Пам’яті Володимира Савчина (позивний «Бойко»)

Пам’яті Володимира Савчина (позивний «Бойко») Хвилина мовчання 11.06.2024 09:00 Укрінформ У військкоматі йому запропонували вступити до тероборони, та він хотів лише на фронт

Володимир Савчин родом із села Підбережжя Долинської міської громади, що на Прикарпатті. Ще у початкових класах полюбив історію України, а особливо – період козацтва.

«Він з маленького був дуже відповідальним. Оті слова «Я – козак» він казав усюди. А сам – біленький, балакучий. Його увесь час всі хотіли обіймати, а він відхилявся і нагадував, що є козаком», – пригадує мама Володимира пані Галина.

Володимир ніколи не цурався свого роду, походження. Мав чудову пам’ять, усе робив зі щирістю та посмішкою.

«От у школі організовують свято, а він зголошується акапельно співати пісню «За Україну, за її волю…». Самотужки знайшов слова, мелодію, вивчив і виконував. Від маленького він був активним. Писав собі римування, які потім стали серйозними віршами», – розповідає пані Галина.

На службу до війська чоловіка не взяли через стан здоров’я. Свого часу на велосипеді він потрапив у ДТП, отримав травми. Але всупереч усьому почав займатись спортом і захоплювався туризмом. Просив ніколи йому не нагадувати про обмеження через здоров’я.

«Дуже любив гори. Вони були для нього понад усе. Вже дорослим він ходив у походи, складав собі маршрути. Він усе знав про Карпати. Мріяв купити стару хату біля нас, щоб приймати там туристів і водити їх у гірські мандрівки», – розповідає жінка.

У 2010 році Володимир отримав фах за спеціальністю «облік та аудит» у Національному лісотехнічному університеті. Працював на Бурштинській ТЕС. Під час Революції Гідності поїхав до столиці та вступив у 4-ту козацьку сотню.

«Там він прийняв присягу і став справжнім козаком. У нього навіть зачіска була – оселедець. З Майдану прислав мені листівку, що зробив свій вибір», – каже мама Володимира.

На службу в зону АТО його теж не взяли через стан здоров’я. Тому Володимир у Києві організував «Труханівську Січ», яка займалась просвітницькою та патріотичною діяльністю. Там чоловіка знали як ройового, звідки і прізвисько «Ройовий». Тоді він паралельно ще працював журналістом у пресслужбі Верховної Ради України. Пізніше, набравшись досвіду, разом із побратимом Віталієм Кульпою організували у рідному Підбережжі «Сонячну Січ». У приміщенні старої школи випросили дві кімнатки, завезли спортивний інвентар, і «Січ» почала приймати місцевих «козаків».

«За ними дуже потягнулись наші діти. Хлопці організовували з ними змагання, походи в гори, розкладали намети, співали пісні, варили куліш, дивились фільми, декламували вірші, їздили на спортивну «Яворину». Володя був дуже гостинним, умів все організувати, знайти підхід і до дорослих, і до дітей. Одного разу привіз до нас у дім 18 козаків. Вони грали на бандурі, співали, і радості тоді не було меж. Там, де був Володя, там завше були сміх, жарти і пісні», – пригадує пані Галина.

Перед війною Володимир кілька років працював за кордоном. Коли почув про повномасштабне вторгнення, повернувся в Україну і став волонтером. У військкоматі йому запропонували вступити до лав ТрО. Він відмовився, бо хотів лише на фронт. Підтримку знайшов у «Азов.Київ» і після необхідного навчання у квітні 2022 року вирушив на передову.

«На фронті у нього був позивний «Бойко». Він сам собі його підібрав, бо завше пишався тим, що є бойком. Любив усе стародавнє, наше. Дотримувався звичаїв в усьому: постив перед Великоднем, Святвечором, готував традиційні страви. Чи багато було у нього вишиванок? Ні. Лише дві. Він увесь час просив мене вишити йому сорочку, а я відкладала ту справу на пенсію. Хотіла йому купити, а він говорив: «Ні, лише виший мені». Тепер ось Володі немає, а я вишиваю йому сорочку…», – плаче мама.

Брат Ярослав допоміг Володимиру зібратися на фронт: придбати бронежилет та форму. Мамі Володя лише сказав, що інакше не міг вчинити, і просив її бути до всього готовою. Ще просив доглядати бабусю Марію, яку дуже любив.

«У Володі важко було щось довідатись. Усе тримав під секретом, під контролем. Ось каже мені телефоном, що вони переїжджають на поселення в інше місце. Питаю: "Куди?". Каже: "Там, де ти 40 років ходила". А я вже розумію, що в школу», – розповідає пані Галина.

Пізніше їй лише повідомляли, що «на фронті все добре». Вже у Провідну неділю, після Великодня, звісток не було зовсім. Про смерть Володимира мама дізналась наступного дня.

«Ми в неділю були ще в гостях. Я тоді розплакалась, сама не розумію чого. Думаю, що в той момент мій Володя загинув… Цей біль ніколи не вщухає», – зізнається жінка.

Солдат запасу, оператор мінометної групи взводу спеціального призначення №2, роти спеціального призначення №4, загону спеціального призначення №2 ВОС 10793 Володимир Савчин загинув у бою 1 травня 2022 року поблизу села Новосілки Донецької області. Тоді окупанти гатили з усього, що лише мали. Володя пішов у бій після контузії. Слух частково був втрачений. Відступати відмовився. Ворожий осколок влучив йому в серце, пройшовши крізь бронежилет. Воїну було 32 роки.

Його поховали у рідному селі Підбережжі. У Володимира Савчина залишились мама Галина, батько Дмитро, брат Ярослав та бабуся Марія.

«Ми на пам’ятнику викарбували його слова: «Вже байдуже на смерть, страху нема в мені – померти або жити, з щитом чи на щиті», – декламує вірші сина пані Галина.

Володимир Савчин нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Нині родина намагається відновити його вірші: вони залишилися в телефоні, який промок у рюкзаку під час останніх мандрівок у гори.

Вічна пам'ять Герою!

Фото з сімейного архіву

Пам'ять Прикарпаття Війна Війна з Росією #stoprussia

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *