«Росіяни знищили і нашу хату на Херсонщині, і домівку мого 93-річного дідуся»: співачка Sowa про ненависть до окупантів та волонтерство

Жорстока війна, розв'язана росією, вплинула на всіх діячів української культури та шоубізнесу. Але в душі цієї артистки вона залишила особливі шрами, адже російські окупанти знищили дім, в якому вона провела дитинство. Крім того, батько виконавиці втратив бізнес. А дідусь, якому 93 роки, тепер живе на Львівщині, бо росіяни розбомбили і його хату. Про це та творчість у розпал війни Sowa розповіла в інтерв'ю «ФАКТАМ».

«Моє дитинство пройшло в постійному навчанні та відвідуванні різноманітних гуртків»

— Розкажи, як проходило твоє дитинство, скільки вас дітей у сім’ї?

ВІДЕО ДНЯ

— У моїх батьків двоє дітей: я та моя старша сестра Софія. Ми не багатодітна сімʼя, тому батьки приділяли достатньо часу нашій освіті та розвитку. Вони завжди ставили на перше місце наше майбутнє, тому моє дитинство пройшло в постійному навчанні та відвідуванні різноманітних гуртків для саморозвитку. Кожен ранок, як і у всіх дітей, розпочинався з уроків у школі. Відразу після занять я поспішала до музичної школи, де навчалася гри на фортепіано, теорії музики та вокалу. Після цього на танцювальний гурток, де потрібно було ставити танцювальні па і запам'ятовувати складні рухи.

Але на цьому день не закінчувався. Після танців я бігла до телевізійного центру, де готувалася до зйомок рубрик для дитячих програм. Мені було приблизно шість років, у мене ще не виросли всі зуби, а я вже стояла перед камерою та вчилася бути ведучою телевізійної рубрики, намагалася не забувати текст, який потрібно було чітко промовляти. Зйомки часто тривали понад п'ять годин, і я змушена була стояти, попри втому та бажання відпочити. Під час та після кожного знімального дня я поверталася додому з червоними очима, вся заплакана та виснажена.

РЕКЛАМА

Та все ж були моменти втіхи. Після виснажливих зйомок батьки везли мене в «МакДональдз». Це було справжнє свято для мене. Я не знала, як це бігати з друзями по вулицях, грати в ігри в підʼїзді й так дуркувати разом. Пам'ятаю, як одного разу по дорозі до музичної школи я раптово зупинилася та втомленим голосом сказала мамі: «Куди не подивишся, всюди ти мене записуєш, записуєш і записуєш. Який гурток не побачиш, всюди мене пхаєш!» Після цих слів я розплакалася. Ми вже дійшли до музичної школи, але мама взяла мене за руку і повела назад додому. Вона вирішила, що мені терміново потрібен відпочинок, тому наступні два тижні я провела вдома без жодних гуртків та школи.

— Чи були моменти з дитинства, які запам’ятались найбільше?

РЕКЛАМА

— Одного разу моя мама вирішила, що мені потрібно пройти черговий кастинг музичного проєкту в Києві. Під час мого виступу мене раптово зупинили та викликали мою маму на сцену. Журі почали критикувати костюм, який вона на мене одягнула. Мовляв, як можна дозволяти дитині виступати в ліфчику! Вони вважали, що це занадто вульгарний образ для малої дитини. Я ще любила танцювати танець живота на сцені, що додало ще більшого обурення від членів журі.

— Коли ти зрозуміла, що хочеш бути співачкою?

РЕКЛАМА

— Здається, ще в утробі матері відчувала, що моє життя буде пов’язане зі сценою та мікрофоном. У мене не було моменту, коли я вирішила стати співачкою, натомість був момент усвідомлення: а я що можу бути не співачкою? Пам'ятаю, як ця думка мене спантеличила. Це сталося в дев'ятому класі, коли настав час іспитів, і всі мої однолітки думали лише про те, куди вступати далі. А я роками жила з думкою, що вступлю до музичного закладу, і це була моя доля. Я навіть не замислювалася про існування інших професій, які могла б спробувати.

1

“Здається, я ще в утробі матері відчувала, що моє життя буде пов’язане зі сценою”, – каже співачка

Мама казала, що коли фотографувала мене маленькою, я завжди відкривала рота на фотографіях, ніби співала. Вона вважала це знаком моєї майбутньої кар'єри. Я часто танцювала перед телевізором із гребінцем в руках, уявляючи себе великою зіркою. Перші уроки вокалу, участь у конкурсах, виступи на сцені — все це було невід'ємною частиною мого життя. Я пам'ятаю свої перші кроки на сцені, коли в серці вирувало хвилювання, але разом із тим я відчувала незвичайну радість і натхнення.

Моя родина завжди підтримувала мене, особливо мама, яка вірила в мій талант і допомагала мені досягати поставлених цілей.

— Яку роль відіграла мама в становленні тебе як артистки?

— Окрім ролі матері, вона виконувала багато інших ролей, за які їй можна дати нагороду. Вона була моїм костюмером, психологом, асистентом, менеджером, подругою та, звісно, мамою. Я брала участь у більш ніж ста різних вокальних конкурсах, і на кожному з них мама була поруч.

Навіть зараз, коли минули роки і я стала професійною співачкою, вона й далі підтримує мене за лаштунками на кожній події. Без її підтримки на шляху до сцени я б вже давно впала у відчай і зневіру в себе. Якщо моєму батькові було важливо, яке місце я займала на конкурсах, то для мами це не мало такого значення.

Вона й зараз впливає на мене як на артистку. Ми часто сидимо за чашкою чаю на кухні та говоримо про музику. Вона може вмикати своїх улюблених виконавців, таких як George Michael, Roxette чи Scorpions, і ми разом розбираємо їхні пісні. Вона є першою людиною, якій я показую свої нові пісні, щойно написані.

1

“Мама – перша людина, якій я показую свої нові щойно написані пісні”, – ділится Sowa

— Яким зі своїх здобутків найбільше пишаєшся?

— Свою творчу карʼєру співачки я розпочала у 2020 році. За цих 4 роки в мене налічується більше ніж 15 пісень та один альбом під назвою «Вініл». Я можу виділити три пісні, які найбільше принесли успіху моїй карʼєрі. Пісня «Сам на сам», яка була однією з першим моїх пісень та залишилась однією з найбільш впізнаваних та улюбленою слухачами. А також пісні зроблені в колаборації. Пісня «Вибач» Андрія Кузьменка, яку ми переспівали з гуртом «Скрябін» та чинним солістом Юрко Юрченком. А також пісня «Таємний знак» в дуеті з артистом MELOVIN.

Колаборації принесли успіху в мою творчість: можливість виступати на великих сценах нашої країни: Палац «Україна», «Жовтневий». На найвідоміших подіях в нашій країні: «Вечір премʼєр з Катериною Осадчою», «YUNA», «Сніданок на 1+1». А також можливість бути почутою більшою аудиторією та побаченою іншими зірками в перших ешелонах нашої сцени. З цими піснями я виходила на нову сходинку у своїй карʼєрі.

«Було відчуття, що я втрачаю себе»

— Як війна вплинула на життя та творчість? Як допомагаєш воїнам?

— Війна додала в моє життя переоцінку того, що мене оточує. Стало очевидним, як важливо зберігати мову, історію та культуру. Якщо раніше я не приділяла уваги тому, якою мовою зі мною розмовляють у сфері обслуговування, на роботі чи просто знайомі, то зараз це стало для мене основним фактором, на який я реагую. Я зрозуміла, яке щастя мати поряд рідних, бачити своїх батьків, жити у своєму власному будинку. Здавалося, звичні речі набули набагато більшої цінності. Ці розмови на кухні за горнятком чаю по вечорах з мамою стали ще вагомішими.

Через місяць після повномасштабного вторгнення, я зрозуміла, що відсутність будь-якої творчості робить мене нещасливою людиною. В мене було відчуття, що я втрачаю себе. Тому я відновила свої заняття вокалом, а згодом почала писати пісні. Музика стала моїм способом виразити те, що словами було неможливо передати. Вона допомагала впоратись зі своїми переживаннями та емоціями. «Сльози, то моя зброя» — це пісня про те, що наші сльози роблять нас сильнішими, адже через них виходить наш біль. На початку війни було багато сліз від нерозуміння, від розлук з рідними людьми, своїми сім’ями або друзями. Але музика допомогла нам виразити це все, зробити крок назустріч один одному, навіть коли слів було недостатньо.

1

“Музика стала моїм способом виразити те, що словами було неможливо передати, – зізнається співачка. – Вона допомагала впоратись зі своїми переживаннями та емоціями”

На початку повномасштабного вторгнення я започаткувала благодійний фонд «Ангел-Охоронець» через який я відправляла допомогу на Херсонський напрямок, відправляли бронежилети, форму, генератори. Створювали через фонд благодійні акції, щоб відвідати дітей переселенців. Одна з організацій, куди ми ходили, опікувалася дітьми з Маріуполя.

Я також виступаю на благодійних заходах та своїми піснями допомагаю збирати гроші та закривати збори. На початку повномасштабного вторгнення ми разом з деякими артистами обʼєднались, щоб зробити спільний концерт у двох містах в Німеччині, де ми зібрали гроші та відправили автомобіль для ЗСУ. Коли презентувала свій дебютний альбом «Вініл», то вирушила в благодійний тур Україною, щоб передати частину коштів на допомогу ЗСУ. Я завжди відгукуюся на запрошення виступити на благодійних заходах, майже ніколи не відмовляюся.

Я втратила свій дім. Свій другий дім, в якому провела дитинство — місто Херсон. Ми втратили бізнес. Понад 20 років мій батько працював на полях, щоб потім їх забрали кляті окупанти. Вони забрали наш дім, в якому самі жили, а згодом розстріляли його. Забрали наш хліб, забрали роки праці потом і кровʼю. Зараз моєму батькові 55, і він має починати з чистого листа, щоб якимось чином далі забезпечувати нашу сімʼю і мою карʼєру.

Читайте також: В Джамали можуть забрати майно у Криму: що відбувається

Окрім нашої хати на Херсонщині, авіабомба влучила та знищила домівку мого дідуся, якому 93 роки і який тепер живе з нами у Львівській області. Я вперше в житті написала пісню про Херсон, про дім мого тата, дім, де я бігала малечею та їла кавуни, вирощені на батькових полях. Я зрозуміла, що була дурною, коли вважала, що музика і політика — це різні речі. До 2014 року я була львівʼянкою, яка добре розмовляла російською, адже був період в сімʼї, коли вдома ми розмовляли двома мовами: українською та російською. До 2014 року мій батько був більше російськомовним, та після 14-го він став україномовним.

— Чому артисти не можуть бути поза політикою у питання війни росії з Україною?

— Насправді раніше я думала, що культура все ж може бути поза політикою. Сама ж я рідко коли заглиблювалася в політичні події, новини. Але коли почалася повномасштабна війна, то в мить зрозуміла, що ні музика, ні мова, ніщо не може бути поза політикою. Коли російські війська прийшли на нашу територію, пісні стали іншими, музика змінилася, ми почали писати твори про нашу боротьбу, про нашу країну.

Мені не зрозуміла позиція артистів, які на початку вторгнення, та навіть вже коли пройшли місяці — так і нічого не висловили про війну. Війна — це надзвичайно важлива суспільна проблема, яка впливає на життя мільйонів людей. Артисти як публічні особи мають значний вплив на своїх прихильників і на суспільну думку в цілому. Їхня позиція або її відсутність можуть змінити сприйняття ситуації в очах багатьох людей. Мистецтво завжди було тісно пов'язане з політикою. Через мистецтво артисти можуть висловлювати свої погляди, підтримувати ті чи інші ідеали, а також привертати увагу до важливих питань. У контексті війни це набуває особливого значення, оскільки допомагає формувати суспільну думку та підтримку.

Читайте також: «Протистоїть орді»: відома українська дизайнерка зустрілась з Папою Франциском у Римі

А залишатися поза політикою у такі часи означає бути байдужим до страждань і несправедливості, що відбуваються. Це може бути сприйнято як негідна позиція, яка підриває моральний авторитет артиста. Громадяни очікують від відомих особистостей активної позиції, особливо коли йдеться про такі важливі й трагічні події, як війна. Таким чином, я переконана, що артисти не можуть залишатися поза політикою у питанні війни росії з Україною, оскільки їхній голос має вагу і значення у формуванні суспільної свідомості та підтримки справедливості.

«Участь у нацвідборі на „Євробачення“ є мрією для багатьох артистів»

— Нещодавно ти сказала, що не розумієш позицію народної артистки України Софії Ротару, яка не коментує розвʼязану росією війну. Що найбільше роздратувало у цій ситуації та чи була реакції когось з команди Ротару?

— Мене в принципі дратує, що багато хто намагається всидіти на двох стільцях. Але в житті так не буває. Позиція «моя хата скраю, нічого не знаю» — позиція несвідомої людини. Але про інших там все ясно. У Софії Ротару два дописи в соцмережах з початку повномасштабного вторгнення. Вона як публічна особа і значуща постать української культури має можливість впливати на суспільну думку і підтримати своїх земляків у цей важкий час. Вона ж кумир мільйонів! І вона, можливо, могла б якось достукатися до росіян тоді, 24 лютого 2022 року. Хоча, як ми вже бачимо, тим виродкам все одно, хто б до них не звертався.

Але підтримувати своїх морально Софія Ротару, мабуть, могла б. Її мовчання може бути сприйняте суспільством як байдужість. Однак ми теж не все знаємо: можливо, вона не може через стан здоров’я. Особливо засмучує те, що під час такої кризи важливо, щоб люди з публічним впливом висловлювалися і використовували свій голос для підтримки миру та справедливості. Реакції від команди Ротару не поступало. В такі часи важливо бути відкритими й висловлювати свою позицію.

Читайте також: «Я — фаталіст. Кому судилося згоріти, не втопиться»: Анатолій Солов’яненко про зміни у житті під час великої війни

— Чи хочеш знову випробувати свої сили наступного року в конкурсі на «Євробачення»? Чи не розчарувалась у нацвідборі?

— Звичайно, я хочу знову спробувати. Це величезна платформа, яка дає можливість донести свою музику до ширшої аудиторії і представляти свою країну на міжнародному рівні. Як артистка, яка мала честь бути частиною нацвідбору на «Євробачення» та потрапити до лонг-листа, я можу сказати, що участь у цьому конкурсі є мрією для багатьох артистів. В мене була авторська рубрика на «Перець ФМ» — «Наше бачення на Євробачення». Це був крутий досвід, я вдячна радіостанції за змогу спробувати себе в ролі радіоведучої.

Того року я втретє подала свою кандидатуру на «Євробачення», але, на жаль, та пісня не потрапила у лонг-лист. Тоді я відчула розчарування, особливо після того, як побачила результати, які роботи допустили до лонг-листа. Я як артистка знаю, як важко працювати на треком, та зробити його класним, але відчувала тоді певну несправедливість стосовно своїх пісень, адже вважаю, що вони були гідні стояти поруч з піснями інших учасників. Та попри те, я все одно досі горю бажанням ще взяти участь в конкурсі. Я вже працюю над новими піснями і готуюся до наступних виступів. Дуже вдячна всім, хто мене підтримує, і сподіваюся, що зможу вас порадувати ще більше.

— Що б сказала 20-річна Sowa собі маленькій?

— Я б сказала їй: «Ти завжди думала, що приклад потрібно брати з дорослих. Та зараз, коли мені 20, я беру приклад з себе маленької». Я б порадила собі менше прагнути бути хорошою дівчинкою і не боятися проявляти себе. Вірити у себе. З роками на нас все більше впливають інші люди, їхні страхи та переживання. Ми стаємо замкнутішими, можемо відходити від своєї справжньої сутності. Тому я б нагадала собі маленькій, як важливо залишатися відкритою до світу, але при цьому вчитися захищати себе та висловлювати власну думку.

Раніше повідомлялося, що популярна українська співачка Злата Огнєвіч нещодавно повернулась з фронту, де дала концерт для наших військових.

Читайте також: «Скрутила російських окупантів»: Руслана вразила потужним кліпом

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *