Різдво крізь драми історії 25.12.2025 11:50 Укрінформ У Львові створили мистецький задум про торжество, яке витримало, попри те, що влада прагнула усунути його з суспільного простору.
У самому серці Львова, у Mercury Art Center від початку грудня до лютого функціонує виставка в рамках артпроєкту «Дочекатися Різдва: Оповіді про незнищенне Свято». Це прекрасна можливість для львів’ян і відвідувачів міста не лише оглянути картини, скульптури, листівки або світлини на різдвяну тематику, а й довідатись більше про історію їх створення, а також про те, як вдалося зберегти звичай святкування Різдва у найбільш темні часи нашої історії ХХ століття.
«Ми вибрали таку назву для нашого артпроєкту, бо він не тільки про мистецтво, але й про роздуми самих митців. Для нас було суттєво не просто показати самі витвори, але й історію їх виникнення, або те, в яких обставинах митці їх створювали», – зазначає кураторка артпроєкту Анна Хома.
Анна Хома
Задум його формування виник у неї після того, як вона побачила, як виснажені люди довкола і як їм необхідно щось, що здатне подарувати позитивні почуття. «Мені хотілося подарувати щось миле, аби хоча б трохи занурити людей в якісь їх згадки чи історії і дозволити з’явитися новим. І Різдво, мабуть, найкраще для цього підходить», – говорить Анна Хома.
Біля входу до експозиції артпроєкту відвідувачів зустрічають слова історика Ярослава Грицака: «Війна між Україною і Росією є війною між країною, де Різдво дійсно святкують, і країною, де Різдво перетворилося на пустий звук». Як розповідає Анна Хома, він приєднався до артпроєкту як історичний консультант.
«Ми звернулися до нього і це його зацікавило. Для нього тема Різдва є дуже такою особисто важливою», – каже вона.
Сама експозиція розміщена на двох поверхах. Перший – окреслює історію Різдва від 1920-х років минулого століття і до 1991 року. Цей період включає заборону Різдва, його агресивне усунення з суспільного простору, а також активний опір українського населення з тим, щоб зберегти традиції його відзначення. На другому поверсі розміщені роботи на різдвяну тему, створені вже в період після отримання Україною незалежності.
Перше, що можуть побачити відвідувачі експозиції – це відео-інтерв’ю зі спогадами різних людей про відзначення Різдва і ту роль, яку воно відігравало в їхньому житті. Зокрема, там є спогади Ярослава Грицака, який розповідає, як суттєво важливим для українців завжди було це свято і як вони оберігали звичай його святкування в часи заборон.
Фото надане центром
Поруч – полотна із відтворенням святкування Різдва в українському селі.
«Різдво в минулому столітті було збережене переважно в селах. Якщо поглянути навіть на те, як діяла тодішня влада, то їй було важливіше усунути Різдво з міста. Те, що відбувалося в селі, не настільки сильно потрапляло до її уваги і їй не вдалося викорінити там народні звичаї», – зазначає кураторка проєкту.
Про те, як «діяла» радянська влада з Різдвом у містах, за її словами, розповідає історія митця Карла Звіринського.
«Його донька Христина розповідала, що вони мешкали тут у центрі і навпроти них жив агент КДБ. І батько створив дивовижну, за її словами, шопку. І зрештою її довелося спалити, тому що вже було надто багато до нього уваги», – говорить Анна Хома.
У центрі експозиційного простору – збірка із понад 100 різдвяних листівок, взятих для артпроєкту з одного сімейного архіву. Вони розміщені таким чином, щоб відвідувачі могли не лише їх оглянути, а й прочитати, що на них написано. І, як стверджують організатори експозиції, найбільше емоцій у відвідувачів викликають саме листівки, адже вони показують, як у радянський період люди вітали один одного із забороненим у ті часи святом.
Ольга Головчин
«Ось тут, наприклад, написано «З Новим Роком!» Але не через те, що для автора Новий рік був важливим, а через те, що листівки, які відправлялися поштою, могли перевірялися органами. Тому ви наражалися на ризик. І тому у вас не було можливості написати «З Різдвом Христовим!» і щось зображати на цю тему», – каже комунікаційниця центру Ольга Головчин.
Ще один приклад – листівка 1988 року. «Щасливого нового року. Веселих різдвяних свят, здоров’я душі і тіла, мужності і волі у боротьбі за «нашу справу», – пише автор на її звороті. Яка саме «наша справа» була в українців у 1988 році, зрозуміти нескладно.
Іншим експонатом, який викликає чимало емоцій у відвідувачів, є колекція світлин про відзначення Різдва в радянський період.
«Це те, що людей дуже зачіпає тут. Бо кожен згадує про свої спогади. І це викликає в людей емоції. Тут, зокрема, зображено святкування в підпіллі. Також є досить знакові світлини. Ось, наприклад, 1971-й рік – останнє перед ув’язненням святкування Різдва зі Стусом», – говорить Ольга Головчин.
Також важливою частиною експозиції першого поверху є відео-інтерв’ю з українцями, котрі були вивезені на спецпоселення в Сибір чи табори ГУЛАГу в другій половині 1940–1950-х років. Ці відео-інтерв’ю для експозиції надав Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» зі свого проєкту «#Непочуті». У них люди, які пережили заслання, розповідають про те, як їм у тих непростих умовах вдавалося зберігати рідні традиції, зокрема, святкування Різдва.
«Я пам’ятаю, ми відмічали Святу вечерю. То нам дозволили. В їдальні. То ми збиралися, хто мав мукý, хто мав макаран. Молилися, напевно, «Бог предвічний» співали. Але так, щоб довго, то не співали. Там хтось собі під носом шось дві-три тихесенько. Як іде цей, надзіратель, то переставали», – розповідає Любов Пальчевська-Брух про Різдво в таборі в Інті.
«Коли була коляда, Різдво, то до нас приходили з тих навколишніх містечок, котрі були біля хатів, до батька. Батько вмів людей консолідувати, і колядували. І так колядували, що збігалася та частина посьолка: «Как хахли пают». Розумієте? (Сміється). І кажуть: «Пойте єщьо, пойтє, пойтє, рєбята», – згадує Михайло Кондрин, котрий був депортований у Ханти-Мансійськ.
Є в експозиції і умовно-абстрактні роботи на різдвяну тему, як, наприклад, скульптурна композиція Михайла Дзиндри «Колядники». Для організаторів було важливо її показати, адже родина автора була жертвою комуністичного режиму.
В експозиції відвідувачі можуть побачити різдвяні маски та зірку з родини Іванки Крапікевич-Давид. «Ця зірка – це репродукція її ікони «Зелене Різдво». Колеги казали, що ще рік тому вони з цією зіркою ходили по місту», – каже Анна Хома.
Цікаву і досить знайому для українців тему зображає на своїх полотнах Нікіта Цой. Це, власне, підготовка до самого Різдва.
«Автор у своїй манері зображає цей важливий для українських людей процес. І він тут ставить питання: чи не втрачається в цій підготовці власне сакральність моменту? Поки все приготують, повідкривають – всі пересваряться. А потім, коли вже всідаються за стіл, тоді вже настає перемир’я», – говорить Анна Хома.
Фото надане центром
Ще один фото-експонат артпроєкту розповідає про «Сад вертепів» – проєкт, який об’єднує людей через проживання і відтворення українських різдвяних традицій. Його учасники – молодь з усієї України, яка вже протягом трьох років збирається разом, щоб приносити дух Різдва туди, де його зараз найбільше не вистачає, зокрема, у деокуповані та прифронтові громади.
Поруч – «Різдво на Полтавщині: неперервний потік», експонати для якої передали з Полтавського регіону. Називається вона так тому, що, за словами її авторів, різдвяна традиція – це потік, який у ХХ столітті обмежили заборонами і страхами, але не перервали.
«Коли я в них питала, що ви можете нам надати – вони одразу сказали, що ми вам усе дамо, тільки ви покажіть, а ми в себе у Полтавщині розкажемо, щоб люди знали. І коли вони будуть до вас приїжджати – вони могли б це побачити», – розповідає Анна Хома.
Також тут є окрема зона, де відвідувачі можуть намалювати власну різдвяну зірку і поділитися власними спогадами, чи передати власні різдвяні емоції.
«Це і ваша можливість поділитися спогадами. Тобто ви проходите через чужі історії, щоб згадати власну», – говорить кураторка артпроєкту.
У цій зоні, а також у холі перед входом до експозиції можна побачити чотири великі різні за формами, кольорами, орнаментами, гостротою та кількістю кутів зірки, створені старшою дизайнеркою центру Катериною Слюсаренко.
«Сучасну» частину експозиції досить символічно завершує цікавий проєкт «Екоцид» Віктора Проданчука, який у властивій йому манері зображає тему Різдва.
«Це його новий проєкт. Тут є 4 шопки і вертеп всесвіту. Зараз світ для нього виглядає саме так, і він тут розмірковує над тим, чи буде у нас після всього того, що ми робимо з нашою землею, світло чи нове народження у майбутньому. Адже шопка – це про народження», – пояснює Анна Хома.
Загалом, можна сказати, що експозиція артпроєкту дійсно «зачіпає» і викликає емоції. У кожного вони різні, але, мабуть, жоден із тих, хто її бачив, не залишиться байдужим.
«Буває, що люди виходять з експозиції і кажуть, що це було дуже щемно, що вони розплакались, але вийшли «на твердих ногах». І це найкращий результат, на який можна було сподіватися. Це дуже тішить», – говорить Анна Хома.
Фото автора та надані центром
Історія Культура Львів Різдво Свято