“`html
«Різдвяні» переговори у Мар-а-Лаго: поганих новин нема? Уже добре! 30.12.2025 10:50 Укрінформ Ті ж «90%» узгодженого плану і черговий виверт Кремля: там знову не мають наміру укладати перемир’я «для виборів» і обманюють про «напад на резиденцію Путіна»
Аналітики вже встигли посумувати: передбачення стосовно різдвяного спокою на дипломатичній арені україно-російської війни не збулися. На перший погляд, воно так і є: Президент Зеленський 28 грудня, у самий пік різдвяних свят, прибув до США на вирішальну, як вважається, бесіду з президентом Трампом. Вона тривала 2,5 години, однак завершилася звично: тобто нічого нового, спілкуючись з медіа, сторони не повідомили. Як було «90% узгодженого плану з 20-ти пунктів, так і залишилося (с) Зеленський. «Я довіряю Путіну», «Путін прагне миру», «Путін хоче бачити Україну процвітаючою» – репортери, вже нічому не дивуючись, почули від Трампа…
Тут можна обійтися без оцінок. Однак це справді промовив Трамп, а дипломати в усьому світі були змушені того «не помітити». Тому що дипломатична гра між Києвом і Москвою з метою перекласти відповідальність за зрив «мирних перемовин» триває і ще триватиме. І «арбітром» у цій історії особисто є президент США.
Європейські столиці не зовсім замовкли, але їхня діяльність відчутно пішла на «різдвяний» спад. Навіть у Фрідріха Мерца, канцлера ФРН, котрий останнім часом виступає рушієм формування справді об’єднаної Європи, тобто тієї, яка бачить свого ворога і готується відповідати Росії рішуче, якщо необхідно – силою. Але зараз участь європейських лідерів у сеансі відеозв’язку з резиденцією Трампа в Мар-а-Лаго – це, швидше, прояв чемності з боку адміністрації США (це також слід поціновувати!), і результат наполегливості української сторони. Загалом «прем’єри з президентами» не поскупилися на похвали на адресу Трампа.
Як це оцінити з погляду українських інтересів? Щоб відповісти, потрібно ще трохи почекати. Зустріч в Мар-а-Лаго – це був черговий тактичний маневр, там домовлено, що у січні почнуть працювати робочі групи з питань уточнення положень документа. Тож, зважаючи на те, що пролунало на спільній прес-конференції, у поточній партії зафіксовано нічию. Хоча перевага й була спочатку на боці України, але не дарма Дональд Трамп поговорив з Путіним по телефону напередодні. Вплинути на вище згадані висновки президента США ми ніяк не можемо і залишається їх «ігнорувати», організовуючи контргру.
Чому перевага була на боці України? Ми мали рацію, розцінивши минулого тижня оприлюднення на рівні Президента України «на 90% відсотків узгодженого» плану з 20-ти пунктів як тактичного кроку з метою захоплення ініціативи. Саме це й змусило агресора, значною мірою, щоб не сперечатися з Трампом, на словах погодитися щодо «виборно-референдумного» перемир'я.
Які маємо ключові висновки. Вже давно настав час змінювати погляд – і нам, і Європі, і США, якщо це ще можливо. Путіну не потрібна «лише Україна». В Кремлі вже збагнули, що підкорення України більше не гарантує втілення основної мети – руйнування існуючого світопорядку на користь імперії, яка «підіймається з колін». Відносини із Заходом «як було» Кремлю не повернути, зі США – також, бо й Трампу подібне не під силу. Лише змусити «любити» себе силою, іншого виходу в Путіна немає. Але ж сили більше немає теж.
Відповідно, абсолютно безперспективні ці всі роздуми на кшталт: А якщо йому запропонувати ось таке? Здається в Європі це переважно зрозуміли, але й там ще чутно і лунатимуть голоси «путінферштейєрів».
І все ж таки у Флориді президенти до чогось домовились чи майже домовились? Припустимо, що це так. Але Путін, відчуваючи, що програє тайм, уже заявив, що не підпише мир з «демілітаризацією» Донбасу з обох боків конфлікту. Він заперечив і заяву Рябкова, заступника Лаврова, що Росія нібито може погодити тимчасове перемир’я, щоб дати змогу провести в Україні вибори/плебісцити. Та й сам Лавров, після кількох днів зникнення з інформаційних радарів, раптом з’явився з тіні, щоб фактично підтвердити сказане Путіним і заявити, що Україна нібито намагалася атакувати БПЛА резиденцію Путіна на Валдаї, і що після такого Росія не може залишатися на попередній «переговорній позиції». Україна вже відкинула такі звинувачення, в Європі справедливо припустили, що то могла бути елементарна «провокація під чужим прапором». Але суті це не змінює: агресор де-факто заявив про намір відкинути власний план із 28-ми пунктів і його адаптовану в результаті перемовин між Україною та США версію з 20-ти пунктів.
А ще Лавров додав важливе: у разі зіткнення Китаю з Тайванем Росія підтримає Пекін, свого союзника. Це не дарма сказано саме зараз, коли Китай рішуче (на відміну від США) запровадив санкції проти ключових компаній американського ВПК після дозволу на продаж зброї Тайваню на $11 млрд. Тож хоч і можливо шукати пояснення тимчасовому «зникненню» Лаврова у якихось протиріччях між різними «баштами Кремля», але скоріше щодо «мирного плану» йдеться про заздалегідь розроблений алгоритм з використанням «доброго» і «злого» слідчого.
Доведеться пристати до думки тих оглядачів, які взагалі не вірять у можливість домовитися з Путіним про мир без капітуляції України. Адже фактично, це означало б саме його поразку. Головне, з чим Кремль не може погодитися, це те, що Україна залишиться поза зоною його впливу. Мрії, що ми будемо «сірою зоною», озвучені нещодавно вірним угорським прем’єром Орбаном, також фікція. Цього вже не дозволимо не лише ми – проти Європа, яка визнала Рашу основною загрозою для себе, і для якої Україна – щит. Це остаточно стало зрозуміло минулого тижня, з пам’ятної промови німецького канцлера Фрідріха Мерца на партійному з’їзді ХДС у Мюнхені. І заява французького президента Макрона про необхідність відновлення інформаційного обміну з Кремлем – фактично про те саме. Європа не хоче залишатися без права голосу в тіні сучасної американської дипломатії. Тож висновок: Путіну аж ніяк не вийде видати таку мирну угоду за «перемогу» шаленому російському плебсу.
Як сприйняли «різдвяні» перемовини в Україні? Зацитуємо.
Головне досягнення переговорів – гарантії безпеки ратифікує конгрес. Іншими словами, на відміну від Будапештського меморандуму, який був політичним зобов’язанням, ці гарантії, схоже, будуть мати статус міжнародного договору, який є обовʼязковим до виконання. Таку думку висловив український політолог Вадим Денисенко. «Якщо це так – це справді величезний плюс для нас. Правда, поки ми лише чуємо про загальні обриси без деталізації. Включно з тим, що в «першій редакції» США давало ці гарантії лише на 15 років. (Зеленський уже заявив, що Україна наполягає на продовженні цього терміну до 25-30 років, – ред.). Одним словом, треба чекати остаточного документу, хоча повторюся, на словах це виглядає позитивно», – написав Денисенко у ФБ.
Олег Саакян, політолог, у ФБ написав так: «Він (Трамп) із задоволенням звинуватив би Україну у зриві переговорів, але не може. (…) Зеленському та Україні вдається маневрувати: погоджуватися на другорядні поступки, поступки з умовами та залишати запобіжники (референдум, вибори, голосування гарантій у Конгресі. (…) Фактично Україні вдалося виграти тіло з 20 пунктів. Вони для нас погані, але неприйнятні для РФ у тій редакції, яка була запропонована. (…) Путін отримав запуск робочих груп. Він виграв загальну логіку (філософію) документу на старті, але програв конкретні пункти. Натомість тепер отримав шанс нав’язувати свою інтерпретацію».
Політолог Ігор Рейтерович налаштований скептично: «Він (Трамп) уже не вперше говорить речі, які свідчать про певний когнітивний дисонанс, зокрема, про нібито прагнення Росії до процвітання України чи «нормальне» ставлення до ударів України по РФ. Очевидно, що по ключових моментах ситуація кардинально не змінилася». І якщо Росія категорично відкине український варіант, наприклад, щодо демілітаризованої зони, – сценарій буде простим: «Ми просто продовжимо воювати. Власне, про це Трамп учора прямо і сказав».
Колишній посол України у США Валерій Чалий наголошує: відсутність негативних новин після зустрічі вже сама по собі є позитивним сигналом.
Що ж, погодимся з досвідченими дипломатом…
Олег Саакян днями дуже влучно згадав казку Пушкіна про золоту рибку. Бо є факт: Росія пройшла найвигідніший для себе момент, коли треба було виходити з війни. Це був початок 2025 року, коли до влади у США прийшов Дональд Трамп і через місяць стався пам’ятний скандал в Овальному кабінеті. Його причину досі намагаються трактувати як помилку українського Президента. Але давайте згадаємо те 28 лютого без упередження – це був наслідок реального настрою і рівня розуміння України в новій американській адміністрації. Тоді у Вашингтоні ще щиро вірили у швидкий «мир» за наш рахунок. І саме тоді Київ був у найгіршій позиції у стосунках з тими, хто його так чи інакше підтримував протягом усієї Великої війни. За Україною тоді ще не стояла та Європа, яка прокинулася, яка є зараз. І тепер Кремль опинився перед дилемою: закінчення війни загрожує руйнівним катаклізмом в Росії, яка не досягла своєї мети, а її продовження – обернеться тим, що «золота рибка», яка таки явилася рятівником Кремля 20 січня 2025 року, «махне хвостом» і поверне Путіна до «розбитого корита» – тобто війну доведеться повертати в режим низької інтенсивності.
Але чи можливо це, в принципі, для охопленої чорним безумством Росії в тому тупику, в якій вона сама себе загнала?
Олег Новиченко, Марина Дмитрів, Київ
Фото: president.gov.ua
Переговори США Трамп Війна Зеленський “`