“`html
Операція Блок: як КДБ зірвало українське Різдво 1972 року Спецпроєкт 24.12.2025 10:25 Укрінформ Якраз у новорічні дні 1972 року КДБ ініціювало одну з найвідоміших спецоперацій із «очищення» українських дисидентів «Блок». Навколо цієї спецоперації і досі багато легенд.
4 січня 1972 року о 21:20 у поїзді № 7 «Москва–Прага» на прикордонному пункті Чоп було затримано бельгійського туриста з українським корінням, Ярослава Добоша. У ході перевірки серед особистих речей іноземця було знайдено номер телефону з позначкою «Ігор Калинець», фотокартки дисидентів, а також книжки та мікрофільми з забороненою літературою. Вже за два тижні, 20 січня, йому висунули звинувачення за статтею 57 кримінального кодексу УРСР – здійснення політичного шпіонажу. Саме цей арешт послужив офіційним мотивом для початку операції «Блок» — однієї з найвідоміших і найтрагічніших каральних кампаній КДБ проти української інтелігенції.
Сьогодні в архівах СБУ можливо знайти десятки томів цієї справи, які відкривають істину про «репресоване Різдво». За два роки впровадження операції було заарештовано 89 дисидентів, більшість з яких отримали строки від 5 до 7 років табірного ув’язнення. У той час, як українське суспільство дисидентів готувалося до заборонених радянською владою «релігійних» урочистостей, каральна машина СРСР була готова позбавити сил опозицію і незгодних, започаткувавши одну з найбільших спецоперацій проти дисидентів.
Укрінформ у взаємодії з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» представляє мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Слідкувати за новими випусками можливо на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», в соціальних мережах і на Spotify.
Ярослав Добош встиг зустріти Новий рік з Іваном Світличним, Леонідом Селезенком і Ганною Коцуровою, проте заколядувати йому та десяткам українців вже було не призначено. Як писав історик Володимир В’ятрович: «Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету, член Спілки української молоді, який вивозив заборонений самвидав, став символом прямого зв'язку руху опору в Україні із закордонними націоналістичними осередками. Тому радянська пропаганда тепер мала можливість представити дисидентів як «націоналістичних найманців» і «зрадників капіталістичного Заходу».
Навколо подій 1972 року досі існує безліч переказів і суперечливих думок. Спробуємо розібратися в них, базуючись на фактах і коментарях істориків.
Чи правда, що під час різдвяних свят і вертепів 1972 років українські дисиденти ще не усвідомлювали, що затримання Ярослава Добоша сигналізувало про початок масштабної спецоперації КДБ, і що це Різдво стане для багатьох із них останнім на волі?
Більше ілюстрацій, фотографій та оповідань дивіться у проєкті «Правда чи міф» у соцмережах Укрінформу
Ось як коментують в УІНП: Інформація про затримання Ярослава Добоша була надрукована в радянських газетах після основної хвилі арештів, починаючи з 15 січня 1972 р. Отже, родичі репресованих дізнавалися про «справу Добоша» вже після факту, протягом наступних кількох днів після арешту їхніх рідних, а ув’язнені – вже перебуваючи в місцях безпосереднього ув’язнення.
Відсутні документальні підтвердження смерті будь-кого із заарештованих в рамках операції «Блок». Значну кількість фігурантів справи було звільнено наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років, а решту – в часи «Перебудови».
Чи правда, що Ярослав Добош був агентом КДБ, котрий свідомо співпрацював зі спецслужбами й «здав» основне коло українських дисидентів?
Для тих, кого цікавить аудіоверсія випуску і дещо більше за текст, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий випуск вже доступний для прослуховування
Ось як коментують в УІНП: Документальних підтверджень цій тезі немає. У спогадах окремих дисидентів (наприклад, Леоніди Світличної), дійсно, простежуються звинувачення щодо вищезгаданої особи. Проте, базуються вони, здебільшого, на відсутності прямих контактів авторів з самим Добошем.
Натомість, офіційна документація КДБ УРСР свідчить про, скоріше, вдалий збіг обставин, ніж заздалегідь сплановану акцію. Перебування Ярослава Добоша у Львові та Києві хронологічно збіглося із завершальним етапом підготовки до операції «Блок»: органам безпеки вже було відомо про видавничу діяльність дисидентів та їх зв’язки з закордонним «самвидавом» (зокрема, курованим американськими спецслужбами видавництвом «Пролог»). Залишалося знайти привід для арешту. Яким став Ярослав Добош з його контактами з окремими групами українських дисидентів.
До речі, після гучної пресконференції Ярослава Добоша із визнанням провини, його повернули у Бельгію. На жаль, вже на волі, попри заяви Ярослава щодо тиску в КДБ – його репутація в українських колах була остаточно зруйнована. Ярослав відійшов від українських кіл та вів відокремлене життя. Але повернімося до самої спецоперації.
Чи правда, що масові арешти 1972 року не були низкою випадкових «справ», а стали кульмінацією «великого плану» КДБ — операції «Блок», спрямованої на повне придушення українського опозиційного середовища і розпочалася на Різдво невипадково?
Ось як коментують в УІНП: На фоні попередніх затримань, Операція «Блок» вирізнялася централізованістю планування (окрема постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів») та здійснювалася з одночасним охопленням всіх республік СРСР.
Пояснювалося це стурбованістю правоохоронних органів тодішніми тенденціями дисидентського руху в Союзі. В СРСР починає з’являтися постійна періодика, друковані видання («Хроника текущих событий» в Москві, згодом – «Український вісник» у Києві та Львові), утворюються перші правозахисні організації (Московська «Ініціативна група захисту прав людини в СРСР», Одеський «Громадський комітет захисту Ніни Строкатої»). На думку окремих дослідників, акція здійснювалася з метою зниження суспільної напруги всередині країни напередодні 50-річчя зі створення СРСР та сприятливого для радянського уряду початку політики «розрядки» із США.
Період Різдва був обраний правоохоронними органами не випадково. За наявними документами КДБ УРСР, протягом 11-13 січня 1972 р. мала відбутися низка святкових зустрічей в Києві та Львові за головуванням «окремих націоналістичних елементів» (тобто, дисидентів). Святкування мали відбутися як на вулицях, так і в помешканнях окремих осіб.
Водночас, після арешту та подальшого допиту Добоша на початку січня цього ж року, стало відомо про зв’язки останнього з окремими учасниками «колядницьких груп», а також контакти з головою закордонного видавництва ОУН в еміграції «Пролог», Ковалем. З метою зупинки можливої передачі забороненої літератури, було вирішено здійснити серію одночасних обшуків в учасників колядувань.
Арешти, здійснювані в 1972 р. не були найбільшими за розмахом. За попередній період з 1954 по 1964 рр. в УРСР було заарештовано 793 особи, в той час як внаслідок операції «Блок» в Україні було заарештовано від 79 до 100 осіб.
Але саме ці арешти вразили саме серце української інтелектуальної еліти. Операція Блок знесилила українське протестне середовище. Проте вона не змогла знищити дух свободи.
Як казав Левко Лук’яненко, що незалежність не звалилася нам на голови у 1991 раптово. Українці боролися за неї завжди, які б режими не гнобили Україну. І попри «репресоване Різдво» 72-го, і попри сьогоднішню війну — історія вчить, що прагнення мати свою державу не зупинити жодними блоками, – бетонними чи кагебістськими.
До слова:
Формальний привід для репресій: 24-річний студент з Бельгії та член Спілки української молоді (СУМ) Ярослав Добош став «випадковим каталізатором» операції «Блок». Його арешт у січні 1972 року на кордоні в Чопі з мікроплівками «самвидаву» дозволив КДБ надати масовим облавам проти дисидентів вигляду «боротьби із іноземним шпигунством».
Публічне «розкаяння» під тиском: 2 червня 1972 року в Києві за вказівкою спецслужб провели гучну пресконференцію, де головним учасником був Добош, який на камери «зізнався» у співпраці із закордонними центрами ОУН. Відразу після цього його звільнили та вислали з СРСР. Вже в Бельгії Ярослав заявив, що ці свідчення були вибиті під психологічним тиском, а його «шпигунська місія» була вигадкою радянської пропаганди.
Дисидентські версії: Дисидент Василь Овсієнко, заарештований у 1972 році, згадує: «Я пізніше, коли був заарештований, читав покази Ярослава Добоша і дійшов висновку, що це була, напевно, людина випадкова. Я не впевнений, чи він був справді завербований КДБ, чи це просто так, зі своєї наївності цікавився, чи мав якесь там завдання від своїх керівників чи не мав – Бог його знає. Але його КДБ використало досить таки вдало. Він розказав усе, що знав і чого не знав, виступив із заявою по телебаченню, та заява була опублікована у пресі. Його випустили, а все це стало приводом для масових арештів української інтелігенції».
Відхід від активної діяльності: Після повернення на Захід та спростування своїх «зізнань» Ярослав Добош обрав шлях непублічності. Він свідомо відмовився від політичної кар’єри та відійшов від активної суспільно-політичної діяльності, зосередившись на особистому житті. До самої смерті вкрай нечасто погоджувався на інтерв’ю про події «репресованого Різдва». Ярослав Добош прожив решту життя в Бельгії. Він помер 29 червня 2015 року у віці 68 років після тривалої хвороби.
Трагічна роль мимовільного свідка: Хоча особисто Добош не був агентом КДБ, його постать стала трагічним символом того, як тоталітарна система використовує окрему людину для знищення цілого покоління інтелектуалів. Справа Добоша «легалізувала» в очах радянського суду терміни ув’язнення для Світличного, Чорновола, Стуса, Сверстюка, Овсієнка та багатьох інших шістдесятників.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася «»Свічка пам’яті«»?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року
Катерина Білокур: «Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»?
“`