5 лютого завершує свій термін дія СНО-III, фінальної угоди, котра стримувала стратегічне ядерне озброєння. Військовий оглядач Іван Ступак поділився міркуваннями щодо наслідків для України та світу.
5 лютого між США та росією офіційно закінчується дія СНО-III – останнього діючого договору, що стримував стратегічні наступальні ядерні арсенали та передбачав способи взаємного нагляду. Про те, що це віщує для України та чи стане світ небезпечнішим, повідомив журналістці УНН військовий аналітик Іван Ступак.
Що являє собою “договір СНО-III”
У четвер, 5 лютого, добігає кінця термін дії договору СНО-3 або New START – угода між США та росією, стосовно всеосяжного контролю за ядерним озброєнням, котрий був підписаний у Празі у 2010 році президентом США Бараком Обамою та президентом росії дмитром медведєвим і набув юридичної сили у 2011 році. Угода була укладена на 10 років, однак у 2021 році володимир путін і Джо Байден подовжили її на п’ять років.
Цей договір зобов’язував США та рф зменшити чисельність своїх ядерних боєголовок найбільше до 1550 з кожного боку, а кількість систем доставки, таких як міжконтинентальні балістичні ракети, ракети з підводних човнів і літаки-бомбардувальники, до 800 з кожного боку. Для нагляду за домовленістю, було створено інспекцію, що перевіряла обидві країни на відповідність угоді.
Для чого існував СНО-III і що насправді означає його завершення для України та світу
Договір СНО-III був підписаний між США та росією для лімітування кількості стратегічних ядерних боєголовок, носіїв і систем доставки. Він також передбачав двосторонні інспекції, обмін інформацією та попередження про переміщення озброєнь, щоб запобігти випадковій ескалації або неправильному трактуванню дій сторін, роз’яснює військовий аналітик.
Цей договір виник не з добросердя, а з тверезого обміркування. Дві ядерні держави розуміли, що мають так багато зброї, що можуть знищити планету декілька разів поспіль. СНО-III був потрібен не для роззброєння, а для того, щоб сторони не побоювалися кожного кроку одна одної і не розцінювали навчання чи переміщення ракет як початок війни
– акцентує Іван Ступак.
За словами Івана Ступака, на піку холодної війни, який припав на 1986 рік, сукупна кількість ядерних боєголовок у світі оцінювалася приблизно в 70 000 одиниць. Це число охоплює арсенали всіх ядерних держав того часу, передусім США (~23 000) та СРСР (~45 000), чиї запаси становили основну частину глобального арсеналу.
Сьогодні глобальні ядерні арсенали значно скромніші. Так, на початок 2026-го загальний світовий запас ядерних зарядів оцінювався приблизно у 12 300 боєголовок, з яких США належить 5 177, а рф 5 500 одиниць. Однак і наявних арсеналів більш ніж достатньо для катастрофічних наслідків. Саме тому ключову роль відігравали не цифри, а способи контролю та передбачуваності.
“Інспекції, обмін відомостями, повідомлення про пересування стратегічних систем – все це зменшувало ризик фатальної помилки. Це як коли дві людини сидять за столом із зарядженими пістолетами і заздалегідь повідомляють, якщо тягнуться до зброї, щоб інша сторона не злякалася і не вистрілила першою” – зауважує Іван Ступак.
Водночас експерт наголошує: по факту договір вже тривалий період не виконувався в повному обсязі. Через війну та розрив дипломатичних зв’язків інспекції між сторонами були припинені, а довіра втрачена.
“По суті, ця угода вже давно працювала лише на словах. Двосторонні делегації не навідували одна одну, а росія систематично показувала зневагу до будь-яких міжнародних домовленостей. Тому його завершення – це скоріше юридичне оформлення реальності, що склалася раніше”, – роз’яснює військовий аналітик.
Окреме питання: чи свідчить кінець СНО-III про початок нової гонки ядерних озброєнь? За висновком аналітика, теоретично сторони одержують більше свободи дій, але практично це не гарантує масового збільшення арсеналів.
Гонка ядерних озброєнь – це надзвичайно коштовно. Радянський Союз свого часу не витримав саме цього навантаження і розвалився економічно. Для росії сьогодні масове нарощування ядерного потенціалу – це фінансово руйнівний сценарій, що може лише прискорити її деградацію
– підкреслює Іван Ступак.
Експерт, так само звертає увагу на стан ядерних арсеналів США та росії. За його словами, навіть утримання та модернізація існуючих систем потребує колосальних ресурсів, а створення нових – ще більше.
“У США чимало шахт для міжконтинентальних ракет залишилися ще з часів холодної війни. Їх утримання і модернізація коштують мільярди доларів. Це не кнопка, яку можливо просто натиснути, це десятиліття роботи і величезні кошти”, – підкреслює аналітик.
Щодо України та Європи, Іван Ступак стверджує, що не вбачає безпосередньої загрози, пов’язаної саме із завершенням договору, тому що ключовим стримувальним фактором, за його словами, залишається стратегія гарантованого взаємного знищення.
“У ядерних держав досі працює Стратегія взаємного гарантованого знищення (англ. MAD – Mutually Assured Destruction). Це військова доктрина часів холодної війни, відповідно до якої застосування ядерної зброї двома ворогуючими сторонами (тоді США і СРСР) призведе до цілковитого знищення обох, що робить перший удар безглуздим. Вона спирається на “ядерному паритеті” та неминучості удару у відповідь, що утримувало наддержави від прямого конфлікту. Говорячи простіше: якщо ти вдариш – у відповідь вдарить по тобі, навіть якщо вже не буде кому віддавати наказ, система спрацює автоматично. Саме це стримує від використання ядерної зброї набагато сильніше, ніж будь-який договір”, – підкреслює експерт.
До того ж, на ситуацію впливають і геополітичні фактори, зокрема стримуючим чинником являється і позиція Китаю, який виступає проти застосування росією ядерної зброї, зокрема і по Україні.
Китай чітко дав зрозуміти, що використання ядерної зброї є неприйнятним. А росія надто залежна від Китаю економічно, щоб ігнорувати цю позицію. Тому ядерні погрози кремля залишаються скоріше засобом залякування, а ніж реальним наміром
– роз’яснює Іван Ступак.
Підсумовуючи, військовий аналітик констатує: завершення СНО-III не змінює кардинально баланс сил у світі, а страхи щодо миттєвої ядерної ескалації є перебільшеними.
Україна і Європа вже пережили пік ядерного шантажу. Ми своє відвоювалися. Ця угода була важливим елементом безпеки, але її кінець не означає, що світ завтра опиниться на межі ядерної війни
– зауважив Іван Ступак.