Мужність педагога та 16-річної дівчини врятувала дітей від відправки в росію: прапор, який надихав їх в окупованому місті, передано в музей

В Національний музей історії України в Другій світовій війні днями передано синьо-жовтий прапор, який три місяці майорів в Херсонському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей під час окупації.

— У нас був острівок свободи — українська «Брестська фортеця», — розповів «ФАКТАМ» директор дитячого закладу Володимир Сагайдак. — В нашому центрі тоді перебували 52 дитини. Щоб загарбники не дізналися про них, вихованці не виходили за територію закладу. Поруч з нами знаходиться Чорнобаївка, яка стала знаменитою на всю Україну завдяки чисельним вдалим ударам ЗСУ по місцевому аеродрому, куди ворог заводив свою військову техніку і боєприпаси. Тож ми стали свідками всіх 29 «серій» цього реаліті-шоу. Під час вибухів діти переховувалися в нашому підвалі. Ми розуміли, що рано чи пізно окупанти дізнаються про те, що в закладі живе більш ніж півсотні дітей, і тоді їх вивезуть в росію «на перевиховання». Але ми встигли сховати вихованців. Для цього мені довелося виготовити фальшиві документи. Коли наша вихователька вивозила до себе п’ятьох дітей, «кадировці» ледь не викрили її через таксиста, що їх віз. Ситуацію спасли сила духу цієї молодої жінки та 16-річної дівчинки.

«Українські розвідники виклали в Телеграм списки херсонських колаборантів. Ми побачили там прізвища людей, які приходили до нас»

— Загарбники нагрянули в наш центр через три місяці після початку окупації Херсону — 4 червня минулого року, — продовжує Володимир Сагайдак. — За декілька днів перед цим ми зрозуміли, що вони, певно, прийдуть до нас. Тому вирішили зняти український прапор, який майорів на території нашого закладу. Бо, якщо росіяни побачили б його, то наслідки могли бути дуже важкими — всі знали, що вони розстріляли всю родину, яка зберігала синьо-жовтий стяг.

— За якими ознаками ви зрозуміли, що в ваш центр ось-ось заявляться феесбешники?

— Українські розвідники виклали в Телеграм списки херсонських колаборантів. Ми побачили там прізвища людей, які приходили до нас. Не викликало сумніву, що вони нас здадуть.

— Якщо під час окупації український прапор цілих три місяці благополучно висів у вас на території, значить, його не було видно з вулиці?

— Саме так — від сторонніх очей його затуляли старі туї.

— Де ви сховали знамено?

— Ми його не закопували, сховали в приміщенні центру. Обмотали полотнище навколо древка і поставили за двоярусним ліжком. Древко трошки виглядало, але візуально воно було схоже на карниз для штор.

1

Володимиру Сагайдаку і його колегам тривалий час вдавалося приховувати від окупантів, що в їхньому закладі є діти

— Одна мешканка Херсону, яка під час окупації пережила ув’язнення, розповіла «ФАКТАМ», що арештовувати її приїздила ціла команда десь з 20 російських спецслужбістів. Причому, більшість з них з них була чомусь в треніках, шортах, заношених футболках. До вашого центру також нагрянули подібні неохайні «персонажі»?

— В даному випадку, ні. До нас приїхали четверо: двоє у військовій формі, в балаклавах з автоматами, двоє у чорних футболках і штанях. Це були феесбешники — їх не складно ідентифікувати по специфічній манері говорити і поводитися. Ми навіть зафільмували їх — у нас працювали камери відеоспостереження. Коли феесбешники нагрянули вдруге, вони побачили камери і розбили їх, забрали жорсткі диски з комп’ютерів.

— Що вони, власне, від вас хотіли?

— Перше, що спитали: «Где дети?»

— Якщо я все правильно зрозумів, до того росіяни не знали, що в вашому центрі є діти?

— Саме так. Щоб знали, то прийшли до нас би значно раніше, бо вони забирали дітей по різним закладам і вивозили їх в росію. Ми дотримувались правил конспірації, тому навіть мешканці багатьох сусідніх будинків не знали, що діти не роз’їхалися, а продовжують жити у нас. Щоб сторонні їх не побачили, діти гуляли тільки у внутрішньому дворику (він знаходиться на протилежному боці від вулиці), за територію закладу не виходили.

Але на той час, коли росіяни дізналися про нас і прислали феесбешників, основну частину дітей ми вже сховати.

— Де саме?

— Наші співробітники розібрали їх по своїх домівках. У нас в закладі лишалися лише 5 підлітків, бо вони вже були досить дорослі — від 14 до 17 років. Взяти жінці в однокімнатну квартиру хлопця такого віку проблематично.

«Таксист розгубився і сказав „кадирівцям“, що везе дітей з сиротинця»

— В середньому по скільки дітей взяли до себе ваші співробітники?

— Хтось взяв по одній дитині, хтось — по декілька. Наша соціальний педагог взяла п’ятьох. Це діти з одної сім’ї. Старшій сестрі 16 років, її братикам та сестричкам від 5 до 11.

— Певно, на дорогах були блокпости. Як в такому разі співробітникам центру вдалося перевезти дітей до себе?

— О, це була ціла «спецоперація»!

— Тобто?

— Мені довелося виготовити фальшиві документи на дітей і придумати для них легенди (тобто вигадані історії) — щоб благополучно пройти перевірки на блокпостах. Без цього не можна було обійтися: якщо 30-річна вихователька везе п’ятьох дітей, то це не могло не викликати питань у російських солдатів і офіцерів на блокпостах.

Читайте також: «Плакали, бо не хотіли помирати»: директорка Харківського центру соціально-психологічної реабілітації дітей — про війну, порятунок і надію

— Яку легенду ви придумали для п’ятьох дітей, яких везла ця вихователька?

— Таку, що це діти її старшої сестри, яка зараз на дев’ятому місяці вагітності. За придуманою нами легендою, діти були на лікуванні в стаціонарі і зараз рідна тітка везе до їх мами.

Щоб документально підтвердити легенду, нам була потрібна довідка з лікарні про те, що в ній перебували ці п’ятеро дітей. Звертатися в той медзаклад ми не могли, бо головний лікар став колаборантом. Якби я до нього звернувся, то, скоріш за все, мене б арештували, на чолі нашого центра поставили б зрадника, а дітей рано чи пізно вивезли б росію.

— Тому ви були змушені зробити фальшиву довідку з лікарні?

— Так, іншого виходу не було б. Я виписав від імені головного лікаря довідку про те, що діти знаходилися на обстеженні, розписався за нього. За допомогою фотошопу поставив печатку. Ця довідка врятувала життя виховательці, та й нам усім.

1

Співробітники центру розуміли, що врешті загарбники дізнаються про дітей, тому розібрали малечу до себе по домівках

— Скільки блокпостів довелося проїхати молодій виховательці з п’ятьма дітьми?

— Три. Перший блокпост вони проїхали без проблем: солдати махнули руками — їдь. А ось на наступному виникла критична ситуація. Там стояли «кадирівці», вони наказати пред’явити документи, спитали, звідки стільки дітей. Вихователька пояснила, що це діти сестрині, що везе малих до неї. Один з «кадирівців» звернувся до таксиста, і той розгубився.

— Видав?

— Не те щоб видав, але сказав, що везе пасажирів з сиротинця (хоча у нас не сиротинець, а центр реабілітації). Власне, таксист в цій історії з’явився незаплановано: виховательку з дітьми мав везти на мікроавтобусі мій друг. Але так сталося, що йому слід було везти власних дітей. Тому він найняв таксі, і водій нас з переляку підвів.

— Як ця історія закінчилася?

— На щастя, благополучно.

Читайте також: «Бог ніколи не спізнюється»: відомий український пастор Роман Корнійко у перший день війни з-під бомб евакуював до Німеччини 157 дітей-сиріт

— Завдяки кому?

— Завдяки тому, що вихователька і старша з цих п’ятьох дітей дівчинка не втратила самовладання. Ну й завдяки довідці. Було так: таксист сказав ворогам правду, і почалося! «Кадирівці» наказали виховательці негайно відійти на 30 метрів від машини. Ситуація була дуже напружена. Але вихователька не злякалася — наполягала на тому, що діти сестрині, пред’явила довідку. Тоді «кадирівці» пішли до дітей. Старшій з них було тоді 16 років. Вона також проявила мужність: переконливо розповісти ворогам придуману нами легенду.

Тут слід сказати, що перед виїздом ми провели репетицію з вихователькою і дітьми щодо того, що вони мають казати у випадках, коли солдати на блокпостах почнуть її розпитувати.

«Пропагандисти звинуватили нас в тому, що ми вчимо дітей… мату»

— Як ви пояснили росіянам відсутність в закладі майже всіх дітей?

— Пояснював, що у нас центр реабілітації. За законом, діти мають перебувати тут не тривалий час — не більше 9 місяців. Сказав, що вони пройшли реабілітацію і повернулись хто до рідних батьків, хто в прийомну родину, а хто під опіку Служби у справах дітей та сім’ї. Але росіяни туго все це сприймали і вперто повторювали: «Отдайте нам детей!»

Днів через 10 після того, як до нас вперше нагрянули феесбешники, приїхав цілий натовп пропагандистів (вони називали себе журналістами), феесбешників і солдатів. Розбрелися по всьому нашому центру, знімали на камери. У своїх телерепортажах пропагандисти фактично робили компліменти нашому колективу — казали, що ми виховували в дітях ненависть до всього російського і вчили… мату.

— До чого тут матюки?

— Діти наклеїли на дерев’яну модель крейсера папірець з відомою фразою «русский военный корабль…» Пропагандисти зачепилися за цей папірець і влаштували істерику.

1

Ті самі прапор і крейсер з написом

— Якщо перші три місяці окупації ваш центр жив за правилами конспірації, то як вдавалося забезпечувати харчами дітей, які тоді там знаходилися?

— Коли почалася окупація Херсону, ми мали запас продуктів лише на один тиждень. Коштів у нас не було. Перші два місяці нас виручали волонтери. Я дуже їм за це вдячний. До того ж деякі люди з сусідніх садиб, яким ми довіряли, приносили картоплю, цибулю, м’ясо. Вони знали: треба тримати в секреті те, що у нас в закладі знаходяться діти. І ці люди берегли таємницю, інакше росіяни нагрянули б до нас чи не в перший день.

Через два місяці становище для нас погіршилося, бо загарбники почали арештовувати і кидати на підвал волонтерів. До того ж перешкоджали надходженню гуманітарних вантажів від українського уряду та Червоного Хреста — не пропускали їх на окуповану територію. Причина в тому, що росіяни дуже хотіли, щоб місцеві брали саме їхню гуманітарку. Але мало хто брав у ворога, і це його дуже бісило.

Зауважу, що перші три місяці окупації співробітники нашого центру не отримували заробітну плату — фактично працювали як волонтери. Я переїхав в центр і жив там.

Читайте також: Без документів та з історіями про «нацистів»: Лубинець розповів про «зросійщення» викрадених в Україні дітей

— Через три місяці ваші працівники почали отримувати зарплатню від України?

— Так, від нашої української влади. В місті працювали міняли, у яких за певну плату можна було отримати готівку. Тут слід сказати, що декілька пенсіонерів, які працюють у нас, оформили під час окупації російську пенсію. Але більше ніхто з наших у росіян нічого не брав — навіть рублі в руках жодного разу не тримали.

— Як ваша родина поставилася до того, що ви переселилися на роботу?

— Моя дружина 33 роки пропрацювала з дітьми-сиротами, була заступником директора дитячого будинку. Тож поставилась до мого рішення з розумінням. Я зустрічався зі своєю сім’єю раз на тиждень, коли приїздив в місто за продуктами. Заскакував додому хвилин на 15. Обіймав дружину, дочку, онука і повертався назад.

— Знаєте, хто навів на ваш центр окупантів, хто донощик?

— Не знаю, але здогадуюсь. Називати прізвище не стану, бо може, помиляюсь. Не хочу несправедливо звинуватити людину.

До слова, колаборанти, зокрема сальдо, які втекли з окупантами на лівий берег Дніпра, добре мене знають. І я їх добре знаю. Адже я людина публічна: з 2009 року очолюю Клуб волонтерів, з дітьми працюю з 1982 року. Колаборанти знали, де я працюю. Але їм, певно, було не до мене.

Нагадаємо, що Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт володимира путіна та марії львової-белової, уповноваженої президента рф у справах дитини, через незаконну депортацію дітей з окупованих районів України до росії. Журналісти провели розслідування, за результатами якого вперше було названо конкретну людину, що займається організацією масового викрадення українських дітей.

Фото зі сторінки в Facebook Національного музею історії України в Другій світовій війні

Джерело

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *