Пам’яті солдата Олександра Залевського (позивний «Броня») Хвилина мовчання 25.06.2026 09:00 Укрінформ Його позивний «Броня» був зумовлений тим, що побратими знали про його здатність виходити з найскладніших ситуацій та допомагати в цьому іншим.
Олександр народився 2 червня 1992 року в селищі Нова Борова на Житомирщині. Його мати, Юлія Станіславівна, пригадує, що в дитинстві Сашко захоплювався виготовленням дерев’яних іграшкових пістолетів та автоматів, які він дарував друзям для спільних ігор. У підлітковому віці Олександр полюбляв сучасну музику, зокрема рок та метал, а його кімната була прикрашена портретами улюблених рок-музикантів. Він також мав веселу вдачу, був товариським, любив піднімати настрій друзям, розповідати анекдоти та жартувати.
Фото з сімейного архіву
Після завершення 9 класу юнак вступив до Житомирського професійного політехнічного ліцею, де здобув професії газоелектрозварювальника та бляхаря. Олександр прагнув отримати робітничу спеціальність, аби мати можливість працювати, забезпечувати себе та бути незалежним.
Згодом він проходив строкову військову службу в Озерному, неподалік Житомира. У 2012 році підписав контракт та розпочав кар’єру професійного військовослужбовця у 95-й десантно-штурмовій бригаді.
З 2014 року він брав участь у бойових діях поблизу Луганська, а також у рейді під командуванням Михайла Забродського, що тривав з 19 липня по 10 серпня 2014 року на території Донецької та Луганської областей. Під час цього рейду десантники подолали майже 470 кілометрів, з них 170 кілометрів — у глибокому ворожому тилу, успішно вивівши з оточення близько трьох тисяч українських військових разом із понад 250 одиницями техніки.
Олександр був воїном з 20-річного віку, захищаючи країну від жорстокого ворога. Проте, він не повідомляв матері про своє перебування в зоні бойових дій. Оборонець служив за контрактом до 2020 року, отримавши від військового керівництва подяки та відзнаки за свою службу. Однак, зважаючи на прохання матері, Олександр звільнився з армії та розпочав роботу в компанії «Нова пошта».
Фото з сімейного архіву
Він передчував, що повномасштабна війна ще попереду, тому повномасштабне вторгнення Росії не стало для нього несподіванкою. Як досвідченого воїна та учасника бойових дій, його було викликано до військкомату.
З 12 квітня 2022 року Олександр служив у Національній гвардії України. Спочатку він проходив навчання у Бердичеві, а пізніше – у Першій Президентській бригаді оперативного призначення «Буревій». У складі цього підрозділу «Броня» брав участь в обороні Києва та Вишгорода. Згодом він воював на Лиманському напрямку, де служив помічником гранатометника на бойових машинах піхоти. У травні 2023 року Олександр зазнав поранення, пройшов лікування у Харкові, а після реабілітації негайно повернувся на фронт. Його значний бойовий досвід дозволяв побратимам зважати на його поради.
Розповіді про військові будні він уникав, аби не засмучувати матір важкою інформацією. Однак, він міг поділитися пережитим із вітчимом Олександром, який з раннього дитинства замінив йому батька. Між ними панували взаєморозуміння та повага. Олександр високо цінував дружбу та глибоко переживав втрату друзів і побратимів.
За життя військовий був відзначений нагрудним знаком «За доблесну службу», але не встиг отримати цю нагороду. 29 листопада 2023 року в районі населеного пункту Ямпіль на Донеччині, під час ворожого обстрілу, Олександр Залевський отримав поранення, несумісні з життям. На той час йому було 31 рік…
Фото з сімейного архіву
Про загибель сина матері повідомили наступного дня.
«Саша був досвідченим воїном. Він намагався передати свої знання іншим. Коли служив у 95-й бригаді, його позивний був «Зеля» – від прізвища. А коли він опинився у «Буревії», побратими прозвали його «Броня», бо знали, що він умів виходити з будь-яких складних ситуацій і виводити інших. Але цього разу, мабуть, завдання було надзвичайно складним…» – згадує Юлія Станіславівна.
5 грудня воїна поховали у його рідному селищі Нова Борова. У нього залишилися мати та вітчим.
«Саша воював 10 років. І всі ці роки я проводжала його та зустрічала. Кожного разу серце завмирало, але він повертався. Мені й досі здається, що він ось-ось повернеться, як завжди. Його командири розповідали про нього як про досвідченого солдата, справжнього героя. Але понад усе він був моїм сином», – ділиться спогадами мати захисника.
25 березня 2024 року Указом Президента України Олександр Залевський був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вшановуючи пам’ять захисника, провулок Шкільний у селищі Нова Борова було перейменовано на провулок Олександра Залевського.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Ваш вісник, Новоборівська громада, Zvisno.news
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’ять Війна Житомирщина Війна з Росією Хвилина мовчання