Батьківська любов: у Рівному вишили послання Стуса до сина Новина 20.01.2026 10:55 Укрінформ Зі своїх 47 років життя митець 13 років перебував в ув’язненні. Впродовж цього часу він не переставав любити сина і адресувати йому листи. У Рівному – місті, яке величають столицею вишитої книги, представили вишиту збірку послань Василя Стуса до сина, які поет-дисидент писав, відбуваючи покарання у радянських тюрмах у 1972‒1979 та 1980‒1985 роках. Майстриня народної творчості, прозаїк Олена Медведєва півтора року вишивала 27 листів Стуса (48 вишитих аркушів). Листи до сина ‒ це про батьківську ніжність, яка перемагає відстань і час, ‒ те, що дуже цінно і сьогодні. Адже зараз поділені війною численні українські родини. І батьки, що боронять Україну, вимушені спілкуватися зі своїми дітьми нарізно. А ця війна за Україну ‒ продовження боротьби, яку провадили українські дисиденти у минулому столітті.
МАЙСТРИНЯ, ЯКА ТВОРИТЬ СИМВОЛИ ТА АРХЕТИПИ У залі «Бізнес-коворкінг Рівне» немає порожніх місць. Тут зібралися дорослі та діти, які прагнуть побачити, як уперше офіційно буде презентовано ще одну вишиту книгу, котру створила Олена Медведєва.
Дмитро Стус та Олена Медведєва презентують книгу Серед присутніх на представленні фоліанта «Листи до сина» ‒ син Василя Стуса ‒ літературознавець, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, автор, очільник «Конгресу літераторів України» Дмитро Стус.
Дмитро Стус – Пані Олена робить те, що є важливим: вона творить символи та архетипи. А люди орієнтуються на символи, ‒ зауважує перед початком презентації репортерці Укрінформу Дмитро Стус. Власне він та Олена Медведєва, вдягнувши світлі рукавички для захисту вишитої книги, святково розгортають її під оплески рівнян.
Олена Медведєва. – Дмитро вперше бачить цю книгу, ‒ відзначила мисткиня. Олена Медведєва висловила вдячність Дмитрові Стусу за те, що в неї була змога ознайомитися з оригіналами листів Василя Стуса, вона доторкнулася до них, і це наповнило майстриню емоціями. Окрім вишитих листів, у фоліанті також представлені надруковані на текстилі фотографії.
Фоліант містить 48 сторінок, його вага 8 кілограмів, аркуші розміром 60х42 сантиметри. Майстриня створила вишиту книгу за допомогою власної запатентованої гарнітури (великі літери заввишки 1 см, завширшки 0,5 см). – Це світле полотно, його виготовили на Волині, виробник «Едельвіка» подарував мені великий рулон ‒ 30 метрів, завширшки 150 сантиметрів, ‒ розповідає мисткиня. І додає, що вишивати листи Стуса саме на білому полотні ‒ їй так підказало серце.
– Світле полотно, оскільки ця цитата його «жив-любив і не набрався скверни», напевно, і є такою алегорією, прообразом Стусової позиції як батька, громадянина, чоловіка, ‒ розмірковує майстриня. Серед вишитих листів є і ті, в яких адресат звертається одночасно і до своєї дружини Валентини, а також вірші поета, його переклади поезій, зокрема Ґете, якими він доповнював свої послання. На це звертає увагу модератор заходу, рівненський письменник і журналіст Віктор Мазаний, котрий свого часу працював власним кореспондентом в Укрінформі.
Майстриня запевняє, що їй самій не вдалося б створити такий фоліант ‒ були ті, хто сприяв, надихав, благословляв. Вона висловила подяку міській раді за підтримку вишитих книг. «ЛИСТИ ДО СИНА» СТУСА ‒ УКРАЇНСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ Депутатка Рівненської міської ради Галина Кульчинська поділилася під час презентації, що перечитує «Листи до сина» Стуса, і назвала їх українським Євангелієм. – У світі є чотири Євангелія, є чотири вишиті Євангелія тільки в Україні ‒ у Рівному. Мені здається, що сьогодні ми маємо в Рівному п’яте вишите Євангеліє ‒ наше, українське, і це «Листи до сина» Василя Стуса. Ці листи потрібно читати, давати читати своїм знайомим, рідним, друзям. Вони легко запам’ятовуються, бо торкаються серця, особливо зараз, ‒ говорить пані Галина.
Вона згадала лист, де Василь Стус, звертаючись до сина, написав: «Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким – ні перед людьми (байдуже – добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог». Для акторки Рівненського музично-драматичного театру Наталії Боярської ця аналогія зрозуміла, для неї творчість Василя Стуса ‒ це про безмежну любов. А презентацію вишитої книги вона назвала синкретичною подією, яка поєднує в собі і мистецтво вишивання, і літературний напрям. – Стус для мене ‒ поет, якого я перечитую і відкриваю знову і знову, тому що його неологізми, чудова образність наповнюють, збагачують. Безмежно його шаную. Я перейнята цим словом, епістолярним жанром, цими листами, цими віршами, ‒ каже Олена Медведєва.
Вона додає, що «Листи до сина» ‒ це послання щирого батька, який прагне передати свою любов, навіть перебуваючи на відстані. І це нині дуже актуально, тому що багато наших українських сімей мають через війну саме такі дистанційні відносини. – І я знаю родини, коли татусі замовляють поштою дві книги: одна надходить до нього на фронт, а інша ‒ на адресу дитини. І вони, батько та дитина, коли трапляється нагода, зустрічаються онлайн, і тато читає дитині книжку. У мене зараз така асоціація виникла, тому що батьківська любов попри відстань, попри ті зміни, що втручаються насильно в наше життя, є і завжди буде. Зі своїх 47 років життя Василь Стус 13 років перебував в ув’язненні. Він не бачив сина протягом цих років, однак продовжував його любити. І ця любов лунає донині, ми її чуємо, ‒ каже Олена Медведєва. Проєкцію на сьогодення відзначив і Віктор Мазаний ‒ це наче дистанційне навчання. Він наголошує, що в листах Василя Стуса ‒ батьківські настанови, він цікавиться навчанням сина, вчителями, його листи ‒ про любов, порозуміння. А ще поет запитував, чи робить Дмитро копії своїх листів, які відсилає йому.
СТАВЛЕННЯ ДМИТРА ДО СВІТУ ЗМІНИЛО ПЕРЕПОХОВАННЯ ТІЛА БАТЬКА – Який підліток буде робити копії? Звісно, я їх не робив. Він це писав у зв’язку з тим, що, як потім стало відомо, не один, а кілька моїх листів було вилучено цензурою… Я вдячний своєму оточенню за те, що жив, не відчуваючи страху, що думав, те писав, викладав. Як зараз розумію, там були думки досить контроверсійні, м’яко кажучи, ‒ відповідає Дмитро Стус. А ще Дмитро Стус ділиться, що, безперечно, він був звичайною дитиною і не виконував усього, що хотів від нього батько.
– Це не ідилія… Людину виривають зі світу, вона перебуває в іншому просторі, не розуміє, чим ми всі живемо тут. А ми не дуже розуміємо, що там відбувається. Я це сприймав більше через біль мами, через дуже складну, дуже тяжку її долю, яку бачиш щодня, ‒ розповідає Дмитро Стус. Однак, якщо говорити про поведінкові стереотипи, то син Василя Стуса керувався прикладом батька, тим, що не зважає на те, що про тебе думає суспільство.
Дмитро розповів, що його особисто, його ставлення до світу змінило перепоховання тіла батька. – Коли ти копаєш могилу свого батька, відкриваєш труну, бачиш нетлінне тіло, щось у тобі змінюється… Виявляється, коли людина проживає гідно, то вона якось спонукає й інших бути подібними, ‒ міркує Дмитро Стус. Він додав, що для батька листи були ще одним актом творчої реалізації. – Після того як Василеві Стусу заборонили переписувати вірші й переклади, його листи взагалі почали нагадувати концентровані філософські трактати, ‒ каже Дмитро. І це, на його думку, про те, що не можна скаржитися, а слід використовувати можливості, котрі залишилися.
– Як тільки почав нарікати, ти, в принципі, здався, ‒ зауважує Дмитро. Зі слів Дмитра Стуса, епістолярну спадщину батька високо оцінили, зокрема, польські літературознавці (у цій країні дуже поважають Василя Стуса ‒ у Варшаві є сквер його імені, там видають його твори, наприклад, зірка сучасної польської поезії та перекладач віршів Василя Стуса польською мовою Яцек Подсядло відзначений престижною польською Премією Оссолінеуму за найкращий поетичний переклад 2025 року). А Олена Медведєва підкреслює, що творенням такої вишитої книги і самою презентацією хотіла наголосити, наскільки це важливо ‒ писати листи, яким крутим є епістолярний жанр.
* * * Роботи Олени Медведєвої можна побачити в першому в Рівному Центрі креативних індустрій ‒ артпросторі «Вишивані книги». Нагадаємо, у доробку майстрині ‒ повний текст «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», або «Конституції Пилипа Орлика». За допомогою ниткографії раніше вона вже відтворила тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія», «Лісової пісні» Лесі Українки, збірки Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку» (усі ‒ розміром 60х42 см). Також в її доробку ‒ вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка (видання 1840 року), уривки з «Оди молодості» Адама Міцкевича, «Марії» (українською й англійською мовами) Уласа Самчука, книги-мініатюри за міжнародним (85х93 мм) стандартом із короткими фрагментами творів українських письменників. Рівне Українська книга Стус Письменник Війна з Росією