Як не перетворити музу на свинячий хвіст Репортаж 23.05.2026 09:00 Укрінформ Видатний український скульптор та художник Петро Антип, який оселився на Закарпатті, тричі починав з нуля
Під час повномасштабної війни Закарпаття стало плацдармом для переміщення бізнесу країни. Йдеться не лише про фірми та заводи, сюди переїжджають університети і навіть мистецькі резиденції: митці також шукають місце та можливості для роботи у відносно спокійному регіоні.
Так вчинив і відомий скульптор та художник Петро Антип – власне, він вже вдруге переносить свою майстерню. Вперше довелося це робити з окупованої Горлівки на Донеччині у 2014 році, вдруге – вивозити обладнання та роботи з Київщини (село біля Іванкова) у 2022-му. Розглядав два варіанти для нового старту – Німеччину або Закарпаття. Зрештою, обрав село Вовкове за два десятки кілометрів від Ужгорода, неподалік траси Київ–Чоп.
Однак, за кілька років на новому місці відомий скульптор зіткнувся з місцевими реаліями: поруч з його резиденцією, де побудували цехи для скульптури та живопису, місцевий підприємець взявся будувати… свиноферму. Якщо раніше Петро Антип захищав своє мистецтво від КДБ, донецьких сепаратистів та московських окупантів, то зараз мусить відбиватися від свиней. Детальніше про мистецьку релокацію та про те, як самоврядування часом викривлює закон у «свинячий хвіст», – у матеріалі Укрінформу.
ЛЮДСЬКІ ГОЛОВИ Й ГНІЗДО ЛЕЛЕКИ
Майстерня Петра Антипа у Вовковому розташована майже на в’їзді в село. Здогадатися, що за старими залізними воротами приховані скульптури та майстерні, важко, доки не заїдеш на територію. Колись це була тракторна станція, згодом тут усе поросло чагарниками – залишилися лише стіни від колишніх приміщень. З цих стін художник з командою зробили житлові приміщення. Тут живе та працює Петро Антип, його давній друг та колега Костянтин Чудовський, час від часу приймають інших колег з Києва та інших регіонів країни. Побудовано також парк скульптур та три майстерні: ливарну з печами для плавлення металу і сушіння форм, та дві художні – зимову й більшу, літню. У планах четверта – графічна.
Парк скульптур на подвір’ї мистецької резиденції
Петро Антип проводить мені коротку екскурсію резиденцією та розповідає, що тут, де і для чого.
Петро Антип
Біля входу – скульптура з каменю, над нею працюють зараз. Це чотири людські голови, які дивляться в різні боки. Над ними дуже символічно – лелече гніздо на електричному стовпі.
З іншого боку, навпроти – копії відомих антипівських «скіфських» скульптур (частина з них розміщені на Закарпатті в одному з найбільших у країні скульптурних парків у комплексі «Деренівська купель»).
Плавильна та сушильна печі в скульптурній майстерні
По обидва боки великого двору – приміщення. З одного боку це квартири – тут постійно живуть Петро Антип та Костя Чудовський, а з іншого – майстерні. Костя показує плавильну та сушильну печі, скульптурну майстерню, де повно макетів та форм. Петро Антип показує та розповідає про те, як влаштовані дві художні майстерні – зимова (опалювальне менше приміщення зі стелажем із фарбами та роботами) та літня, набагато більша й просторіша, де можна працювати з великими формами, які так полюбляє Антип, автор найбільшої живописної композиції у світі.
У живописній майстерні
Петро Антип у зимовій художній майстерні
ПРОПАГАНДИСТИ З ТРОЯНСЬКОГО КОНЯ
На виході з цехів нас зустрічає троянський кінь. Справжній, дерев’яний.
– Це один із наших великих проєктів, над яким працюємо зараз з Костею. Він інтерактивний і його мета – дослідити, як люди піддаються брехні та пропаганді і чому вірять у неї.
Ми робимо великого шестиметрового коня, всередині якого будуть встановлені проєктори. З нього «стрілятимуть» кадри з пропагандистами та блогерами, які відверто брешуть людям з різних інформмайданчиків, наприклад, Соловйов. Також хочемо включити туди різних політиків. Скульптори інтегрували сучасну брехню в міфологічного троянського коня, якого колись вигадав хитрий Одіссей.
Костянтин Чудовський розповідає, як ця сучасна скульптура має функціонувати:
– Глядач заходитиме в павільйон розміром 20 на 20 метрів, на стіни цього павільйону проєктуватиметься брехня, яка, за задумом, має переслідувати глядача: навіть коли він відходить, зображення зміщуватиметься і переслідуватиме його в залі.
Власне, цей кінь, який зараз тут стоїть, буде мандрувати виставками світом (скульптори вже мають замовлення). Інший – стаціонарний – буде зроблений з металу, Петро Антип каже, що наразі мають кілька замовлень від власників галерей та мистецьких павільйонів, які б дуже хотіли мати його у себе в постійній експозиції. Дуже хочуть коня львів’яни, утім, швидше за все, він залишиться на Закарпатті: митець таким чином прагне подякувати регіону, який надав прихисток та простір для творчості.
Старі макети та проєкти
ДВІ ЕВАКУАЦІЇ Й «КОСМОГОНІЯ»
Перед мистецькою релокацією сюди на Закарпаття Петро Антип мав такий досвід двічі.
– Навіть тричі, бо перший розгром моєї майстерні відбувся ще у 1990 році, коли ми з колегами-митцями організували Рух на Донеччині. Тоді КДБ просто викинуло і знищило всі мої роботи на вулиці. Другий погром я пережив у Горлівці у 2014-му, третій – уже під час повномасштабного вторгнення на Київщині у 2022-му, – каже скульптор.
Хоча релокацією таку зміну місця роботи, творчості й життя навряд чи назвеш. Це той випадок, коли «хіба хочеш – мусиш». Про деталі переїзду з Донеччини пан скульптор розповідав колись мені в інтерв’ю. Власне, у свою мистецьку резиденцію в Горлівці він запрошував лекторів, культурних діячів, поетів, рок-музикантів, показував їм Донбас і знайомив їх із ним – навзаєм.
Вдруге з-під окупації довелося тікати вже на Київщині. Оскільки досвід, коли в майстерні залишалися картини та скульптури, Антип вже мав, то тепер хотів врятувати найцінніше.
– З-під окупації на Київщині дивом вдалося врятувати гіпсову фігуру Архангела Михаїла – у нас було замовлення на скульптуру для каплиці на Кіровоградщині. Фігура була в аварійному стані, але готова, і хлопці її вивезли. Ми змогли її відлити згодом, вперше працювали з алюмінієм: оскільки класичні заводи з лиття бронзи та міді не працювали, нам запропонував відлити її з алюмінію директор одного з оборонних заводів у столиці. Вантажівка з цим Архангелом Михаїлом дорогою до Києва потрапила під щільне бомбардування, але дивом проскочила. Тепер дві каплиці (ПЦУ та УГКЦ) з цим Архангелом і Покровою стоять на Кіровоградщині.
ВОЛОНТЕРСТВО Й НАЙБІЛЬША КАРТИНА У СВІТІ
Після того, як довелося залишити мистецьку резиденцію на Київщині, Петро Антип виїхав до Львова, де створив волонтерський центр для допомоги художникам з Бахмута, Маріуполя, Чернігова та військовим.
– У мене була виставка в Німеччині, згодом вдалося облаштувати майстерню в Падерборні біля Дюссельдорфа. Ми придумали формат волонтерства: збирали публіку в залі, я малював, хтось грав на скрипці чи віолончелі, або запрошували рок-музикантів – і згодом цю картину продавали на благодійному аукціоні за 2-3 тис. євро. Ці гроші ми перераховували на аптечки військовим та карети «швидкої».
Саме під час перебування в Німеччині Антипу зателефонував Віктор Корсак, засновник Музею сучасного українського мистецтва в Луцьку, де зберігається багато робіт художника. Згодом у них виникла ідея зробити щось таке, аби про українське мистецтво заговорив увесь світ. Так народився суперпроєкт: задумали створити найбільшу картину у світі площею 2000 м². Попередній рекорд належав Саші Джафрі з картиною «Подорож людства» (1600 м²), її продали в Еміратах за 62 млн євро.
Антип та частина його масштбаної роботи “Космогонія”, що створювалася як найбільша картина у світі
– Спочатку хотіли назвати «Чумацький шлях», але обрали зрештою назву «Космогонія». Я поставив умову: малюватиму лише 20 днів на місяць, а 10 – відпочиватиму, щоб не «замилювалося око». Картина вийшла заввишки 10 і завдовжки 200 метрів. Вона була сформована з близько 300 фрагментів, кожен із яких є окремим, самостійним артоб’єктом. Робота тривала 3 тисячі годин, проєкт фіксували для Книги рекордів Гіннеса. Наразі картина офіційно зафіксована як Національний рекорд України в категорії «Мистецтво», а проєкт подано до комісії Книги світових рекордів Гіннеса на отримання статусу найбільшої картини планети. Нині вона знаходиться в Луцьку, її можна побачити.
Після цього проєкту три компанії пропонували Антипу перебазуватися з Луцька. Найбільш наполегливим виявився відомий колекціонер Мирослав Балдіс, саме він допоміг знайти локацію для мистецької резиденції у Вовковому.
СВИНАРНИК БІЛЯ МУЗЕЮ
Утім, після всіх попередніх пригод і нарешті віднайдення нового дому, митець має новий «головний біль».
Місцевий підприємець у Вовковому вирішив побудувати поруч з його мистецькою резиденцією… свиноферму.
– Він викупив чотири земельні ділянки на сусідній вулиці, які за генеральним планом виділені під житлову забудову, і розпочав там роботи. Ми знаємо, що планує зведення свинокомплексу щонайменше на 200 голів. Вони навіть зробили анонс у своїх соцмережах (TikTok й Instagram) та виставили відео будівництва, зняте з дронів. За генпланом, він старий – ще від 1970-го року, але нового не приймалося – там має йти вулиця під приватну забудову. Поруч із викупленими ділянками чоловік вже збудував нову хату, – розповідає Петро Антип.
Місцевий житель Вовкового, під стінами будинку якого має бути збудована свиноферма
Митець каже, що наразі заручився підтримкою місцевих жителів, котрі теж не бажають свиноферми під вікнами, й збирається судитися з підприємцем.
– Хоча судова тяганина забирає нерви й гроші, зриватися з місця знову і перевозити все кудись не хочеться. Але й творити мистецтво під ароматами свиноферми також не дуже приємно, – каже митець.
Укрінформ звернувся за коментарем до другої сторони – місцевого підприємця Мирослава Лютнянського. Він прокоментував, що на своїх земельних ділянках не планує свиноферми, лише ведення сільського господарства у дозволених законом межах:
– Як такої там ферми не буде. Планується ведення сільського господарства – будинок, господарські будівлі та розведення тварин у дозволених законом рамках: до 15 свиней. Також хочемо завести овець та фазанів. Оскільки я займаюся сільським господарством, то плануємо на ділянці склади для комбікормів.
Зараз усе це на етапі будівництва, можливо, у його ході ми й не будуватимемо приміщень для тварин, а лише для зберігання комбікормів, – прокоментував Лютнянський.
Укрінформ звернувся за коментарем до голови Середнянської тергромади (до якої належить село Вовкове). Руслан Чорнак пояснив, що йому відомий і факт мистецької релокації в громаду знаного скульптора, і він також поінформований про плани розширення бізнесу місцевого агропідприємця. Утім, вважає голова, конфліктуючі сторони в процесі судів домовляться.
– Там справді землі, які не призначені під тваринництво за генпланом, там дозволено будівництво приватних будинків та споруд. Сільська рада не змінювала призначення цих земель, тому якщо є ідея там щось будувати, підприємець має бути готовий відповідати нормам, яких вимагає законодавство – і щодо будівельно-архітектурних норм, і щодо екології.
Фото авторки
Тергромада Закарпаття Мистецтво Скульптура Художник