Таємниця підриву древнього Успенського собору лаври: археологу наказали мовчати про те, що він знайшов докази, які вказують на винуватців цього злочину

В Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» презентували дослідження «Велика історія Великої церкви» про головний храм лаври — Успенський собор. Видання присвячено 950-річчю закладення цього собору.

– Зараз ситуація навколо лаври така, що не зайвим буде підкреслити: Українська православна церква (Московського патріархату) не давала грошей на відновлення Успенського собору (нагадаємо, його було підірвано в 1941 році під час гітлерівської окупації Києва, а відбудовано вже в незалежній Україні — Авт.), — заявив «ФАКТАМ» співавтор книги «Велика історія Великої церкви», науковий керівник відновлення собору Анатолій Антонюк. — Успенський було відбудовано виключно за бюджетні кошти.

«Паломники йшли пішки в Києво-Печерську лавру навіть з Далекого Сходу, витрачаючи на дорогу цілий рік»

– Коли 950 років тому на землях князя Святослава відбулася закладка Успенського собору, там вже існував печерний монастир (він став одним з найперших в Київській Русі — Авт.), — продовжує Анатолій Антонюк. — За легендою, побудувати Успенський собор наказала Матір Божа.

1

Анатолій Антонюк був науковим керівником відродження Успенського собору, 27 років очолював інститут «УкрНДІпроектреставрація»

— Його звели київські майстри?

– Ясна річ, кияни були задіяні, але будівництво велося під керівництвом візантійські фахівців, які спеціально для цього прибули з Константинополя. Увесь комплекс робіт (в тому числі, створення підлог, фресок, мозаїк) тривав понад півтора десятка років. Собор освятили у 1089-му. В наступні десятиліття навколо нього стали зводити невеличкі церкви (фактично каплички): Іоанна Предтечі, Стефана, Іоанна Богослова… Кожна з них мала конкретну функцію: в одній хрестили, в другій вінчали, в третій відспівували.

Читайте також: Московія не має підстав називати себе росією: науковець пояснив, що московитів не влаштовує у власній історії

— Зараз собор має такий же вигляд, як і в княжі часи?

– Ні, не такий. Ще за митрополита Київського Петра Могили (перша половина ХVІІ століття) собор почав набувати рис, характерних для стиля українського бароко: з’явилися прикраси у вигляді ліпнини, позолота. Але значно кардинальніших змін він зазнав в наступному столітті після того, як у 1718 році в Києво-Печерський лаврі сталася надзвичайно сильна пожежа. Згорів й Успенський собор.

При плануванні його реконструкції було враховано, що він — головний храм Києво-Печерської лаври, яка є одним з найбільших й найважливіших православних центрів. До речі, в ті часи паломники сюди приходили навіть з Далекого Сходу (долали майже 10 тисяч кілометрів — Авт.). Причому, пішки. Дорога в один бік тривала майже рік! Останні метри до Успенського собору паломники проходили на колінах.

Було вирішено зробити Успенський більшим, ніж він був до пожежі. Задля цього собор об’єднали з невеличкими церквами, які його оточували, в єдиний храм. Саме тоді він став майже таким, яким був перед тим, як його підірвали в листопаді 1941 році.

1

Собор на початку ХХ століття

Історики розібралися, хто підірвав Успенський собор — гітлерівці чи чекісти?

— Ні, не розібралися. Частина обставин цієї жахливої події досі лишається не з’ясованими.

— Певно, одні дослідники наводять докази того, що підірвали гітлерівці, інші, що — радянські спецслужби?

– Так. До речі, в бутність СРСР під час археологічних досліджень в одному з чисельних підземних ходів на території лаври було знайдено електричний дріт радянського зразку, що вів до Успенського собору. Я це знаю, бо археолог який зробив цю знахідку, працював в інституті «УкрНДІпроектреставрація», який я очолював 27 років. Відповідні органи забрали в науковця той дріт і наказали мовчати. Ця історія може розглядати як доказ того, що в знищенні собору винні радянські спецслужби. Але є й інша версія, яку я вважаю найбільш вірогідною.

— Цікаво. Що це за версія?

— Вона полягає в тому, що собор замінували радянські спецпідрозділи, а підірвали гітлерівці.

1

Пожежа після підриву будинків в окупованому Києві радянськими спецпризначенцями в вересні 1941 року. На фото: перетин Хрещатика та Прорізної

— На чому ґрунтується ця версія?

– Достеменно відомо, що перед відступом з Києва радянські спецпідрозділи замінували багато будинків. Частину з них підірвали (передусім, на Хрещатику), коли німці зайняли місто. Підрив викликав колосальну пожежу, Хрещатик і прилеглі вулиці вигоріли вщент. Є вагомі підстави стверджувати, що вибухівку заклали й в Успенський собор. Хоча це було не просто — проблемою для радянських мінерів стало те, що там немає підвалів.

— А раз так, то розмістити ящики з вибухівкою нема де?

– Правильно, нема, окрім лівої частини храму, де як раз і був епіцентр вибуху. Там знаходилась крипта — місце поховання померлих. Багато дослідників вважають, що саме між похованнями й було закладено вибухівку. Коли німці виявили її, перед ними повстало питання, що з цим робити? Щоб не ризикувати своїми саперами вони, певно, й вирішили підірвати вибухівку разом з собором. Було так: словацький лідер зі свитою та німцями відвідав собор. А через 15 хвилин після того, як вони звідти поїхали, стався надзвичайно потужний вибух.

1

На знімку момент підриву собору, знятий з лівого берега Дніпра німецьким офіцером

«Міністерство культури СРСР тривалий час не давало дозвіл на відновлення Успенського собору»

— Хто і коли поставив питання про відбудову Успенського собору?

— Спочатку домінувала ідея консервації його руїн. Але науковці Інституту теорії та історії архітектури станом на початок 1980-х років зібрали матеріали, які давали підстави поставити питання про відродження собору в тому вигляді, який він мав до підриву.

— Які саме матеріали?

– Такі, які містили детальну інформацію про те, яким був цей храм. Ці дані давали можливість його відновити. У 1981 році влада Києва затвердила реставраційне завдання та програму відродження Успенського собору. В цьому документі (його підписала заступниця голови Київського міськвиконкому Галина Менжерес) вказано, що храм слід відбудувати в такому вигляді, якого він набув у ХVІІІ столітті, а вцілілі рештки собору мають бути законсервовані і збережені. Розробити відповідний проект доручили нашому інституту «УкрНДІпроектреставрація».

1

Руїни собору. Фото 1960-х

Але цього було не досить: в радянські часи остаточний вердикт, щодо пам’яток такого рівня затверджувалось в москві науково-методичною радою Міністерства культури СРСР. Разом з тодішнім директором Києво-Печерського історико-культурного заповідника Юрієм Івановичем Кібальником ми безліч разів їздили в москву, щоб переконати колег в нашій правоті.

— Якими були ваші аргументи?

— Аргументів було декілька, зокрема ми посилалися на міжнародні конвенції та хартії. Одними з ключових наших доводів було те, що значна частина храму все ж зберіглася. І те, що ми зібрали майже всю інформацію для відродження собору в такому вигляді, який він мав до руйнування. Кажу «майже», бо попервах ми не знали, яка була його висота.

— Вдалося її визначити?

– Так. Для цього ми залучили кафедру геодезії Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Її науковці застосували метод стереофотограмметрії, який дав їм можливість визначити висоту за архівною фотографії собору.

Читайте також: Підірвали київські мости разом із людьми, які на них перебували: історик про радянські злочини в Україні під час Другої світової війни

— Як конкретно вони це зробили?

– Взяли довоєнний знімок Києво-Печерської лаври, зроблений з лівого берега Дніпра. Потім зробили сучасне фото з тієї ж самої точки. На новому знімку були споруди лаври, які пережили війну. Заміряли їх висоту. Маючи цю інформацію і дві фотографії (архівну та сучасну), вирахували висоту собору.

Згодом ми знайшли в архівах додаткові документи, в яких вказана висота. Виявилось, що науковці за допомогою методу стереофотограмметрії вирахували її майже точно.

Проте члени науково-методичної ради Мінкульту СРСР віднаходили все новій й нові приводи, щоб не дозволити нам відновити Успенський собор. Одні з них казали: «Храм утрачен. Оставим романтические руины». Інші відстоювали ідею побудови з металу контурів собору, залишивши в середині руїни. Висловлювались й інші ідеї. Довелось навіть організувати виїзне засідання науково-методичної ради в Києві. Все ж ми перемогли: в 1986 році Міністерство культури СРСР прислало рішення за підписом міністра Петра Демичева про те, що відродження Успенського собору відповідає законодавству.

Але безпосередньо до створення проекту його відновлення ми приступили вже в незалежній Україні — після того, як в 1996 році президент Леонід Кучма підписав указ про першочергові заходи з відродженню Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів.

1

Митрополит ПЦУ Єпіфаній вручає відзнаку Анатолію Антонюку в стінах Успенського собору

— Тоді країна переживала економічну кризу. Хто конкретно переконав президента Кучму в необхідності відродити ці святині?

– На мою думку, велика заслуга в цьому тодішнього мера Києва Олександра Омельченка. Ясна річ, Леонід Данилович Кучма схвально сприймав ці ідеї.

«Використали технологію, створену в Італії»

— Коли почалися безпосередньо будівельні роботи?

– У 1998-му. Серед інженерних рішень, які ми тоді використали було укріплення старих фундаментів мікропалями. Хоча багато хто виступав проти цього. Серед наших опонентів було чимало людей далеких від архітектури. Скажімо, льотчик-випробувач заводу Антонов, медсестра, члени Спілки письменників України.

Читайте також: «Під час роботи в „Чорному тюльпані“ з Юрієм трапилася містична історія»: в Україні попрощалися з відомим вітчизняним археологом, який служив у ЗСУ

— Навіщо було зміцнювати фундаменти Успенського собору мікропалями?

– Щоб стіни відновленого храму не тріскалися. Річ у тім, що уся Верхня лавра стоїть на просадкових суглинках (ґрунтах, які складаються переважно з піску, мулу і меншої кількості глини — Авт.). Суглинки стають нестійкими при намоканні.

На території Верхньої лаври багато підземних комунальних мереж: водопровід, каналізація, труби з гарячою водою, пожежна система. В разі прориву якоїсь з них суглинки промокають, а це небезпечно для такої великої й важкої споруди, як Успенський собор.

— Палі дозволили нейтралізувати цю небезпеку?

– Так. Бо вони заглиблені на 21−23 метри. Завдяки цьому передають навантаження від величезної ваги собору на більш міцні ґрунти, які залягають на значній глибині. Свого часу такі палі придумав і запатентував італійський інженер Фернандо Лізі. Їх називають коріньовидними, бо вони, наче корені уходять глибоко в землю і тримають споруду. Шкоди її фундаментам вони не завдають, бо тонкі — від 15 до 20 сантиметрів в діаметрі.

Тільки завершилися роботи з відновлення собору, як сталося ЧП, яке підтвердило нашу правоту. Приходжу о 8 ранку в лавру, а тут переполох. Питаю, що сталося? «Лопнула велика чавунна засувка, і всі підземні канали в соборі затопило гарячою водою!» Якби не було паль, то стіни тільки, но відбудовано храму почали б тріскатися.

Читайте також: Не лише золото, а й дерев'яні китайські скриньки, яким 2 тисячі років: що з колекції «скіфського золота» повернеться в Україну

— Скільки часу пішло безпосередньо на відбудову собору?

— Цю масштабну роботу було виконано лише за два роки.

— Завдяки чому вдалося впоратися так швидко?

– В значній мірі завдяки тому, що президент корпорації «Укрреставрація» Микола Орленко застосував методику крупноблочного будівництва. Що вона собою являє? В той час, коли будівельники зводили цегляні стіни, неподалік збирали і золотили купола. Коли стіни були готові, купола підвезли к собору і краном встановили на їх місця. Так заощадили чимало часу.

Ще одна дуже важлива новація — ми не призупиняли роботи в холодний період року. Вийшло так, що під час відрядження в Берліні я побачив, що там роботи на фасадах ведуть в будь яку погоду. Для цього німецькі будівельники затягують риштування плівкою.

Повернувшись в Київ, я сказав Орленку: «Миколо Іванович, щоб ми не переривали роботи осінню і взимку, давайте зробимо утеплення риштувань». Розповів йому про те, що побачив в Берліні. Орленко сходу оцінив ідею й дав команду зробити щити для утеплення і зашити ними риштування. До того ж встановлювали на риштуваннях потужні тепловентилятори, які нагнітали тепле повітря. Тож коли на вулиці був мороз, йшов сніг, будівельники під захистом щитів вели цегельну кладку, не додаючи в розчин хімічні речовини. Так, використавши новації ми вклалися в два роки.

Раніше «ФАКТИ» писали про виставку про російсько-українські війни ХІІ-ХХІ століть: свідчення про всі «24 лютого» в нашій історії на стінах Софійського собору.

Фото з відкритих джерел

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *