Перезавантаження влади робить Україну сильнішою 03.01.2026 20:10 Укрінформ …Враховуючи події на планеті, це надзвичайно своєчасно. Оскільки влада визначає все. Прикладом є Венесуела та Іран. Безпрецедентна політико-дипломатична-військова аномалія 2026 року триває. Жодних святкових днів! Події початку 2026 року – це низка сенсаційних новин. Можливо, це пов’язано з тим, що більше не було можливості чекати – в Україні та світі занадто довго очікували. Зокрема, масштабної реорганізації державних інституцій у Києві, розв’язки у Венесуелі, хоча й невеликій, проте суттєвій ланці “осі Зла”, та високого рівня народних виступів проти режиму аятол в Ірані – ще одного тісного “приятеля” Росії в Азії. Обрання Кирила Буданова керівником Офісу Президента України вже не стало несподіванкою: обговорення цього варіанту розпочалися відразу після звільнення Андрія Єрмака майже місяць тому. Отже, усі застереження, усі таємні сценарії вже оприлюднені. Тому цікаво спостерігати, як у світлі реального кроку вони одразу втрачають значення. Переведення Буданова до ОП ослабить ГУР – структуру, яка відіграє одну з ключових ролей в обороні від російського супротивника? Проте туди вже призначено генерала Олега Іващенка, голову Служби зовнішньої розвідки, який і у військовій розвідці не новачок: до переходу в СЗР він був заступником у Буданова. Крім того, завдання ГУР – це не лише організація та проведення чудових спецоперацій, як-от “Павутина”, але й збір та аналіз розвідувальних даних на фронтах для вищого державного керівництва. Тому ГУР з новим керівником має всі можливості зберегти та збільшити свій внесок у Великій війні. Буданов на посаді голови ОП втратить шанси на президентських виборах? На перший погляд, це здається правдою, адже жоден з тих, хто обіймав цю посаду за 30 років, поки вона знаходиться в центрі уваги в Україні, не забезпечив собі президентську кар’єру. Натомість вони ставали об’єктами жорсткої критики – Табачник, Медведчук, Балога… Проте тут не враховується зміна підходів до функціоналу ОП. Саме призначення керівником президентського штабу під час війни високоефективного військового, генерала Буданова, знімає ці питання. Принаймні, на певний час знімає – поки важко на фронті і потрібно дотискати ворога не тільки силами ЗСУ, але й дипломатичним корпусом України. Це головне питання сьогодні, а коли будуть вибори – будемо і реальні розклади прораховувати. Реакція на призначення Кирила Буданова – практично одноголосна підтримка серед союзників України та відкрита істерія у ворога – побічно підтверджує щойно сказане. Пропозиція Михайлу Федорову – успішному “цифровому” міністру – очолити посаду міністра оборони? Це також багатообіцяюче рішення. Війна кардинально змінилася – це факт, про який багато вже було сказано. Війна роботів, керованих роботами, – це вже реальність. Залишилося привести у відповідність до цього факту структуру та алгоритми військового відомства. Чи знаєте ви кращу за Федорова кандидатуру для досягнення цієї мети? Звісно, що ні. А “цифрова держава” в Україні, я в цьому впевнений, не постраждає. Вона вже міцно стоїть на ногах і не дарма викликає заздрість і в Європі, і у світі. І у мене немає сумнівів, що гідний кандидат на заміщення вакантної посади міністра цифрової трансформації не те, що знайдеться, – він уже є. Наразі чинний міністр оборони Денис Шмигаль отримав пропозицію якраз “під себе”. Адже очолювати Кабінет Міністрів він прийшов у 2020 році з посади директора Бурштинської ТЕС, енергетика – це його стихія. І саме енергетика нині – це також передній край Великої війни, ворог, намагаючись занурити Україну в темряву і холод, майже щодня б’є по інфраструктурі. Її потрібно ефективно захищати та швидко відновлювати. Обезголовлене внаслідок корупційного скандалу профільне міністерство – це колосальний фактор ризику. Тому Денис Шмигаль – вже заявлений міністр енергетики – перший віце-прем’єр – також перспективна кандидатура, яка пройде затвердження у Верховній Раді. *** Про Венесуелу. Зізнаємось собі: новину про спецоперацію потужних Сполучених Штатів проти маленької південноамериканської країни, з найбільшими у світі запасами нафти, ми зустріли з радістю, незважаючи на всі очевидні “нюанси”. Венесуела з її президентом-узурпатором Ніколасом Мадуро – вірний союзник нацистської Росії. Але головне те, що зміна статус-кво на світовому ринку вуглеводнів гарантовано вдарить по російському експорту та прибутках. Про нюанси. Американський спецназ, підтриманий авіацією та ракетами з моря, здійснив блискавичну спецоперацію – висадився з гелікоптерів, після чого за 30 хвилин Мадуро та його дружина були затримані та вивезені з Каракаса, столиці Венесуели. Його обіцяють судити у США за торгівлю наркотиками. Звісно, подібне – очевидне порушення суверенітету – можна трактувати як порушення Статуту ООН. Але в тім то й річ, що той Статут вже давно перетворився на папірець ні про що. Ніщо Вашингтону не завадить зробити те, що там запланували. І цим Мадуро, передусім, може завдячувати своєму “дружбану” Путіну. Міжнародного закону більше нема, його замінила сила, якої у Венесуели немає. Того ж Кім Чен Ина, який заслуговує на справедливий суд на порядки більше, ніж Мадуро, ніхто не чіпатиме. Причина проста: ядерна Бомба та ракети, які є у Північної Кореї, озброєна до зубів гігантська армія… Можна було припустити, що тепер Кремль буде кивати на Білий дім: мовляв, ми не агресори в Україні, ми як США, виступили проти “нацистського режиму”. Звісно, це нічого їм не дало б, всі відповідальні уряди знають ціну і їхнім словам, і їхнім “звинуваченням”. Але у Москві вирішили зайти з іншого боку, засудили “агресію проти суверенної держави”, чим режим, який розв’язав злочинну війну проти суверенної України, однієї із країн-засновниць ООН, поставив себе у ще більш ідіотську ситуацію. Втім, Кремлю до такого не звикати. Те, що відбулося у Венесуелі, ще раз підтверджує: закону більше нема, кожен вирішує свої проблеми (у Трампа це, наприклад, падіння рейтингу, яке конче треба зупинити “маленькою переможною війною”), спираючись на власне бачення та силу, а закону у світі, повторюємо, більше нема, міжнародне правосуддя здискредитоване – лікувати це доведеться довго і без гарантій на успіх. Але приймемо це за даність. Нам треба вижити і перемогти ворога. І тому для України – це правильно, що Мадуро посадять за ґрати. З Іраном історія складніша. Хоча американський президент і обіцяв захистити від свавілля протестуючих проти екстремістського режиму аятол, але ж як він це зробить? Іран – не Венесуела, цю давню країну перетворено режимом на ворога цивілізованого світу, включно з Україною. (Тут лише згадати передані в рашистські руки іранські “Шахеди”, які вже кілька років тероризують українські міста). Але висадити в Тегерані спецназ – це надто великий ризик. На нього навіть Ізраїль не готовий іти: а раптом після розгрому у 12-денній війні минулого року в аятол все ж таки залишилося “щось” в ядерному арсеналі? Про проблеми самого Ірану окрема розмова. Головна біда, яка ставить під сумнів гіпотетичну перемогу іранців над режимом – відсутність організованої опозиції. Тоталітарний теократичний режим протягом десятирічь викошував будь-які натяки на спротив. Друга проблема – у протестуючих нема за спиною озброєної сили. Можна мріяти про те, що армія перейде на бік народу – про це каже ізраїльський журналіст Сергій Ауслендер – але іранські військові не є найсильнішими озброєними людьми в Ірані. Корпус вартових ісламської революції переважає іранську армію в усіх компонентах і має всі можливості швидко і з позамежною жорстокістю придушити спротив. Одним словом: аятоли зацементували свій режим в розрахунку на вічність. І знову все вирішує сила. Але подивимось… Олег Новиченко, Київ Перше фото: ОП Мадуро Призначення Світ Венесуела Політика Офіс Президента