Як не звести музу на пси Репортаж 23.05.2026 09:00 Укрінформ Знаменитий український скульптор та митець Петро Антип, що перемістився на Закарпаття, тричі розпочинав усе заново
У період повномасштабної війни Закарпаття стало простором країни, де приймали переміщений бізнес. Ідеться не тільки про фірми та підприємства, сюди переїжджають університети й навіть мистецькі резиденції: творчі люди теж шукають місце та можливість працювати у відносно спокійному регіоні.
Саме так вчинив і знатний скульптор та живописець Петро Антип – до речі, він уже вдруге переміщує свою майстерню. Уперше необхідно було це робити з окупованої Горлівки на Донеччині у 2014 році, вдруге – вивозити приладдя та твори з Київщини (селище біля Іванкова) у 2022-му. Розглядав два варіанти для нового початку – Німеччину або Закарпаття. Врешті-решт, обрав село Вовкове за два десятки кілометрів від Ужгорода, поряд із трасою Київ–Чоп.
Проте, за декілька років на новому місці знаний скульптор зіткнувся з місцевими реаліями: поруч із його резиденцією, де звели цехи для скульптури та живопису, місцевий ділок взявся будувати… свинокомплекс. Якщо раніше Петро Антип відстоював своє мистецтво від КДБ, донецьких сепаратистів та московських загарбників, то зараз треба захищатися від свиней. Докладніше про мистецьку релокацію та про те, як місцеве самоврядування інколи перекручує закон у «свинячий хвіст», – у матеріалі Укрінформу.
ЛЮДСЬКІ ОБЛИЧЧЯ Й ЛЕЛЕЧЕ КУБЛО
Майстерня Петра Антипа у Вовковому розташована майже на в’їзді до села. Припустити, що за старими залізними брамами сховані скульптури та майстерні, важко, допоки не заїдеш на територію. Колись це була тракторна станція, згодом тут усе заросло чагарником – залишилися лише стіни від минулих приміщень. Із цих стін художник із командою облаштували житлові кімнати. Тут мешкає та працює Петро Антип, його давній товариш та колега Костянтин Чудовський, іноді приймають інших колег із Києва та інших областей країни. Побудовано також парк скульптур і три майстерні: ливарну з печами для розплавлення металу та висушування форм, і дві художні – зимову й більшу, літню. У задумах четверта – графічна.
Парк скульптур на подвір'ї мистецької резиденції
Петро Антип проводить мені невелику екскурсію резиденцією та розповідає, що тут, де та для чого.
Петро Антип
Біля входу – скульптура з каменю, над нею працюють зараз. Це чотири людські обличчя, які дивляться в різні боки. Над ними дуже символічно – лелече кубло на електричному стовпі.
З іншого боку, навпроти – копії славнозвісних Антипових «скіфських» скульптур (частина з них розташовані на Закарпатті в одному з найбільших у країні скульптурних парків у комплексі «Деренівська купель»).
Плавильна та сушильна печі в скульптурній майстерні
По обидва боки великого подвір’я – приміщення. З одного боку це квартири – тут постійно мешкають Петро Антип та Костя Чудовський, а з іншого – майстерні. Костя показує плавильну та сушильну печі, скульптурну майстерню, де повно макетів і форм. Петро Антип показує та розповідає про те, як облаштовані дві художні майстерні – зимова (опалювальне менше приміщення зі стелажем із фарбами та роботами) і літня, набагато більша та просторіша, де можна працювати з великими формами, які так любить Антип, творець найбільшої живописної композиції у світі.
У живописній майстерні
Петро Антип у зимовій художній майстерні
ПРОПАГАНДИСТИ З ТРОЯНСЬКОГО КОНЯ
На виході з цехів нас зустрічає троянський кінь. Справжній, зроблений з дерева.
– Це один із наших великих задумів, над яким працюємо зараз із Костею. Він інтерактивний і його ціль – дослідити, як люди піддаються обману та пропаганді та чому вірять у неї.
Ми виготовляємо великого шестиметрового коня, всередині якого будуть встановлені проєктори. З нього «битимуть» кадри з пропагандистами та блогерами, котрі відкрито брешуть людям з різних інформмайданчиків, наприклад, Соловйов. Також хочемо вписати туди різних політиків. Скульптори вписали сучасну брехню в міфологічну – троянського коня, якого колись вигадав хитрий Одісей.
Костянтин Чудовський розповідає, як ця сучасна скульптура має функціонувати:
– Глядач заходитиме в павільйон розміром 20 на 20 метрів, на стіни цього павільйону буде проєктуватися брехня, яка, за задумом, має переслідувати глядача: навіть коли він відходить, зображення зміщуватиметься та переслідуватиме його в залі.
Власне, цей кінь, який зараз тут стоїть, буде подорожувати виставками світом (скульптори вже мають замовлення). Інший – стаціонарний – буде зроблений із металу, Петро Антип каже, що наразі мають кілька замовлень від власників галерей і мистецьких павільйонів, котрі б дуже хотіли мати його у себе в постійній експозиції. Дуже хочуть коня львів’яни, проте, скоріш за все, він залишиться на Закарпатті: митець таким чином прагне віддячити регіону, який дав прихисток і площу для творчості.
Старі макети та проєкти
ДВІ ЕВАКУАЦІЇ Й «КОСМОГОНІЯ»
До мистецької релокації сюди на Закарпаття у Петра Антипа такий досвід був двічі.
– Навіть тричі, тому що перший розгром моєї майстерні відбувся ще у 1990 році, коли ми з колегами-митцями організували Рух на Донеччині. Тоді КДБ просто викинуло й знищило всі мої роботи на вулиці. Другий розгром я пережив у Горлівці у 2014-му, третій – уже під час повномасштабного вторгнення на Київщині у 2022-му, – говорить скульптор.
Хоча релокацією таку зміну місця роботи, творчості та життя навряд чи назвеш. Це той випадок, коли «хіба хочеш – мусиш». Про деталі переїзду з Донеччини пан скульптор розповідав колись мені в інтерв’ю. Власне, у свою мистецьку резиденцію в Горлівці він запрошував лекторів, культурних діячів, поетів, рок-музикантів, показував їм Донбас і знайомив їх із ним – у відповідь.
Вдруге з-під окупації довелося тікати вже на Київщині. Оскільки досвід, коли в майстерні залишалися картини та скульптури, Антип уже мав, то тепер прагнув врятувати найцінніше.
– З-під окупації на Київщині дивом вдалося врятувати гіпсову фігуру Архангела Михаїла – у нас було замовлення на скульптуру для каплички на Кіровоградщині. Фігура була в аварійному стані, але готова, і хлопці її вивезли. Ми змогли її відлити згодом, уперше працювали з алюмінієм: оскільки класичні заводи з лиття бронзи та міді не працювали, нам запропонував відлити її з алюмінію директор одного з оборонних заводів у столиці. Вантажівка з цим Архангелом Михаїлом дорогою до Києва потрапила під щільне бомбардування, але дивом проскочила. Тепер дві каплички (ПЦУ та УГКЦ) з цим Архангелом і Покровою стоять на Кіровоградщині.
ВОЛОНТЕРСТВО Й НАЙБІЛЬША КАРТИНА У СВІТІ
Після того, як довелося покинути мистецьку резиденцію на Київщині, Петро Антип виїхав до Львова, де організував волонтерський центр для допомоги художникам із Бахмута, Маріуполя, Чернігова та військовим.
– У мене була виставка в Німеччині, згодом вдалося облаштувати майстерню в Падерборні біля Дюссельдорфа. Ми вигадали формат волонтерства: збирали публіку в залі, я малював, хтось грав на скрипці чи віолончелі, або запрошували рок-музикантів – і згодом цю картину продавали на благодійному аукціоні за 2-3 тис. євро. Ці гроші ми переказували на аптечки військовим і карети «швидкої».
Саме під час перебування в Німеччині Антипу зателефонував Віктор Корсак, засновник Музею сучасного українського мистецтва в Луцьку, де зберігається багато робіт художника. Згодом у них виникла ідея зробити щось таке, щоб про українське мистецтво заговорив увесь світ. Так народився суперпроєкт: задумали створити найбільшу картину у світі площею 2000 м². Попередній рекорд належав Саші Джафрі з картиною «Подорож людства» (1600 м²), її продали в Еміратах за 62 млн євро.
Антип та частина його масштбаної роботи "Космогонія", що створювалася як найбільша картина у світі
– Спочатку хотіли назвати «Чумацький шлях», але обрали врешті-решт назву «Космогонія». Я поставив умову: малюватиму лише 20 днів на місяць, а 10 – відпочиватиму, щоб не «замилювалося око». Картина вийшла заввишки 10 і завдовжки 200 метрів. Вона була сформована з близько 300 фрагментів, кожен із яких є окремим, самостійним артоб’єктом. Робота тривала 3 тисячі годин, проєкт фіксували для Книги рекордів Гіннеса. Наразі картина офіційно зафіксована як Національний рекорд України в категорії «Мистецтво», а проєкт подано до комісії Книги світових рекордів Гіннеса на отримання статусу найбільшої картини планети. Нині вона знаходиться в Луцьку, її можна побачити.
Після цього проєкту три компанії пропонували Антипу перебазуватися з Луцька. Найбільш наполегливим виявився відомий колекціонер Мирослав Балдіс, саме він допоміг знайти локацію для мистецької резиденції у Вовковому.
СВИНЯЧА ФЕРМА БІЛЯ МУЗЕЮ
Проте, після всіх попередніх пригод і нарешті віднайдення нового дому, митець має новий «головний біль».
Місцевий бізнесмен у Вовковому вирішив звести поруч із його мистецькою резиденцією… свиноферму.
– Він викупив чотири земельні ділянки на сусідній вулиці, які за генеральним планом виділені під житлову забудову, і розпочав там роботи. Ми знаємо, що планує зведення свинокомплексу щонайменше на 200 голів. Вони навіть зробили анонс у своїх соцмережах (TikTok й Instagram) і виставили відео будівництва, зняте з дронів. За генпланом, він старий – ще від 1970-го року, але нового не приймалося – там має йти вулиця під приватну забудову. Поруч із викупленими ділянками чоловік уже збудував нову хату, – розповідає Петро Антип.
Місцевий житель Вовкового, під стінами будинку якого має бути збудована свиноферма
Митець каже, що наразі заручився підтримкою місцевих жителів, котрі теж не хочуть свиноферми під вікнами, і збирається позиватися до суду з бізнесменом.
– Хоча судова тяганина забирає нерви та гроші, зриватися з місця знову і переносити все кудись не хочеться. Але й творити мистецтво під запахи свиноферми також не дуже приємно, – говорить митець.
Укрінформ звернувся по коментар до другої сторони – місцевого підприємця Мирослава Лютнянського. Він прокоментував, що на своїх земельних ділянках не планує свиноферми, лише ведення сільського господарства у дозволених законом межах:
– Як такої там ферми не буде. Планується ведення сільського господарства – будинок, господарські будівлі та розведення тварин у дозволених законом рамках: до 15 свиней. Також хочемо завести овець і фазанів. Оскільки я займаюся сільським господарством, то плануємо на ділянці склади для комбікормів.
Зараз усе це на етапі будівництва, можливо, у його ході ми й не будуватимемо приміщень для тварин, а лише для зберігання комбікормів, – прокоментував Лютнянський.
Укрінформ звернувся по коментар до голови Середнянської тергромади (до неї належить село Вовкове). Руслан Чорнак пояснив, що йому відомий і факт мистецької релокації в громаду знаного скульптора, і він також поінформований про плани розширення бізнесу місцевого агропідприємця. Проте, вважає голова, конфліктуючі сторони в процесі судів домовляться.
– Там справді землі, які не призначені під тваринництво за генпланом, там дозволено будівництво приватних будинків та споруд. Сільська рада не змінювала призначення цих земель, тому якщо є ідея там щось будувати, підприємець має бути готовий відповідати нормам, яких вимагає законодавство – і щодо будівельно-архітектурних норм, і щодо екології.
Фото авторки
Тергромада Закарпаття Мистецтво Скульптура Художник