“`html
Було тяжко, але все ж таки була надія 12.12.2025 15:19 Укрінформ Нову Стратегію національної безпеки США зустріли з захватом у Кремлі та з побоюваннями у вільному світі. Проте Європа, здається, була готова
Якби хтось спробував визначити найбільш складний день для України у Великій війні, 8 грудня 2025 року мав би значні підстави вважатися таким. Білий дім оприлюднив нову Стратегію нацбезпеки США, в якій втілилися майже всі апокаліптичні передбачення і сукупні побоювання, що тяжіли над цивілізованим світом упродовж майже 11 місяців. Паралельно із цим західні ЗМІ опублікували (а деякі українські колеги їх ревно підхопили) безліч матеріалів – і про те, що Штати дедалі більше наполягають на тому, щоб Україна погодилася на неприйнятні вимоги агресора, тобто здалася, і наскільки складна ситуація для України на фронті – Покровськ, Куп’янськ, Вовчанськ, Гуляйполе… Європа, про яку вже говорили і писали з явним “авансом” – ніби вона прокинулася і готується дати відсіч російській агресії – ніби розгубилася, і це відбилося на стилістиці та рівні рішучості заяв європейських лідерів. І все це на тлі візиту сучасного Гітлера, Путіна, – до Індії, “найбільшої демократії світу”, де кривавого покидька зустрічали вінками квітів і народними танцями…
Додайте до цього емоційне тло моменту, незалежне від мирських справ, – найкоротші дні та найдовші ночі, сіре похмуре небо. І щоденні прильоти ворожих ракет і дронів…
Так, це все було надзвичайно важко, але віднайти прийнятні шляхи виходу із становища, емоційну підтримку – теж було вкрай важливо. І Україна, українці традиційно, автоматично до цього взялися і частково досягли успіху – і на передовій, і в тилу, і в дипломатії.
Стратегія національної безпеки США. Чи дійсно вона нова? Якщо уважно подивитися, то нічого нового в ній немає. Ми детально її проаналізували разом з експертами. Так, позитивного мало. США гучно заявляють, що відтепер вони не будуть “світовим жандармом”. Фактично це свідчить про те, що вони відмовляються від ролі провідника демократії у світі, агресорам і тираніям на зразок Росії, Північної Кореї та Ірану надається цілковита свобода дій, а нації, що прагнуть приєднатися до вільного світу, просто кидають напризволяще. Європа втрачає надійного партнера-однодумця та моральну підтримку. НАТО перетворюється на щось незрозуміле і більше нікому нічого не гарантує. Про все це давно мріяли у Кремлі. А ще там сподівалися на дезінтеграцію ЄС, зокрема, як помсту за розпад СРСР. Саме на це де-факто працюють деякі залежні від Росії країни-члени – порушуючи обов’язкові для Євросоюзу принципи, блокуючи ухвалення рішень, насамперед рішень у сфері безпеки, до яких належить допомога Україні. Заяви, які трактуються саме так, лунали протягом тижня і з Будапешта, і з Братислави. А американський мільярдер-технофашист Ілон Маск набрався сміливості відкрито говорити про необхідність розвалу ЄС.
А ще ми спостерігали за черговим поворотом Дональда Трампа у його майже мелодраматичних відносинах з Путіним. Хоча наприкінці тижня Трамп і заявив, що “розчарований Путіним”, але знову – разом із Зеленським. І взагалі, з Вашингтона весь тиждень лунав потік відповідної риторики: що Зеленський “не читав” мирного плану Трампа; що в Україні конче “потрібні вибори” під час війни, тобто, знову, як хоче Путін, для нашої дестабілізації; що Україна “програє”, а Росія ніколи не програє, хоча вже тисячу разів було доведено, що і перше, і друге насправді не так.
Як відреагували на нову Стратегію Європа та Україна? Здається, що розгубленість швидко минула, бо згадалося, що саме в таких умовах у відносинах зі США Європа живе вже майже рік. Саме такий вектор у відносинах Старого світу з Новим випливав з промови віце-президента США Дж. Ді Венса, виголошеної у Мюнхені на безпековій конференції. Тоді, в лютому, це шокувало європейців, але сьогодні можна порівняти тодішній виступ Венса з необхідним для безпеки щепленням: було неприємно, але всі були готові.
Що дає підстави так стверджувати? Зустріч у вівторок у Лондоні вищого керівництва Великої Британії, Франції, Німеччини та України – те, що їй передувало і про що говорили згодом. Спочатку оглядачі в усьому світі стверджували, що попередні заяви лідерів були надто вже лаконічними і з відтінком песимізму в тональності. Згодом ці настрої посилив факт: канцлер ФРН і президент Франції якось занадто швидко залишили резиденцію британського прем’єра на Даунінг стріт, 10. Але, як дуже швидко з’ясувалося, це свідчило зовсім не про демонстративну незгоду, а про те, що відповідь європейських лідерів та України була погоджена заздалегідь і швидко введена в дію. Європа заявила, що так само наполягає на тому, щоб її позиція щодо “мирного плану Трампа” була врахована, оскільки вона є зацікавленою стороною, що тиск на Україну є неприпустимим і що вибори під обстрілами були і залишаються неможливими. Можна зробити висновок: Європа, звичайно, не хоче втратити американську безпекову парасольку, але готова проводити власну політику і відстоювати свої інтереси. І вона не згодна з поверненням агресора у світову економіку, ніби нічого не сталося. Європейські лідери неодноразово (і після оприлюднення американської стратегії – теж) заявляли, що не можна допустити де-факто винагороди воєнних злочинів Росії.
Те, що відповів Президент Зеленський, відрізнялося за тоном і пропозиціями, що й зрозуміло, адже це у нас триває війна. Але можна припустити, що саме така відповідь і була погоджена з європейськими партнерами: Зеленський виборів під час війни не заперечує, але Україна буде готова до них після того, як Верховна Рада – із залученням експертів – вивчить питання, розробить і прийме відповідне законодавство. Це все потребує часу… Адже як гарантувати безпеку під час таких, “воєнних” виборів? Як у них візьмуть участь військовослужбовці на фронтах? Як будуть складені нові списки виборців і забезпечене голосування мільйонів українців, які виїхали за кордон? Як убезпечити процес від ворожих впливів через Мережу?
Чи траплялися якісь історичні прецеденти проведення виборів під час війни такого масштабу? Згадується лише один подібний випадок: вибори 1917 року до Установчих зборів у постреволюційній Росії, яка на той час ще не вийшла з Першої світової війни. Чим це закінчилося для країни і світу – добре відомо…
У середу, 10-го грудня, у вечірньому зверненні Президент України заявив, що українцям слід бути готовими до референдуму з “важкими питаннями”. Про що питання – про згоду/незгоду на “передачу земель”, про ті ж вибори – наразі не відомо. Але все це – теж час. Досі у світі переважала думка, що час “грає на Росію”. Наш ворог наполегливо її конструював та поширював. Але неупереджений аналіз об’єктивних джерел вказує на те, що все з точністю до навпаки: нині час грає проти Кремля – українські дрони нищать нафтогазовий експорт, економіка падає, соціальні проблеми збільшуються, тимчасово захоплені клаптики української землі обходяться надмірною ціною… То якщо час грає на Україну, то можна припустити, що слова про вибори та референдуми – це дипломатичний маневр – ніби крок назустріч побажанням Трампа з одночасним посиленням проблем у супротивника.
До речі, наш представник в ООН Андрій Мельник лаконічно заявив: Україна своїми територіями не торгує. Ці слова на підтримку сказаного вище прозвучали дуже вчасно. Не торгує, але продовжує разом із союзниками та партнерами шукати прийнятний варіант замороження війни, оскільки повноцінного миру ще довго не буде.
З Нью-Йорка ще є новини. Генасамблея ООН ухвалила українську резолюцію щодо Чорнобиля, яка засуджує атаку дрона у лютому 2025 року на новий саркофаг реактора №4 (він тепер, за визнанням МАГАТЕ, вже не виконує своєї основної функції – захисту від радіації), зміцнює співпрацю для подолання наслідків аварії 1986 року та закріплює українську транслітерацію назви – Chornobyl замість Chernobyl. 97 країн були “за”. А проти – Росія, Північна Корея, Іран, Китай … і раптом США. Цікаво, чи в рамках нової Стратегії Сполучені Штати опинилися в такій компанії?
У світі продовжують обговорювати перспективи намірів США відірвати Росію від Китаю. Тим часом відповідь фігурантів завжди буває промовистою… Цього тижня стратегічні бомбардувальники Росії та Китаю в рамках спільної операції облетіли Японію. Тож, як бачимо, “відірвали”…. А взагалі-то Росія поводиться як дама “з полегшеною соціальною відповідальністю” (нагадуємо, це вислів Путіна), вправно граючи на ревнощах претендентів на взаємність.
Ну і під кінець тижня події розвивалися феєрично, хоча й прогнозовано. Лавров відкинув аж 8 пунктів “мирного плану Трампа”. Практично всі, що можна було трактувати на користь України. Тобто не буде ані миру, ані припинення вогню до Різдва. Путін самовпевнено вважає, що це йому невигідно. А у п’ятницю стало відомо, що міністра Дріскола, який вважається особистим другом віце-президента Венса, відсторонено від переговорів щодо України. Йому закидають “перевищення повноважень”, і нам легко у це повірити: ми спостерігали цього пана під час його перебування у Києві…
Отже, заходимо на новий виток? Можливо, варто очікувати чергової хвилі “синусоїди Трампа”, цього разу – знову в бік України.
Тож те, що внутрішній порядок денний (за винятком фронту) за таких зовнішніх факторів залишається на другому плані, не дивує. Призначення нового керівника ОП не в пріоритеті Президента, і він про це прямо заявив: легше розформувати ОП, ніж призначити її керівника. Може, пожартував? Не чути нічого й про пошуки нової, ефективної парламентської конфігурації. Тим часом наближаються Різдвяні та Новорічні свята, тож якщо наступного тижня (максимум півтора) нічого в цій сфері не станеться, рішення, ймовірно, відкладеться на середину січня. Обійдемося без оцінок, але далі точно буде неможливо відкладати.
Новина про проведення “інноваційної”, у чаті ОП, пресконференції Президента Зеленського прозвучала обнадійливо. Україна зачекалася такого формату – актуальні чесні запитання та відповіді по суті, без офіціозу – хотілося б, щоб він став регулярним і без нагадувань.
Олег Новиченко, Київ
Перше фото ілюстративне.
Європа США Україна Нацбезпека Тиск “`