Представлено добірку з п’яти знакових хоррор-фільмів, що стали зразками жанру. До переліку потрапили «Хелловін», «Жахи на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» і «Крик».
До сьогодні, в ХХІ столітті найулюбленішою розвагою залишається перегляд кінострічок. Кожен вибирає той напрямок, що йому більше до вподоби, однак фільми жахів, судячи з того, як вони зберігають популярність, користуються особливим інтересом. Справжні шанувальники цього жанру готові очікувати нову частину обожнюваного “ужастика” багато років. УНН презентує топ з фільмів жахів, перші епізоди яких з’явилися в кінотеатрах багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки даній знаменитій кінокартині у світі західних страшилок з’явився такий зловісний персонаж, як Майкл Маєрс, котрий став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося сформувати надзвичайно лякаючу атмосферу. Важливу роль у цій стрічці зіграли нічні зйомки та загальний вигляд вбивці. Знаменита маска Майкла досі вселяє страх не тільки на шанувальників даного фільму, але й на нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один із найжахливіших, якщо не найжахливіший герой в історії жахів минулого та й не лише минулого століття. Комбінація страхів і реального світу сформувала новий підхід до цього слешеру. Слід відзначити, що сценарій чудово поєднав фантазію та психологічний страх, а цифровізація та спецефекти в нових частинах фільму зробили його ще більш інтригуючим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати тобі” – ці знамениті слова вселяли жах на початку двотисячних на всіх справжніх поціновувачів даної кінострічки. Додамо, що хоч “Пила” є одним з найсвіжіших фільмів у нашому рейтингу, проте рівень популярності фільму досяг піку через два десятиліття після прем’єрного показу. Стартова частина започаткувала франшизу з елементами психологічного і “травмуючого” хоррору. Ідея того, що жертва заздалегідь в чомусь винна викликає в душі глядача думку, що вбивця, можливо, в деяких випадках навіть має рацію, хоч і вкрай безжалісний. Особливо у стрічці вражає підхід сценариста до епізодів з вбивствами. Вони вирізняються максимальною неповторністю та надзвичайною жорстокістю, констатуючи, що маніяк не просто вбиває свою жертву, а прагне грати нею, отримуючи задоволення від повного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це вічна класика психологічного трилера. Ця кінокартина, безперечно, змінила уявлення про кінофільми жахів. Перше, що з’являється в голові, коли глядач чує назву цього фільму – легендарна сцена під душем. Вона досі вважається однією з найстрашніших в історії кіно. Гічкок вмів нагнітати напруження без надмірної жорстокості. Режисерові вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного поціновувача жахів та вийшло реалізувати таку модель взаємодії з публікою, коли в кадрі не потрібно було бачити гори крові та покалічені тіла. До речі, цей фільм також започаткував концепцію несподіваної смерті головного персонажа, що стало характерною рисою багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю кінострічку впевнено можна назвати інструкцією з того, як людині уникнути загибелі у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів і особливо те, як у них вижити дає “Крику” поштовх до того, який меседж транслювати своєму глядачеві. Сценарист заграє з публікою, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, в кожній із частин до останнього не ясно, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху в цих фільмах додає ритуал, коли кілер телефонує до своєї жертви перед тим, як її вбити.