Представлено п’ятірку відомих кінострічок жахів, які стали зразком для наслідування в даному жанрі. До переліку увійшли “Хелловін”, “Кошмари на вулиці В’язів”, “Пила”, “Психо” та “Крик”.
Навіть сьогодні, у 21 столітті, найулюбленішим дозвіллям залишається перегляд кінокартин. Кожен вибирає той напрям, який йому найбільше імпонує, однак хоррор-фільми, зважаючи на їх тривалу затребуваність, користуються неабиякою популярністю. Віддані шанувальники цього напряму готові роками очікувати на появу нового епізоду обожнюваного “жахастика”. УНН пропонує добірку стрічок жахів, дебютні частини яких з’явилися в прокаті багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки цій знаковій кінокартині у світі західних хоррорів виник такий жахливий персонаж, як Майкл Маєрс, що став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося створити надзвичайно моторошну атмосферу. Важливу роль у цьому фільмі відіграли нічні зйомки та загальний вигляд вбивці. Легендарна маска Майкла досі викликає страх не тільки у прихильників цієї стрічки, а й у нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один з найжахливіших, якщо не найбільш лякаючий персонаж в історії горорів минулого, та й не тільки минулого сторіччя. Об’єднання жахів і реального світу створило новий підхід до цього слешеру. Слід відзначити, що сценарій бездоганно поєднав фантастику та психологічний жах, а діджиталізація та спецефекти в наступних частинах фільму зробили його ще більш вражаючим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати вам” – ці відомі слова вселяли страх на початку нульових у всіх щирих шанувальників цієї кінострічки. Зазначимо, що хоч “Пила” є одним з найсучасніших фільмів у нашому переліку, однак пік популярності фільму прийшовся на два десятиліття після прем’єрного показу. Початкова частина започаткувала франшизу з компонентами психологічного і “травмуючого” хоррору. Ідея того, що жертва заздалегідь у чомусь винна, народжує в душі глядача думку, що вбивця, ймовірно, в певних моментах навіть правий, хоч і надзвичайно жорстокий. Зокрема, у стрічці вражає підхід сценариста до епізодів з убивствами. Вони вирізняються максимальною оригінальністю та надзвичайною жорстокістю, стверджуючи, що маніяк не просто вбиває свою жертву, а прагне грати нею, отримуючи насолоду від повного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” – це неминуча класика психологічного трилера. Ця стрічка, безперечно, перевернула уявлення про кінофільми жахів. Перше, що виникає в голові, коли глядач чує назву цього фільму – легендарна сцена у ванній кімнаті. Вона досі вважається однією з найжахливіших в історії кінематографу. Гічкок вмів нагнітати напругу без зайвої жорстокості. Режисерові вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки пересічного шанувальника жахів та вийшло втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не було потреби бачити тонни крові та понівечені тіла. До слова, цей фільм також започаткував ідею несподіваної смерті головного персонажа, що стало відмінною рисою багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю кінострічку впевнено можна назвати інструкцією з того, як людині уникнути смерті у фільмі жахів. Концепція того, що персонажі фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів та особливо те, як у них вижити, надає “Крику” імпульс до того, яку ідею транслювати своєму глядачеві. Сценарист заграє з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній з частин до кінця не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху в цих фільмах додає ритуал, коли кілер дзвонить до своєї жертви перед тим, як її вбити.