Сьогодні
Найбільш очікувана кінострічка року «Одіссея» Крістофера Нолана вийшла на екрани та одразу встановила новий рекорд його кар’єри: 257,8 мільйона доларів за перший вікенд прокату по всьому світу. Кінокритиня Соня Вселюбська відстежує шлях Нолана – від чорно-білого дебюту за 6000 доларів, знятого у вихідні, до статусу, мабуть, єдиного митця в Голлівуді, якому підвладне все.
Крістофер Нолан (фото Wired)
Важко переоцінити внесок Крістофера Нолана в історію світового кінематографа. Про його кінострічки давно прийнято висловлюватися категорично: найдорожчі, з найбільшою кількістю зірок, найкасовіші, найскладніші.
Реклама.
Його тринадцятий повнометражний фільм «Одіссея», який щойно з’явився у прокаті, лише посилює цю тенденцію. Це головна прем’єра та найбільш обговорювана стрічка року, довкола якої ведуться дискусії у всіх можливих площинах: від авторських колонок науковців до детальних розборів у TikTok, де інфлюенсери перевіряють кожну деталь на відповідність дійсності та інклюзивність. Мало хто з сучасних режисерів здатний одним фільмом спровокувати такий широкий суспільний резонанс. Навіть його актори переходять у режим шанувальників: коли Зендея дізналася, що її колезі Тому Голланду надійшла пропозиція, яка суперечила графіку «Людини-павука», вона жартома пригрозила, що покине його, якщо він змарнує шанс попрацювати з Ноланом.
Представляти Нолана знову сьогодні немає потреби: його кінострічки, здається, бачили всі, а «Початок» чи «Інтерстеллар» не покидають особистих рейтингів мільйонів глядачів. Формула його успіху настільки ж проста, наскільки й складні його фільми: найсміливіші ідеї втілюються на екрані краще, ніж були задумані, і жодна з них досі не підірвала його авторитету – ні в студій, ні в громадськості. Цікаво, що професійний шлях режисера читається так само, як його сценарії, виважені та прораховані до найменших деталей. Протягом тринадцяти повнометражних робіт кар’єра Нолана зростала майже експоненційно, від першої спроби й без жодної зайвої паузи.
З дружиною Еммою Томас
Крістофер Нолан народився в родині матері-американки та батька-британця і провів дитинство між Чикаго та Лондоном. Кінематографом він цікавився з ранніх років: користувався батьковою камерою для аматорських експериментів і захоплювався фільмами Рідлі Скотта та Джорджа Лукаса. Однак, він вступив на факультет англійської літератури до престижного University College London – звідси й походить дещо академічний тон його фільмів та виразність сценаріїв. Саме в університеті, створюючи корпоративні та навчальні відеоролики, він і вирішив спробувати свої сили у повнометражному кіно.
Так у 1998 році з’явився «Стеження» – історія про письменника, який заради натхнення вдається до дедалі небезпечніших вчинків. Літературний стрижень тут відчувається так само, як і в усіх його подальших роботах. Знімали фільм чотирнадцять місяців і лише у вихідні, використовуючи те, чого Нолан навчився та запозичив на комерційних зйомках. У сімдесят хвилин чорно-білого кіно він вклав 6000 доларів і ту саму таємничість сюжету з нуарним присмаком, яка стала його візитною карткою назавжди. Прем’єра на фестивалі Slamdance у 1999 році справила враження на критиків і зацікавила дистриб’юторів, а успіх виявився настільки переконливим, що режисер негайно переїхав із дружиною та продюсеркою Еммою Томас до Голлівуду.
«Мементо»
Саме з «Мементо» можна розпочинати відлік його авторства повною мірою. У ньому він вперше продемонстрував свою впізнавану, унікальну рису – гру з часом, яку складно не те що показати на екрані, а й взагалі викласти словами у сценарії, але Нолану це під силу. Фільм, знятий за мотивами оповідання його брата Джонатана, розповідає про антигероя з амнезією і розгортається у зворотному порядку. «Мементо» приніс номінацію на «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій, і актори в залі церемонії ще уважніше придивилися до нового майстра Голлівуду. Не дивно, що вже на третьому повному метрі, «Безсонні», йому вдалося попрацювати з легендарним Аль Пачіно в ролі детектива, який розслідує справу на Алясці й страждає від містичного недосипу.
«Темний лицар»
Невдовзі, у 2003 році, студія Warner Bros. запросила Нолана взятися за нового «Бетмена» після менш успішних версій його колег. У руках режисера цей всесвіт набув похмурої й водночас реалістичної атмосфери, якої попереднім стрічкам про супергероя бракувало. Відійшовши від коміксового коріння жанру, він фактично запропонував нову перспективу для супергеройського кіно – і продовжив її через кілька років у «Темному лицарі». І так само, як ця стрічка вивела екранізації коміксів на новий рівень, вона вивела й самого Нолана у світ блокбастера, який режисер переписав за власними правилами.
Фільми, що функціонують одночасно як глядацький атракціон і як інтелектуальна головоломка – як-от «Престиж», історія зі складною фабулою про двох ворогуючих ілюзіоністів Лондона на межі століть, – продемонстрували індустрії, що масове кіно не обов’язково означає легкий перегляд та спрощений наратив. Так він підготував і аудиторію, і бюджети студій до свого наступного, ще масштабнішого фільму – «Початок» він неквапом розробляв дев’ять років, і після цієї картини його експерименти з часом і наукою вже неможливо було зупинити.
«Початок»
У своєму посібнику для знайомства з режисером британський журнал Sight & Sound радить починати саме з нього: ця складна історія про недалеке майбутнє, де існує технологія обміну снами, з Леонардо Ді Капріо в головній ролі, – це «квінтесенція інтелектуального блокбастера Нолана. Отримавши можливість (і бюджет) реалізувати будь-який уявний сценарій, Нолан пропонує цілий калейдоскоп креативних екшн-сцен: бійка в коридорі, що обертається; перестрілка у величезному храмі, раптово затопленому водою… Щоб зрозуміти Нолана як загадкову особистість і творця масштабних розважальних фільмів, «Початок» – найкраща відправна точка».
«Інтерстеллар»
І все ж фінансовий успіх ніколи не був його єдиним фокусом. Яким би складним не був механізм фільму і скільки б не коштували трюки, у центрі кадру Нолан щоразу залишає трагічну постать, яка щось безповоротно втрачає. В «Інтерстелларі», заради якого він детально консультувався з астрофізиками, щоб перенести на екран формули гравітаційного сповільнення часу, під цією видовищністю ховається безнадійний роздум про скривджену планету, людську смертність і розлуку. У «Дюнкерку», який прийнято вважати зразком воєнного кіно, діалогів мінімум, проте максимум того, з якою завзятістю людина чіпляється за життя на війні. Навіть «Тенет», хоч і не найуспішніший його фільм, можливо, через надто щільний сюжет про героя, який женеться за злочинцем крізь час, теж читається як мелодрама, історія про кохання, яке так і не встигає настати у вирі глобалізації.
«Оппенгеймер»
Найвідвертішим у цьому плані виявився «Оппенгеймер». Історія творця ядерної зброї – його найбільш камерна стрічка і водночас роздум про агресивну природу людини та про початок незворотного кінця нашої сучасності. Побудований на тривожних діалогових сценах у замкнених приміщеннях, він своєю стриманістю ніби віддає належне актуальності теми, а натурними зйомками та відмовою від спецефектів відсилає до сучасності. Саме ця картина принесла Нолану «Оскар» за режисуру, а «Оппенгеймеру» – за найкращий фільм, і знову розширила його профіль, продемонструвавши, що він не лише постановник атракціонів, а й режисер, здатний підтримувати тригодинну напругу лише розмовами та близькими планами акторів.
З «Оппенгеймером» посилилася й тенденція знімати на дорогу та надзвичайно вибагливу 70-міліметрову плівку, яка вимагає також особливих умов показу. Найменші сумніви щодо такого ризику розвіялися, коли зали почали заповнюватися вщент, що й зміцнило рішення знімати «Одіссею» так само на 70 мм – нині у лондонському BFI IMAX, на найбільшому екрані Великої Британії, квитки по сорок фунтів розкуплені майже до кінця літа, а за першу добу продажів кінотеатр продав 28 тисяч квитків і встановив власний рекорд.
Крістофер Нолан
Справді, складно уявити більш відповідну кандидатуру для переосмислення гомерівського канону, тому захоплені відгуки критиків і громадськості не викликають подиву. Хоча Нолан ніколи раніше не брався за античний епос, поема виявилася для нього напрочуд підходящим матеріалом – зокрема через нелінійність оригіналу. Втім, він розпорядився нею по-своєму: усунув рамку, в якій Одіссей сам переповідає свої мандри феакійцям, майже вилучив богів з їхніми олімпійськими інтригами (на екрані з’являється лише Афіна Зендеї) і перетворив хитромудрого трикстера на ветерана з посттравматичним синдромом, якому не дають спокою спогади про спалену Трою. Звідси й сутінкова гіперреалістична естетика фільму, що дозволяє відчути втрату, яка знаходить відгук у багатьох. «Одіссея», зрештою, це вічна й універсальна історія про дім, до якого немає шляху назад, і про світ, що встиг змінитися за час війни.
«Одіссея»
Секрет цієї послідовності, найімовірніше, у тому, що Нолан просто не дозволяє собі розслабитися. Працюючи над сценарієм «Одіссеї», він прибрав свої «Оскари» з кабінету, бо дивитися на них було лячно. Коли син поцікавився, куди поділися статуетки, і вислухав пояснення, то відповів: «Але ж ти не отримав жодної за сценарій». Судячи з касових зборів – 257,8 мільйона доларів за перший вікенд у світі, найкращий старт у його кар’єрі – та з нестихаючих похвал, статуетки в тому кабінеті цілком заслужено можуть побільшати.