Харківська «Енеїда», якої не сталось… Звіт 11.05.2026 11:29 Укрінформ Через більше ніж пів століття у Харкові презентували ескізи до так і не виданого двотомника Котляревського
У кінці 1960-х харківський живописець Рафаель Волинський трудився над замовленням від видавничого дому «Прапор»: планувалося створити двотомне видання творів Івана Котляревського. Мистецька праця, засідання редколегій, експертна оцінка, навіть статті в тогочасній пресі про нову «Енеїду». Але книгу так і не випустили.
Через більш ніж пів століття роботи Рафаеля уперше стали загальнодоступними. У родинному архіві їх виявив онук – архітектор та сьогодні військовий Богдан Волинський.
Ознайомитися з ескізами тепер можна на експозиції в літературному музеї. Вона іменується «Харківська Енеїда. Родинний архів». Це тільки частина малюнків, які відібрав для показу Богдан Волинський.
ЗМАГАННЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?
– Це був цілком завершений цикл. Окрім, власне, робіт, чимало службових документів (договір з видавничим домом на створення ілюстрацій, протоколи з нарад художніх рад, рецензії тощо, – ред.), що дає можливість прослідкувати процес підготовки книги. Про це повідомляли в газетах (зокрема, є вирізка з «Літературної України», 1968 р., – ред.). І мало з’явитися таке прекрасне видання до 200-річчя з дня народження письменника. Одначе з’явилася інша «Енеїда», яка нам зараз добре знайома (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), у видавництві «Дніпро». У мене є різноманітні здогадки, чому так трапилося, тому що я від самого початку прагнув збагнути – що ж із працями дідуся пішло не за планом? – розповідає Богдан.
Богдан Волинський
Онук припускає: мова могла йти про звичайну конкуренцію між митцями та видавничими організаціями, і що «дозволу» на дві книжки до ювілейної дати просто не дали, а «Дніпро» отримало замовлення, оскільки органи влади на той час вже переїхали з Харкова до Києва. Але, можливо, в ілюстраціях Волинського цензори розгледіли той самий «буржуазний націоналізм». В архіві Богдан виявив, зокрема, робочий запис діда, котрий вважає надзвичайно важливим і для тлумачення робіт, і для розуміння особистості художника. На аркуші, заповненому з двох сторін, – тезиси, імена, питання.
– Їх задавав собі Рафаель, ілюструючи «Енеїду». Він розмірковує про мову; що означало море для України – актуально і сьогодні; про волю і як її уявляли, що є зразком українських воєн, у чому їхня сила та лихо, що вони подарували світу; Залізняк, Гонта, Конашевич-Сагайдачний; місійність козацтва – ми бачимо, до кого він звертається, яких переконань людина. Це можливо виявити виключно в отаких приватних нотатках. Тобто він певною мірою прагнув пристосовуватися до суспільства. Коли якийсь художній фонд просив відіслати роботу, то автобіографію дідусь додавав російською, хоча все життя спілкувався українською мовою – і не думаю, що це було зручно чи комфортно в тогочасному Харкові та допомагало в кар’єрі, – каже Богдан.
ТВОРЕЦЬ – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, РАДЯНСЬКИЙ
Волинський відзначає: чим довше він працював з архівом, тим сильнішим ставало бажання поділитися ним. Рафаель був харківським, українським художником, але водночас – радянським. Його індивідуальність та творчий доробок можуть бути предметом обговорення в контексті постколоніального переосмислення і декомунізації – як і щодо багатьох творчих особистостей. В архіві Волинського є й зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; проте він малював Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.
|
|
– Рафаель мав нелегку долю. Народився у 1923 році в місті, яке нещодавно захопили більшовики. Його батько Освальд був живописцем, і, мабуть, це прищепило любов до мистецтва, тому що він малював із дитинства, займався у Палаці піонерів, інтер’єр котрого оформлювали Василь Єрмілов (український авангардист, конструктивіст, – ред.) та Вадим Меллер, котрий співпрацював із театром Леся Курбаса «Березіль». Тобто дідусь ріс у, безперечно, найцікавішому мистецькому періоді – Харкові 1920–1930 років, – підкреслює Богдан.
Коли Рафаелю виповнилося 15 років, його батька заарештували і невдовзі розстріляли за вироком «трійки» НКВС через підозру у «шпигунстві».
– Але дідусю про це стало відомо набагато пізніше. У 1960-х прадіда реабілітували, але що це вже змінювало. Гадаю, що все це могло вплинути на становлення особистості, – ділиться Волинський.
Згідно з його інформацією, у 19 років Рафаель опинився на фронті – тривала Друга світова війна. У юні роки він був членом комсомолу, втім не вступив до комуністичної партії.
– Він воював за Червону армію і сприймав перемогу як велику цінність і, ймовірно, не розцінював більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, оскільки народився та виріс у тій реальності. Водночас у дитинстві Рафаель застав період українського Харкова, знав щось від батьків, зберіг та передав далі своєму роду, – говорить Волинський.
МАЛЮНКИ, ЩО Є АКТУАЛЬНИМИ ЗАРАЗ
За словами онука, Рафаель мав непростий характер, був наполегливим, палко відданим мистецтву.
– Був надзвичайно критичним – і до себе, і до інших. Багато працював. Здебільшого займався книжковою графікою, але були й монументальні твори, живопис, також працював із металом, склом. Інакше кажучи, Рафаель експериментував, – говорить Богдан.
Коли у 1992 році художник помер, його речі та архів потрібно було кудись перевезти – квартира була не приватизованою. Таким чином творчий спадок опинився в гаражі.
– Мій батько не мав таких, так би мовити, простих взаємин із Рафаелем, бо той був суворим – цей старий стиль виховання – не допускав його довго і до мистецтва, можливо, щоб віднадити від творчості, тому що бачив, що це нелегка доля для нього самого. Тому батько мав певні застереження – як працювати з роботами Рафаеля, як їх інтерпретувати, та й чи давати таку можливість мені. Тому тільки у 2020 році, коли мені вже виповнилося майже 29, я отримав ключ від гаража. Окрім робіт, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував, шукав тематичні цикли, звертався в різні архіви, щоб знайти інформацію, заповнити прогалини, – розповідає Богдан.
Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби вдруге відкрив дідову графіку. Вважає її гімном українському воїнству.
– У цих ескізах я пізнав теперішнє життя. Це відтворення війська, це насправді основна тема. Це обличчя. Це вони – наші українські бійці. Хлопці, яких бачу, з якими служу. Більшість – старші чоловіки, а не юнаки. Як на зображеннях – так і є тепер. Десь посмішки, десь напівсонні, виснажені погляди… Це не якісь класичні герої, а дуже реалістичний портрет армії, – вважає Волинський.
Зараз ілюстрації Рафаеля вивчають професійні мистецтвознавці, можливо, вони стануть предметом наукової роботи.
– Це той родинний архів, котрий мав би бути складовою нашої спільної пам’яті. Це погляд на сімейний архів онука, котрий сьогодні у війську, воює, – і це зовсім інша «оптика» на те, що створив його дід, – зауважує директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.
Ознайомитися з експозицією «Харківська Енеїда. Родинний архів» можна протягом травня-червня.
Фотографії В’ячеслава Мадієвського та з архіву сім’ї Волинських
Архів Література Музей Видавництво Агресія РФ Українська книга Харків Військові Котляревський Енеїда Художник