Деокупація пам’яті: як фортеці «Паланок» повертають її український літопис 01.03.2026 09:00 Укрінформ У середньовічних стінах відбулася презентація книги про Січових стрільців на Закарпатті
Літопис нерідко опиняється в полоні політики, особливо в наші дні, коли супротивник застосовує псевдоісторичні доводи для обґрунтування агресії. Здебільшого стосовно Мукачівської фортеці в публічному просторі та історичних дослідженнях переважали іноземні розповіді. Справжні історичні факти підтверджують глибоке коріння української самобутності в цих стінах.
Про дивовижні свідчення перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські урочистості на Закарпатті та про те, як одній з найвідоміших твердинь держави, що асоціюється переважно з мадярами, повертають її українську історію, спілкуємося з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», прозаїком, наразі – військовослужбовцем ЗСУ Олександром Гаврошем.
ЛІТОПИС І ДОСІ В ПОЛОНІ ПОЛІТИКИ
Нещодавно Олександр Гаврош представив свою книгу в «Паланку» – захід приурочили до Дня Тризуба. Зараз на фортеці встановлено один з найбільших тризубів в Україні – це було зроблено декілька років тому, попередньо прибравши з постаменту державний угорський символ орла-турула.
Презентація зібрала більше людей, ніж могла вмістити зала у фортеці: літопис, особливо в наш час, цікавий, люди прагнуть його осягати.
– Усі, хто цікавиться минулим нашого краю, десь щось чули про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони перебували в замку та довколишніх селах. Проте докладної інформації про це у вільному доступі не вистачало. Коли я готував книгу української малої прози «Наша Перша світова», то натрапив на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не тільки цікавими, а й часом сенсаційними. Тоді я зрозумів, що варто створити окреме видання, де б було зібрано разом усе, що є на цю тему. Так і народилися «Січові стрільці на Закарпатті», що побачили світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.
Олександр Гаврош
Варто зазначити, що видання підтримав Український інститут книги – це означає, що півтори тисячі примірників цієї книги вже надійшли або будуть надіслані найближчим часом у бібліотеки всієї України.
Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, це важливо зараз – розповідати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їхнє перебування у фортеці «Паланок»?
– Тому що історія й досі є заручницею політики. Ми це бачимо на прикладі Путіна, який висуває для своїх загарбницьких маніакальних задумів псевдоісторичні доводи. Так само дивляться на нас і чимало політичних сил у сусідніх державах. Ми ж, погано знаючи своє минуле, часом не вміємо та не знаємо, як їм заперечити. Хоча перебіг історії показує, що правда на нашому боці, – відповідає письменник.
ПОПЕРЕДНИКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Олександр Гаврош підкреслює, що вже одне усвідомлення того, що українська професійна армія новітнього часу виникала саме тут, проходила на Закарпатті навчання та здобувала перший бойовий досвід, – це сенсаційна постановка питання.
– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їхні прямі попередники. На цьому чомусь ми раніше ніколи не акцентували. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний здвиг 1938-1939 років, а виходить, що суто українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першої української військової формації, що перебувала в десятках місцевостей краю і воювала на карпатських перевалах, оберігаючи нас від російської навали! – акцентує Гаврош.
Письменник ділиться, що його вразили й зовсім невідомі матеріали про те, що Україна не лише спостерігала за тим, що відбувалося на Закарпатті після закінчення Першої світової війни, але й хотіла об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.
– Навіть планувалися для цього певні дії, проте не вистачило військової потужності. Румунська і чехословацька армії були в значно кращому стані. Проте ідея соборності української нації не переривалася ніколи. Про це можемо чимало прочитати у чільних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.
ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД НАВЧАНЬ ДО ФУТБОЛУ
Що ж робили Січові стрільці у фортеці «Паланок»? Як не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а згодом – Кіш, тобто те, що нинішні військові називають ПДД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.
– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та довколишні села – сходилися поранені після лікарень, приходили загублені чи новоприбулі, тут відбувалися навчання для новобранців. І було тут січових стрільців чимало. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівської фортеці зібрано тисячу січовиків, – каже Гаврош.
Як вдалося з’ясувати письменнику, близько десяти місяців українські вояки перебували у фортеці «Паланок» та її околицях, ходили до місцевих храмів, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме у фортеці «Паланок». Іще заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантину (шинок).
– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили світлини, для чого придбали фотоапарат в Мукачеві. Деякі фото дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, створювали перші літературні твори, слухали лекції, зрештою, грали у футбол. Тобто жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Усе це ще належить нам дослідити і вивчити, – каже Олександр Гаврош.
ФОРТЕЦЯ МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»
Наостанок просимо дослідника наголосити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.
– Насамперед тому, що ми живемо в державі Україна. Та й Мукачівська фортеця знаходиться серед українського національного масиву, а не, скажімо, угорського (угорців у Мукачеві зараз залишилося кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми дуже гарно описували угорські історичні розповіді, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (з походження литвин) і Січові стрільці – це те, що поєднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.
– Що, на вашу думку, варто робити, аби Мукачівська фортеця стала в медійному полі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?
– Принаймні розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні фортеці височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тож може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала нинішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у фортеці «Паланок» розмови точаться вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті здійснена і така дошка нарешті з’явиться!
Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко
Історія Пам'ять Українська книга Закарпаття Січові стрільці