вони проживають у центрі для біженців. Зі слів мами, місцеві тренери вражені рівнем фізичної форми Дмитра.
У Молдові хлопець також має тренера, який співпрацює з Куркуріною. Разом вони розробляють комплекс вправ і дають рекомендації щодо харчування. Занять Дмитро не пропускає.
– Трапляється, дощ як з відра, я кажу: «Та не йди!». А він мені: «Я що, помер, чи що?» – і йде. Повертається геть мокрий, але задоволений, – каже мати.
Ганна Куркуріна мріє, щоб Дмитро став інструктором для людей з інвалідністю.
– «Рудий» і сам усе знає, він чудовий тренер. Я прагну, щоб у Миколаєві заснували центр для дітей із ДЦП, і керував ним Дмитро. Такі діти мають навчатися у подібних до себе – хто розуміє «кухню» зсередини. Йому вони повірять більше. А я бажаю навчати тренерів і реабілітологів працювати з такими дітьми, щоб наш рух ширився світом. Адже Дмитра підняв саме пауерліфтинг. Мені подобається тренувати тих, кому я потрібна. Скільки нам пишуть, мовляв, «у нього повилітають коліна», «ваші заняття – це знущання». Хейтери, скажіть це мамам тих дітей, які встали на ноги завдяки спорту! Я дуже прошу, щоб представники місцевої влади подарували Дмитру квартиру в Миколаєві. Він – гордість нашого міста та області, – заявляє Куркуріна.
Тренерка запевняє: те, що робить Дмитро, не здатен зробити жоден чоловік з ДЦП у світі.
– В Америці є атлет Майлз Тейлор, якого відзначив Арнольд Шварценеггер, назвавши своїм «новим кумиром». У нього також ДЦП, але легшої форми, і він робить тягу не за стандартами – не випрямляється. А Діма повністю вирівнює свої зігнуті руки та ноги. Він піднімає дві свої ваги. З ременями підняв 107 кг, без них – 105. Показує на чемпіонаті те, чого не робить у залі. За гороскопом він телець – впертий, досягає з принципу, – констатує Куркуріна.
«СПИНААА!» – ГУКАЄ МАТИ. І «РУДИЙ» ВИРІВНЮЄТЬСЯ, ЯК СТРУНА
Зараз Дмитро та інші підопічні Ганни готуються до чемпіонату світу з пауерліфтингу в Будапешті. Змагання триватимуть п’ять днів, Дмитро з командою виступатиме в останні два – 1 і 2 листопада. У команді Ганни – восьмеро спортсменів.
– Троє – з діагнозом ДЦП: «Рудий» (Дмитро Полович), Дімка-«Брюнет» (Дмитро Закревський) та Микита Орлов. Один юнак з Нового Бугу написав мені, і я помітила в ньому перспективу. У 16 років він витискає 130 кг! Я зроблю з нього наставника. З нами також їде мій учень Михайло Морозов – чемпіон світу з підйому на біцепс. Він підняв більше за власну вагу – 93 кг. Михайло травмував біцепс, але однаково робить світовий рекорд! Їде також двоє його синів, які вже зробили рекорди Європи та світу у 13 і 15 років. Наша восьма спортсменка – 72-річна Ольга Скачкова. Вона почала займатися спортом у 63 роки й зараз робить станову тягу 80 кг, – розповідає Куркуріна.
Наголошує, що її спортсмени – унікальні.
– Таких дітей більше немає у світі спорту, тому кожний чемпіонат хоче їх бачити. Коли Дмитро підіймає штангу, кремезні «бики» плачуть і тиснуть йому руку – дякують за наснагу, – ділиться Куркуріна.
Мати Дмитра пригадує, як на чемпіонаті в Івано-Франківську до сина підійшов спортсмен, який підняв 300 кг, і віддав йому свій кубок. Сказав, що підняв найбільшу вагу серед здорових, і для нього буде честю вручити нагороду Дімі.
Незважаючи на всі спортивні досягнення, кошти на мандрівку до Будапешта команді Куркуріної довелося збирати через інтернет.
– Пауерліфтинг – не олімпійський вид спорту. Кошти виділяють на бокс, легку атлетику, плавання тощо. Але народ України пишатиметься цими спортсменами. Перші 53 тисячі гривень я зібрала, коли виставила на аукціон невеличкі боксерські рукавички з підписом Усика. Потім пішли пожертви – люди назбирали гроші на чемпіонат світу, а ще вистачить на чемпіонат Європи в Польщі. Там 13 і 16 листопада виступатимуть обидва Дімки та Микитка. Єдиний раз нам обласна адміністрація виділила гроші на поїздку на чемпіонат у Луцьк – оплатили плацкарт. Усі інші витрати лягли на наші плечі, – констатує Ганна Куркуріна.
Разом зі спортсменами з ДЦП до Будапешта їдуть їхні матері. За словами тренерки, це запорука успіху.
– Я неодмінно беру з собою мам. Таким дітям дуже важливо, щоб поруч була людина, яка завжди з ними. «Спинаааа!» – кричить Янка на чемпіонаті. І «Рудий» вирівнюється, як струна, – сміється Ганна.
«Я Б НЕ ЗМОГЛА ЗРОБИТИ ТОГО, ЩО РОБЛЯТЬ ВОНИ»
Команда миколаївців виступатиме у фірмових футболках.
– Спочатку хлопці обрали малюнок із вовком, але я сказала: ми представляємо Україну, а наші громадяни – не агресивні хижаки. Тоді вони обрали козака, – каже тренерка.
Вона додає, що таких спортсменів, як Дмитро, мотивує віра в них.
– Дмитро може власною працею заробляти гроші й водночас займатися улюбленою справою. Це дивовижно. Він відчуває відповідальність. Я кажу: «“Рудий”, ти найстарший у родині, повинен їх утримувати. Повір, ми зробимо все – і ти будеш годувати і маму, і молодших», – наголошує Ганна.
Вона зазначає, що сама є власницею 18 світових рекордів, з яких побито лише чотири.
– Найбільший, який, мабуть, ніхто не поб’є, – я підняла дві свої ваги. Важила 72 кг, а жим штанги був 147,5 кг. Це було у 2015 році. Тоді мене запросили до Австралії – єдину жінку на Arnold Classic. Вони не вірили, що жінка може стільки підняти. Мене вважають найсильнішою жінкою у світі. Я ніколи не плачу, але коли переглядаю виступи моїх дітей із ДЦП, у мене градом котяться сльози. Це єдині чоловіки у всесвіті, перед якими я схиляюся. Я б не змогла зробити того, що роблять вони. Це – справжні перлини, – додає Куркуріна.
Чемпіонат світу Обмежені можливості Миколаїв Спорт наставник Родина Війна з Росією