«Іканича» – відроджена писанка маріупольських греків Наша спадщина 04.04.2026 09:00 Укрінформ Українську традицію писанкарства було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО у 2024 році. Особливого визнання в рамках даної номінації удостоїлися візерунки приазовських писанок «Іканича». Це промовистий зразок традиційного писанкарства грецької громади Донеччини. ПИСАНКИ 1920-Х РОКІВ Співробітниця Маріупольського історико-краєзнавчого музею Наталія Арусланова повідомляє, що найдавніші згадки про писанки «Іканича» відносяться до кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Співробітниця Маріупольського історико-краєзнавчого музею Наталія Арусланова, яка вивчала і досліджувала писанку приазовських греків «Іканича» – У 1904 році для Історико-церковно-археологічного музею Олександрівської гімназії зібрали майже пів тисячі писанок, виконаних грекинями в селах неподалік Маріуполя. Це поселення, які утворили приазовські греки. Писанки були своєрідними й носили локальну назву – «Іканича», – зазначає дослідниця. Після того, як у 1920 році в Маріуполі відкрили краєзнавчий музей, до його фондів передали значну частину експонатів Олександрівської гімназії. За словами Арусланової, писанки також поповнили музейні фонди.
Писанки приазовських греків «Іканича» «Іканича» у перекладі з румейського діалекту мови приазовських греків означає зображення, малюнки. – Писанкарство не було характерним для приазовських греків. У них були крашанки – яйця, пофарбовані в один колір, як правило, червоний. Після міграції з Криму греки запозичили звичай розпису писанок в українського народу і дали їм назву за змістом: «Іканича» – розписане, розмальоване яйце, – підкреслює співрозмовниця.
Картка із замальовкою, що фіксує орнамент і колористику писанки «Іканича» (1928 р.) Додає, що чимало писанок «Іканича» було втрачено за понад сто років від заснування Маріупольського краєзнавчого музею. У ньому функціонував відділ вивчення культури приазовських греків, зокрема їхніх писанок. У музейних матеріалах виявили картки зі цупкого паперу, невеликих розмірів із замальовками писанок. Вони датовані 1928 роком. На деяких картках вказано автора малюнків. Тобто музейні працівники вивчали дану колекцію писанок ще наприкінці 1920-х років і намагалися її систематизувати. Але цю роботу вони з певних причин не завершили: тільки частина карток ідентифікована, підписана чорнилом, а на інших – лише орнамент.
Картки із замальовками, які фіксують орнаменти і колористику писанок «Іканича» (1928 р.) – До нашого часу збереглося 98 карток із замальовками, що фіксують орнаменти й колористику писанок грецьких поселень Малий Янісоль, Чердаклі, Богатир та інших. У фондах зберігалося і 18 писанок. Чому ми вважаємо, що вони з 1920-х років? Тому що багато малюнків із карток збігалися з писанками фондового зібрання. Ці писанки старовинні – і фарби вицвіли, і малюнок нечітко видно. По візерунку зрозуміло, що вони зроблені за технікою воскового розпису. Виконані як справжні українські писанки, на сирих яйцях, – розповідає музейниця. Вона нагадує, що малюнок наносять на яйце воском за допомогою писачка, який у грецькому середовищі називають «сизгич», або «кресляр». Яйце занурюють в одну фарбу, далі в іншу, більш темну, і так далі. Після нанесення всіх фарб, віск розтоплюється на вогні, таким чином на шкаралупі залишається різнобарвний малюнок. Згодом сире яйце висихає, жовток бовтається. Стародавні писанки «Іканича» були виготовлені саме за цією технікою. Слід зазначити, що з давніх-давен було відомо, що вогонь – символ очищення, а віск – вічності, оскільки не псується тисячоліттями. ВТРАТА ЧЕРЕЗ РОСІЙСЬКУ ОКУПАЦІЮ За словами Арусланової, у Маріупольському краєзнавчому музеї збереглося небагато давніх писанок, оскільки заклад декілька разів змінював статус. Спочатку він був міським, потім деякий час – обласним. Після музейної реформи у 1956 році музею знову повернули статус міського, а в Донецьку сформували обласний краєзнавчий музей. До нього і передали деякі експонати з Маріупольського, зокрема 141 писанку. Під час російської окупації експонати з музею не вдалося вивезти.
Маріупольський краєзнавчий музей, пошкоджений росіянами – З маріупольських музеїв евакуації не було, тому що в перші дні, поки вирішувалося це питання, росіяни швидко оточили місто та відрізали його. У нас був музейний комплекс, тобто до комунальної установи «Маріупольський краєзнавчий музей» належали ще два відділення: Художній музей імені Куїнджі та Музей народного побуту. Усі – на вулиці Георгіївській. Будівлі художнього та етнографічного музеїв були не дуже сильно пошкоджені, а центральна будівля – краєзнавчий музей – постраждала сильно. Саме в неї було декілька прямих попадань, сталася пожежа, були пробиті всі перекриття між поверхами, аж до підвалу. Колекції зносили в підвальне приміщення, щоб хоч якось зберегти. Більша частина експонатів, скоріш за все, була знищена, хоча точної інформації немає, – розповідає співробітниця Маріупольського музею. Додає, що вдалося врятувати оцифровані фотографії карток із маріупольськими писанками «Іканича».
ОРНАМЕНТИ, ЩО ВІДТВОРЮЮТЬ ПРИРОДУ КРИМУ – Відмінність писанок «Іканича» – в орнаментах. В першу чергу – рослинних, що нагадують великі дивовижні квіти. Вони подібні до вишивки приазовських греків з рослинними мотивами. Це може бути культурною пам’яттю, відданістю своїй історії, що тягнеться з Кримського півострова, як відображення розкішної природи Криму. Є і своєрідний елемент: ланцюжки з невеликих овалів, що ніби оперізують писанку, – іноді вертикально, іноді горизонтально. Ці елементи можуть часто зустрічатися, що не властиво іншим регіонам, а відрізняє від інших саме маріупольську писанку, – розповідає Арусланова.
Додає, що також збереглося декілька писанок «Іканича» з малюнком, схожим на дерево життя: «Є стовбур, промальований ланцюжками з овалів, верхівка, нові паростки». Музейниця зауважує, що ці писанки не дуже різнокольорові, оскільки в ті часи не було багато рослинних фарб. Найчастіше використовували чорний, червоний кольори, іноді жовтий. Є писанки, де чорний фон має білі контури і, наприклад, жовті або червоні елементи малюнка. Контур ланцюжка промальовується по поверхні білого яйця, дана частина залишається незафарбованою. НОВЕ ЖИТТЯ ПИСАНОК «ІКАНИЧА» Наталія Арусланова стверджує, що писанкарство приазовських греків за радянських часів було втрачено: «Усе національне тоді викорінювали, в СРСР писанки робили та зберігали потайки. У Маріуполі та довколишніх селах цю традицію теж втратили. Тому зараз важливо відроджувати цей елемент нематеріальної культурної спадщини».
Заслужена майстриня народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Зоя Сташук Музейниця додає, що писанкарка, заслужена майстриня народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Зоя Сташук, яка родом із Макіївки, відтворила понад сотню писанок «Іканича» за оцифрованими фотографіями. Пані Зоя працювала над цим півтора місяця. Писала за сучасною технологією, на видутому яйці. Застосовувала анілінові барвники, що добре зберігаються.
За словами Арусланової, даний проєкт Сташук вдалося втілити в життя завдяки підтримці Донецького обласного навчально-методичного центру культури, команді Маріупольського краєзнавчого музею. У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві у квітні 2025 року відкрили виставку «Іканича: маріупольська писанка». Експозиція мандрує Україною, була представлена у Чернівцях, Одесі, Черкасах, також є намір експонувати за кордоном.
Зоя Сташук проводить майстер-клас (розпис писанки «Іканича») – У Києві на базі нашої виставки Зоя Сташук провела декілька майстер-класів. І зараз інші писанкарки знають про особливості нашого орнаменту й зможуть його відтворити. У 2024 році у Києві, Чернівцях, Дніпрі до Великодня від нашого музею для маріупольців-переселенців організували серію майстер-класів, – додає Арусланова.
Дослідниця підкреслює, що виготовлення писанок «Іканича» завжди підтримує товариство приазовських греків: «Для них це важлива тема, тому що відтворена колекція втрачених маріупольських писанок “Іканича” презентує культуру приазовських греків, які у XVIII столітті переселилися з Криму до Маріуполя й навколишніх сіл. Це розкриває багатство та унікальність їхньої культури, підтверджує асиміляцію культур і злиття грецького та українського народів». Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього було внесено такі традиційні ремесла, як створення косовської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним регіонам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви й напої, звичаї святкувань і поминань… Національний перелік безперервно поповнюється. Збереження культурної спадщини надзвичайно важливе, особливо зараз, коли території її поширення частково окупували російські війська, а носії змушені шукати притулку в інших регіонах чи за кордоном. Фото надав Маріупольський краєзнавчий музей Крим Маріуполь Музей ЮНЕСКО Писанка Війна з Росією