Новорічна промова Президента України Весь текст 31.12.2025 23:55 Укрінформ Україна безсумнівно робить для спокою все можливе. І не припиняє цього робити.
Любі українці, шановні українки!
За лічені хвилини настане новий рік. І я віддав би геть усе, все, що тільки є, аби в цьому зверненні мати можливість промовити, що й мир прийде за лічені хвилини. На жаль, я ще не можу це констатувати, але з чистою душею я, ми всі можемо запевнити, що Україна безсумнівно робить для миру все можливе. І продовжує в тому ж дусі.
Я прибув до Києва вчора, о 6-й годині ранку. Наша команда провела в дорозі майже 50 годин. Мирний договір готовий на 90 відсотків. Залишається тільки десять. І це дещо вагоміше, ніж… ніж просто числа. Це ті десять відсотків, у яких міститься насправді все найважливіше. Це про ті десять відсотків, які визначать подальшу долю миру, долю України та Європи, те, як житимуть наші люди. Десять відсотків для порятунку мільйонів життів. Десять відсотків відваги, яка необхідна, щоб мир запрацював на всі сто. Десять відсотків тієї необхідної солідарності та розсудливості – української, американської, європейської, всього світу. Десять відсотків до заповітного миру.
Я прагну, щоб усі ми з вами були зараз на одній частоті, однаково усвідомлювали реальність, були підготовлені, і не лише на полі битви – були забезпечені правдою. Щодо того, хто й чого по суті бажає. Чого прагне Україна. Чого прагне Америка. Чого прагне Росія. Чого прагне Європа та увесь світ.
Почнемо з основного. Чого хоче Україна? Спокою? Безперечно. Але чи будь-якою вартістю? Звісно, ні. Ми прагнемо завершення війни, але не припинення існування України. Чи відчуваємо ми втому? Надзвичайно. Чи свідчить це, що ми ладні поступитися? Глибоко помиляється той, хто так вважає. І він, вочевидь, за всі ці роки так і не осягнув, хто такі українці. Народ, котрий чинить опір 1407 днів широкомасштабної війни. Просто вдумайтеся в ці цифри. Це довше, ніж нацистська окупація багатьох наших міст під час Другої світової. 1407 днів незламної України. Яка фактично щоночі – в укритті, щодня – в протистоянні. Часто – без електрики. Часто – без сну. І велика кількість днів на позиціях, дуже багато. Але завжди – без метушні, без сум’яття, без чвар, у єдності, щоб наблизити мир. Чи бажаємо ми, щоб війна скінчилася? Однозначно.
Чому цього досі не трапилось? Відповідь – поруч із нашою державою. Чи може Росія припинити війну? Так. Чи бажає вона цього? Аж ніяк. Чи може світ змусити її до цього?
Так, і виключно так це подіє. Чому світ не робить цього повною мірою? Розберімося. По черзі, по-справедливості, так, як… так, як воно є насправді. Наш народ розуміє це якнайкраще.
Росія не завершує свої війни сама. Не було в історії війни, котру б вони завершили за власним бажанням. Тільки вплив від інших, тільки примус від інших, який самі вони називають «жест доброї волі».
Так було у всі часи, коли Росія з кимось воювала, тобто в усі роки її існування.
Це можуть підтвердити всі, на кого в різні періоди Москва війною нападала. Польща, Туреччина, Фінляндія, Сирія, Грузія, Абхазія, Осетія, Чечня – і цей перелік можна, можна продовжувати нескінченно, оскільки майже вся територія Росії зібрана з війн. Ось із ким ми маємо справу. Ми – це Україна, це Європа, Америка, весь світ.
«Выйдите из Донбасса, и все закончится». Так у перекладі з російської звучить брехня. У перекладі на українську, на англійську, німецьку, французьку та, по суті, будь-яку мову світу. Невже ж і досі їм хтось вірить? На жаль. Бо надто часто правди уникають, називаючи це дипломатією, хоча це просто обман в гарному одязі.
І тому на Україну – тиск, безумовно. І тому ми б’ємось так наполегливо. І доводимо, здавалося б, давно зрозумілі істини, що після окупації Криму, захоплення частини Донеччини та Луганщини, повномасштабного вторгнення 24 лютого, після Бучі, Маріуполя, Оленівки та всього, що творить Кремль весь цей час, вірити їм на слово – це просто фатальна помилка. Фатальна помилка для спільної міжнародної безпеки. І для кожного лідера, який просто зобов’язаний захищати свій народ.
Чи були ці наші аргументи почуті? Дуже сподіваємось. Чи пристали на нашу думку? Не зовсім. Наразі. І саме тому ми поки що говоримо про 90, а не про всі 100 відсотків готовності мирної угоди.
Наміри мають стати гарантіями безпеки. А отже – бути затверджені. Конгресом Сполучених Штатів, європейськими парламентами, усіма партнерами. Будапештський меморандум Україну не задовольнить. Мінська ретельно прописана пастка Україні не потрібна. Підписи під неміцними угодами тільки розпалюють війну. Мій підпис буде стояти під міцною угодою. І саме про це зараз кожна зустріч, кожний телефонний дзвінок, кожне рішення.
Щоб забезпечити усім міцний мир. Не на добу, тиждень чи два місяці – мир на роки.
І тільки тоді це – дійсно успіх. України, Америки, Європи, насправді кожного народу, який прагне жити, а не воювати.
Я говорив про це Президенту Трампу. Говорив під час першої зустрічі, коли все могло обернутися лихом для всіх нас, і під час нещодавньої зустрічі, яка дарує надію нам усім. На те, що мир близько, він… він як ніколи реальний. І ми спроможні забезпечити це разом.
І скажу відверто: було зовсім нелегко досягти такої зміни тону у відносинах України та Сполучених Штатів. Від першого Овального кабінету та всіх «гострих кутів» у ньому до розмови в Мар-а-Лаго, яка підтвердила факт: без України нічого не вийде. Україна відстояла своє право голосу, і всі бачать, що Україна себе шанує, а отже, шанують нас, шанують Україну. І найбільш переконливий доказ цього – сім зустрічей, які відбулися в мене цьогоріч із Президентом Америки. І в якій би точці світу ми не зустрічалися: Вашингтон, Нью-Йорк, Гаага, Ватикан – Президент США завжди згадує про наш народ, говорить про те, як відважно українці б’ються. І для всього світу така згадка про українців стала обов’язковою. І це радість – щастя таке чути, це гордість – бути Президентом такого народу.
І такої держави. Яка вистояла й дотягується до будь-якого ворожого військового об’єкта та НПЗ, повертає війну в Росію, навчає військових НАТО, що таке сучасні дрони. Яка дає асиметричного ляпаса Росії та змушує Путіна брехати, що він тричі взяв Куп’янськ і збивав дрони біля своєї резиденції власноруч. Україна, яка має зрілу далекоглядність, має власну далекобійність, а тому має аргументи. Має мудрість, гідність і готова до компромісу, але не до ганьби.
І я вдячний кожному лідеру, хто Україну в цьому підтримує. Хто розуміє головне: сьогодні є тільки два варіанти, і тільки два – або світ зупинить агресію Росії, або Росія затягне світ у свою війну. І це жах – жах, що після стількох воєн, після чотирьох років такої війни, війни в Україні, у Європі, на жаль, доводиться це роз’яснювати багатьом. Ми пояснюємо, повторюємо. І навіть уже змінюються лідери, а питання ті самі.
Чи здатна Америка зупинити агресора дуже швидко й рішуче? Безсумнівно.
Чи хотілося б нам цього? З величезним бажанням. А коли це можливо? Завжди. А коли це потрібно вам? Та ще вчора нам це потрібно. І у 26-му році це можливо. Санкції діють – ми вдячні. Санкції дошкуляють Росії, але подіє тільки мертва хватка. Російська нафта вже дешевша, але їхні танкери мають зупинитися повністю, аби зупинилася війна. Російські заводи вже сповільнюються, але мають стояти, щоб окупант не рухався. І «томагавки» в українських руках довели б насправді тільки одне: у миру немає альтернативи. І мир має бути. І підтримка. І міцна угода має бути. І тоді все спрацює.
Чи усвідомлює це Європа? Так. Чи розуміє це вся Європа? На жаль, ні. І я не хотів би, щоб таке розуміння до всіх у Європі прийшло одного дня о четвертій ранку – так, як це було в Україні. Я не хотів би, щоб таке усвідомлення всім європейцям принесла техніка з літерою «Z» на їхніх вулицях. І коли Путін запевняє: «Да не собираемся мы на вас нападать», – це перший тривожний сигнал, куди саме поїдуть його танки й полетять його дрони.
І ми маємо повне право сьогодні стверджувати: Україна – це по суті єдиний щит, який зараз відділяє комфортне європейське життя від «руского міра». І в більшості лідерів не виникає питання, навіщо підтримувати Україну, бо якщо, не дай Боже, Україна впаде, будуть наступні питання: навіщо підтримувати Польщу, і хто воюватиме за держави Балтії, і що робити без України в НАТО?
Україна потрібна Європі, а Європа – Україні. Ми відчуваємо це, як ніколи раніше. І коли після зустрічей у Штатах зараз ми телефонуємо партнерам, і європейці не сплять, і всі дуже стурбовані, і завжди на зв’язку, і ми радимось з Емманюелем, Президентом Франції, як діяти далі. І коли ми дорогою в Київ говоримо з канцлером Німеччини, і Фрідріх каже: «ППО буде». І ми говоримо з Кіром Стармером, що треба зустрічатись одразу після Нового року, не треба робити ніяких пауз, щоб була Коаліція охочих, щоб дотиснути всі документи, і не втратити Америку, і дотиснути Росію. І як абсолютно права Джорджа Мелоні, коли вона зазначає: дивіться, документи угоди мають бути правильними, мир має бути таким, щоб українці його сприйняли. Цей мир українці мають схвалити. Бо якщо все буде несправедливо, і мир хисткий, і Москва знову нападе, вона каже, я не хочу, щоб тоді розчаровані люди в Україні палили на площах портрети європейських та американських лідерів.
Ці слова, що мир має бути, має бути гідним, підтримують усі, хто робить дійсно багато для України: Нідерланди та Швеція, Норвегія та Польща. І Прем’єр Данії, Метте, яка завжди говорить: ми робимо для України недостатньо, ми мусимо робити більше для України, бо це для захисту всієї Європи. І Іспанія, яка з нами, і Ватикан, і Фанар із їхньою дипломатією та молитвою. Чехія, Румунія, Греція, Президент Ердоган, усі країни Європейського Союзу. І сьогодні зранку телефонує мені Президент Фінляндії Алекс Стубб, і щодня ми з ним зідзвонюємось. І після наших важливих розмов він завжди наостанок мені каже: «Друже, не забувай тренуватись, бо ти маєш бути сильним, українці мають бути сильними. Ми у вас віримо. Ми всі вас потребуємо».
І ось таке наше спілкування з лідерами Європи, це тепло та дух цього партнерства означають, що Україна вже – частина європейської родини, і всі переговорні кластери між нами насправді давно відкриті. І така єдність дарує надію. І така єдність України та Європи доведена. Ми здобули підтримку в 100 мільярдів доларів. Це значно більше, ніж просто допомога на два роки. Це стійкість нашої армії, це спокій для наших людей, це гроші, зарплати, це пенсії. Так, це життя. І це справедливість, що зрештою за це платить Росія.
І така єдність, і така небайдужість до України насамперед виходить далеко за межі континенту. Вона помітна й відчутна нам у Японії, в Австралії, в Канаді. Я щиро вдячний кожному у світі, хто на світлій стороні історії, на боці України і робить усе, щоб Україна змогла досягти свого, дотиснути, змогла наблизити мир.
Дорогий народе!
За мить – Новий рік. Мільйони з нас його чекають. І Новий рік у нас буде попри все, бо ми такі люди, ми українці, ми щось вигадаємо, ми приготуємо. І в нас буде гарно, буде смачно, буде келих шампанського. Може, у когось щось міцніше. І буде тост, дуже важливі слова. Тост. Один для всіх. Для мільйонів українців.
За воїнів наших, що зараз на «нулі». За кожного, хто віддав життя заради України. За всіх, хто щодня нас рятує й навчає. За всіх, хто завжди, і навіть у цю ніч, на чергуванні. Пожежники, лікарі, енергетики. За наших, які повернулися з полону і які цей Новий рік зустрінуть удома. За всіх, кого ми чекаємо. За всіх, хто нам допомагає. За те, щоб закінчилася ця війна. За те, щоб мир настав. За те, щоб ворогові нічого не вдалось. І не вдасться, допоки ось так ми чинимо опір, допоки ось так ми тримаємось. Допоки є українцями.
Росії доведеться закінчити війну, як тільки вони знайдуть для миру на одну причину вагомішу, аніж воювати. Саме тому ми часто говоримо один одному те, що кажуть наші хлопці на передовій: все, що нам треба, – це протриматися на один день довше, ніж вони.
І додаємо сьогодні: бути на один крок попереду, на одну годину швидше, на одне рішення сміливіше. І хай на одну десяту, але краще. І на десять відсотків, на ті десять відсотків, про які я казав на початку, – на десять відсотків сильніше. І тоді ми виборемо мир стовідсотково. Я бажаю цього всім нам.
Дорогі українці!
2025 рік підходить до завершення. Навкруги нас – справжня зима. І те, чого ми не бачили дуже довго, – сніг на Новий рік. І всі діти, без сумніву, – якщо чесно, і дорослі – чекали цього.
І це дарує сильне відчуття: якщо ми чогось дуже-дуже бажаємо, рано чи пізно це збувається. Безперечно, найбільше зараз ми хочемо миру. Але, на відміну від новорічного снігу, він не впаде нам з неба просто так, як диво. Але ми віримо в мир, і б’ємося за нього, і працюємо заради цього. І продовжимо це робити. Бо дуже хочемо у 2026-му, щоб тихо в небі й спокійно на землі, щоб тепло й світло в нас удома. І не 170, а всі 220 – так, як має бути. Щоб усі наші повернулись додому. З фронту, з полону, з окупації. Щоб були ми. Щоб була Україна.
З Новим роком, дорогий народе!
Слава Україні!
Євросоюз Президент України США Трамп Україна Війна Війна з Росією Мирні переговори