Авіаційна сфера України зберігає важливі технічні можливості та створює надходження в іноземній валюті. Відсутність урядової підтримки здатна спричинити втрату конкурентних позицій.
Авіаційний сектор є одним з тих небагатьох секторів української економіки з великою доданою вартістю, тривалими циклами інвестування та суттєвою експортною результативністю. В умовах широкомасштабної війни він не тільки підтримує важливі технічні навички та робочі місця, але й продовжує генерувати валютні та фіскальні надходження. У цих обставинах для держави важливо продовжувати заохочувати авіаційний сектор в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна галузь – один з небагатьох секторів з великою доданою вартістю, великими інвестиційними періодами та значною експортною віддачею. У воєнний час вона не тільки зберігає важливі навички, але й продовжує виробляти валютний прибуток і податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Ліквідація спецрежимів і збільшення ціни капіталу
Разом з тим, за його словами, рішення уряду про припинення з 1 січня 2025 року особливих податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Подібний підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, пошкодив оборотний капітал і спровокував загрозу зриву контрактів, в яких податок на прибуток не був включений у ціни.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіаційного сектору, який має тривалий цикл розробки і сертифікації, це означає не тільки збільшення податкового тягаря, а підвищення вартості капіталу та втрату конкурентоздатності.
“Для індустрій з тривалим циклом розробки та сертифікації це означає збільшення ціни капіталу і втрату конкурентоздатності якраз тоді, коли країні потрібні робочі місця, експорт і технологічна незалежність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційний сектор завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує поширену тезу про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційному секторі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіатехніки, втілила в життя нові типи літаків і двигунів, а модернізаційні програми дозволили утримати робочі місця і кваліфікованих працівників.
“На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянської розробки після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а близько 40% валютного прибутку від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як засіб зниження ціни капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує жорсткі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними положеннями, щоб добросовісні оператори могли планувати постачання і сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес зменшує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, зриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це безпосередньо конвертується у втрату маржі на експортних контрактах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відіграти особливий режим Defence City, що надає фіскальні пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його погляд, Defence City може стати основним засобом зниження вартості капіталу і відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників із подвійним використанням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних формальностей.
Слід зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у власний розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні формальності; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційного сектору є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим періодом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює потребу стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – підкреслює юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями і обходиться значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це знижує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.