«Сербен» біля храму Наша спадщина 18.04.2026 09:00 Укрінформ Ритуальний чоловічий танок, котрий можна побачити тільки в одному українському селі
Воєнний та захисний танець «Сербен» виконують виключно у селищі Чортовець, котре входить у Городенківську територіальну громаду Івано-Франківського регіону. Його танцюють лише представники сильної статі; жінки у цей час виконують стародавні гаївки і спостерігають за процесом.
Місцеві жителі про «Сербен» знають з дитинства і без нього не уявляють Світлий Великдень. Даний танок відтворюють поруч з церквою у великодні понеділок, вівторок і на Провідну неділю.
З 2024 року цей танок зарахований до переліку нематеріальної культурної надбання України.
Що уособлює собою танок і яким чином у селищі Чортовець бережуть традицію обрядового дійства – у репортажі Укрінформу.
ДІВЧАТАМ У ЦЬОМУ ТАНЦІ НЕ ДОЗВОЛЕНО БРАТИ УЧАСТЬ
«З тих пір, як себе пам’ятаю, з того часу й про сербен знаю. Ось дивіться на меморіальну дошку, яку ми зробили у 2023 році, то третій чоловік у танці – мій батько Іван», – розповідає мешканка села Чортовець Ореста Гринюк і показує пам’ятний знак на будівлі місцевого храму Пресвятої Трійці УГКЦ (кам’яна архітектурна пам’ятка, зведена у 1790 році, – авт.).
Ореста Гринюк, мешканка села Чортовець
Жінка розповідає, що за переказами неподалік цього місця на пагорбі височів замок. Коли нападали татари, біля замку запалювали факели та наповнювали рови водою. Люди переховувались у підземеллях. Якось татари, здолавши оборону замку, знайшли тут величезні коштовності й взялися їх розподіляти. Зажерливість їх охопила до такої міри, що вони не помітили, як у замок увійшли місцеві хлопці і оточили їх. Ворогів знищили, а на відзначення перемоги місцеві чоловіки взялися за руки і почали танцювати. Щоправда, зазначає пані Ореста, існують ще інші історії та дослідження, котрі роз’яснюють походження сербену. Але ця легенда місцевим найбільш близька.
«Цей танок має войовничий відтінок. Його виконують тільки чоловіки, пліч-о-пліч, ніби захищають тих, хто тут живе. Дівчатам у цьому танці не можна брати участь. Але ми співаємо в цей день власні пісні та гаївки», – говорить Ореста Гринюк і наспівує «Білоданчика» – нескінченну пісню про дівчину, котра «вмила обличчя, розчесала русяву косу, одягнулася в білу сорочку, взулася у черевички і пішла собі шукати подружок».
«Ой ти біло-біло-данчику, поплинь собі по Дунайчику», – починає співати Ореста.
Зауважує, цю пісню співала ще її мати.
«Зараз я її співаю. І чим частіше це відбувається, тим більше вона припадає до душі, бо це – наше коріння, з якого ми отримуємо власну міць», – каже Ореста Гринюк і повертається до жіночої групи, котра збирається біля церкви.
КРОК НАЗАД І ДВА – УПЕРЕД
Традиційно сербен на Великодні свята танцюють біля двох храмів, а згодом усі разом відтворюють заключний. Це відбувається на Провідну неділю, наступну після Великодня.
директорка будинку культури села Чортовець Іванна Калин та Михайло Шелефонтюк
«Цього року ввечері на Провідну неділю люди йтимуть із храму Святого Миколая ПЦУ до церкви УГКЦ Пресвятої Трійці селом, а це більше 2 км, і всі ставатимуть тут у коло. А наступного року сербен ми завершимо вже у храмі Святого Миколая», – уточнює директорка Центру культури селища Чортовець Іванна Калин.
Вона зазначає, що під час дійства дівчата виконують більше 10 гаївок, котрі не змінюються століттями.
«У власних гаївках ми співаємо про Великдень, про дівчат, жіночу долю, про те, як чоловік журиться через жінку, але «як чоловік її буде сварити, то вона буде старенька, а як не буде сварити, то вона не буде журитись і буде молоденька…», – підхоплює художній керівник Центру культури селища Чортовець Оксана Головецька.
Художній керівник Центру культури селища Чортовець Оксана Головецька
Вона демонструє зошит, у котрому старанно записані весняні співанки, і запевняє, що жодних репетицій перед виконанням танцю у селищі не проводять. Дівчата змалечку співають весняні гаївки, а хлопці опановують танцювальні рухи безпосередньо біля храму, коли танцюють їхні батьки та дідусі.
«Сербен» – це воєнний та оборонний танець. Рахують під час танцю так – один крок назад і два вперед, один назад і два вперед», – пояснює Оксана Головецька.
СХОЖИЙ ДО ГРЕЦЬКОГО ТАНЦЮ, АЛЕ ТАМ ЧОЛОВІКИ НЕ СПІВАЮТЬ
Михайло Шелефонтюк зараз старанно готувався до сербену. Він захопив покутський топірець, котрий дуже схожий на гуцульський, та одягнув святкове вбрання – вишиванку, пояс, високі чоботи та капелюх. Зазначає, колись обміняв його у Коломиї на книгу про власне селище і тепер має для танцю майже столітній раритет.
«На перший погляд здається, що наш «Сербен» подібний до грецького танцю «Сиртакі», котрий теж виконують чоловіки, але вони там не співають. А ми співаємо. Ми самі складаємо рими, змінюємо їх. Зараз от маємо про війну: «Ой маскалю ти дурненький, нащо нищиш нам Україну-матінку? Ми думали ти сестра, а ти повія ще є та. Допоки Путін буде жити, ми вас … будемо бити», – декламує Михайло Шелефонтюк чоловічі пісні, написані для цьогорічного дійства.
Отець Віталій, настоятель храму Пресвятої Трійці УГКЦ
Поки ми розмовляємо, дедалі більше чоловіків та юнаків підходять до храму Пресвятої Трійці. Його настоятель отець Віталій зазначає, що теж не стоятиме осторонь, коли вони підуть у сербен. Згадує, вперше побачив це дійство 10 років тому, коли приїхав на парафію. Каже, відразу був дуже вражений чоловічою єдністю та згуртованістю.
«Танці завжди мені давалися дуже важко, але в сербені я відчув підтримку, тому і навчився. Раніше це було більш масово. Зараз багато односельчан боронять нас і завдяки їм ми маємо можливість організовувати такі заходи. Але підтягуються молоді, діти, і це радує», – додає отець Віталій.
Василь Васильович з онуками
Своїх онуків до храму приводить 65-річний Василь Васильович.
«Я, можливо, ще якийсь рік проживу, а Ілля обов’язково продовжить нашу традицію і буде її підтримувати», – запевняє Василь Васильович.
Каже, Іллі шість років і він зараз танцюватиме за себе і за батька Юрка, котрий зараз служить у ЗСУ.
Вони стають до фотографії, а нас знайомлять з Іваном Дмитровичем, котрого у місцевому Центрі культури лагідно називають «наш дідусь».
Іван Дмитрович та Іванна Калин
«Я танцюю сербен вже 50 років. Сам навчився. Хто цього хоче, той швидко вчиться… Зараз прошу Бога, щоб ще рік дочекатися і знову стати у коло», – говорить Іван Дмитрович.
Йому 82 і це – найстарший учасник обрядового танцю, котрий виконають у великодній понеділок.
ТАНОК ПРО ВОЇНІВ ТА ПЕРЕМОГУ
У цей день староста селища Чортовець Михайло Олійник вже вдруге стане у сербен. Зізнається, коли зранку після молебню вийшов із храму ПЦУ, ще думав утриматись, але зустрів військового Василя, котрий приїхав додому у відпустку, і змінив власне рішення.
Староста селища Чортовець Михайло Олійник
«Я бачив, як у нього палали очі, коли розпочався сербен. То як не піти у танок? Коли я тримав його за руку, то відчував, що наші воїни і ветерани, котрі повертаються, цього потребують… Я танцюю сербен, як і усі наші чоловіки – з дитинства. Тут немає ніякої науки. Ми отримуємо це з народження, а коли стаємо на ноги, то одразу йдемо у сербен», – наголошує Михайло Олійник.
За його словами, раніше у селищі проживали біля 7 тисяч людей. Зараз цей показник зменшився майже вдвічі. Через війну чимало родин виїхали за кордон, та й народжуваність у селищі теж впала. Виробництва тут немає, люди, переважно, займаються вирощуванням та реалізацією овочів.
Через фронт пройшли майже 60 мешканців селища, ще 36 воїнів залишаються у строю. У селищі, каже староста, чекають на повернення кожного.
Василь, волонтер
«Сербен теж сьогодні танцюватиму. Щоправда, не у вишиванці. З початку війни, я її не одягаю. Якось не можу одягти святкове, коли згадую про хлопців, котрі ще на фронті… Для мене цей танок, скоріше, про воїнів, про нашу справедливу перемогу, на котру всі чекаємо», – говорить волонтер Василь.
На початку повномасштабної він служив у ЗСУ декілька місяців. Звільнили через стан здоров’я. Після лікування Василь почав займатися волонтерством. Торік їздив на схід дев’ять разів. Опікується військовими 4-ої танкової бригади ЗСУ, але встигає ще й 10-ій гірсько-штурмовій возити допомогу. Там, зауважив, теж служать хлопці з селища Чортовець.
ТАНОК, ЯКИЙ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ
«Сербен жодного разу не переривався. Навіть у часи, коли тут церква була закритою і радянська влада перетворила її на музей, люди танцювали біля іншого храму. У нас річка Сага ніби поділяє селище навпіл, є дві церкви, але на свята люди зустрічаються і разом танцюють. Танець є живою спадщиною, що передається з покоління у покоління», – наголошує староста Михайло Олійник.
За його словами, зараз сербен подорожує світом і об’єднує людей.
«Його вже танцюють у Чехії та в Парижі, де живуть вихідці з нашого селища. Зараз докладаємо чимало зусиль, аби танцювали ще й у Варшаві. Наша мета – аби його внесли до спадщини ЮНЕСКО», – говорить Михайло Олійник.
Для цього місцеві пишуть книги про традиції селища та шукають меценатів, котрі б допомогли їх видати. Так люди намагаються популяризувати танок та розвивати громаду.
«Сербен об’єднує нас. За кордоном він допомагає збирати кошти для наших військових. Лише торік ми зібрали більше 4 млн грн на підтримку ЗСУ», – зауважив Михайло Олійник.
Зараз він чекає, що на Провідну неділю додому зможуть приїхати ще більше військових і дійство стане ще більш велелюдним.
«Сербен – це солідарність чоловіків, зв’язок між поколіннями, міць і неймовірна енергетика. Коли ти танцюєш, чоловіча енергія наче наповнює тебе», – зізнається староста і йде до чоловічої групи.
Тим часом 77-річний Іван Іванович починає вести танок. Чоловіки, взявшись за руки, йдуть з ритмічними рухами навколо церкви.
«Ой на горі, на вершечку
Молотили хлопці гречку
Ані гречки, ні полови
А в дівчини чорні брови.
Що я бідний буду діяв
Що я жита не посіяв
Гречка ми ся не вродила
Доля ж моя нещаслива», – виспівують чоловіки.
Вони тричі обходять церкву. Далі беруть у коло жінок, котрі співають гаївки, і всі разом завершують дійство словами «Христос Воскрес!» та «Слава Україні!» Люди обіймаються та вітають один одного зі Світлим Великоднем.
Фото авторки та Юрія Рильчука
відео авторки
Івано-Франківщина Культура Культурна спадщина Село