На згадку про старшого солдата Олександра Васюка Хвилина тиші 05.06.2026 09:00 Укрінформ Не дожив лише один день до свого 51-річчя
Олександру Васюку виповнилося майже 50 років, коли він у 2016 році став на захист України.
— Він був кремезним і високим чоловіком. Зріст — метр дев’яносто. Настільки високий, що часто йому було не дуже комфортно у громадському транспорті… Як і більшість великих людей, він мав добре серце. Один із його товаришів по службі сказав, що доброти й почуття справедливості у Саші було більше, ніж його власної ваги. Я тоді подумала: як влучно він це сказав. Ймовірно, тому, що я так само відчувала, але не могла підібрати потрібних слів, – розповіла АрміяInform його дружина Вікторія.
Жінка зазначила, що Олександр був завзятим читачем.
— Навіть зір через це собі зіпсував. Постійно відвідував бібліотеку… Був чудовим сім’янином, любив свою родину. Мав золоті руки — займався виготовленням меблів, був столяром. Тому багато людей його знали. Саші вже немає, а його вироби залишилися.
За її словами, чоловіку вдалося потрапити до війська не одразу.
— Це сталося вже під час шостої хвилі мобілізації. Я думала, він прагне цього через свою прихильність до армійського життя, до армійської дружби. Але, як казали побратими, у Саші це була передусім любов до України, – згадала Вікторія.
Вона додала, що вік Олександра не був для нього перешкодою, адже він бачив, як на Сході гинуть молоді хлопці.
— Він проходив строкову службу ще за часів радянської армії, де служив зв’язківцем. А тут опанував спеціальність навідника… Потрапив на службу до 54-ї бригади ЗСУ. Мені відомо, що під час АТО вони здійснювали бойові виїзди. Останній для нього був у серпні 2016 року, на Спаса. За два місяці до демобілізації. Він сказав мені тоді: «Їдемо на роботу. Тому не телефонуй». А вранці наступного дня пролунав дзвінок від лікарки з Дніпра, з опікового центру. Нам повідомили, що стан Саші надзвичайно важкий. Я знаю, що стався вибух, їхній танк загорівся. Хлопці, які були з ним, залишилися живими, а він виходив останнім із танка. У Саші був такий характер, що він ніколи б не вискочив першим… – підкреслила дружина.
Олександр отримав 75% опіків тіла. Його гелікоптером доправили до Дніпра. Чоловік провів у лікарні тиждень, переніс дві операції. Та 28 серпня 2016 року його серце зупинилося.
— А 29-го у нього мав бути день народження… За рік до цього, коли він тільки починав службу, їх відправляли на Схід, і своє 50-річчя він відзначив на вокзалі у Дніпрі. Вони з підрозділом чекали на потяг. Його привітали тортом та кульками волонтери. На весь вокзал пролунало оголошення, що він іменинник. Він телефонував мені того вечора й казав: «Ти не уявляєш! Такого дня народження в мене ще не було! Я просто щасливий!» А от на 51-й день народження дніпровські волонтери хотіли прийти його привітати. Саша тоді перебував у реанімації опікового центру… Але до свого дня народження не дожив один день… – поділилася Вікторія.
Євген Проворний
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної пам’яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання