Вишиванки зі старовинних знімків Репортаж 25.04.2026 09:00 Укрінформ Майстриня Галина Гафійчук зібрала більше ніж 120 вишитих ансамблів, котрі представляють декілька етнічних країв України
Жінка зацікавилася вишиванням понад 20 років тому. За цей період вона зібрала колекцію вишитих сорочок та заснувала в рідному селі Глушкові, що на Івано-Франківщині, музей «Етноскриня». Нещодавно він був включений до туристичного шляху «Сильвети Покуття», який представили на Прикарпатті.
З чого починалась добірка Галини Гафійчук і як обрати собі вишиту сорочку, Укрінформ запитав у майстрині напередодні Дня вишиванки, який цьогоріч святкуватимуть 21 травня.
ВИДЕРЛАСЯ НА ГОРИЩЕ – І ВІДКРИЛА СКАРБ
Галина Гафійчук, як і більшість жінок у селі, вміє вишивати з юних літ. Зазначає, що цю пристрасть вона пронесла через усе життя, а от зорганізувати колекцію давніх вишиванок її надихнули старі знімки.
«Моя бабуся – з Чернятина (село в Городенківській громаді Прикарпаття, – ред.) У дитинстві ми бавилися в її хаті та залазили на горище. Там я виявила ці світлини й листи мого прадідуся з війни (показує, – ред.). Скільки мені тоді було, не згадаю, але я вже усвідомлювала, що цю спадщину не можна руйнувати», – згадує майстриня.
За її словами, її прадід Юрко мав чудовий почерк і більшість листів писав з території Німеччини, коли супротивник був майже розгромлений. Однак, прадід так і не повернувся з війни додому, а його старовинні листи й чорно-білі світлини родини започаткували зібрання, що стало основою майбутньої колекції одягу.
«Старовинні знімки – це наче паспорт вишитої сорочки. Ось у мене є унікальна світлина з рідного села (показує, – ред.). На ній – аматорський драматичний колектив 1926 року. І це як мокра печатка того, що тоді одягали та як. Отже, світлина засвідчує походження вбрання», – запевняє майстриня.
Зараз у колекції Галини Гафійчук – понад дві тисячі старих знімків і більш ніж 120 українських вишитих ансамблів. Майстриня відзначила, що точної кількості експонатів у своїй колекції вона не знає, оскільки давно вже їх не лічить. Однак тут можна побачити не тільки традиційне вбрання з Прикарпаття, а і з Волині, Буковини, Закарпаття, Вінниччини, Чернігівщини, Луганщини, Полтавщини та Львівщини.
«Дехто збирає старовинний стрій лише одного регіону, а в мене – спадок з декількох. Чи важко зберігати цю красу? Так. Це потребує окремого приміщення, де підтримується потрібна температура повітря, і великої особистої відповідальності», – ділиться майстриня.
ПОКУТСЬКА ВИШИВАНКА – ЦЕ НАСИЧЕНО ВИШИТІ РУКАВА У ЧЕРВОНІЙ ГАМІ
Перші вишиванки з минулого століття в Галини Гафійчук з’явились випадково. Зазвичай їх замовляла й купувала колекціонерка в Коломиї. Але одного разу на своє замовлення, яке Галина Гафійчук знайшла для жінки в рідному краї, у колекціонерки не вистачило коштів. Музеї тоді теж не мали попиту на старі речі, а продавати їх будь-кому Галина Гафійчук не хотіла.
«У цих старовинних вишиванках я розгледіла щось унікальне, відмінне від сучасних візерунків. Спершу залишила в себе одну сорочку, згодом ще одну й ще… І так з 2000-х років почалась моя колекція», – всміхається пані Галина.
Розповідає, колекція з кожним разом її захоплювала все більше й більше, але поповнювати її було нелегко. У багатьох регіонах, як, наприклад, на Покутті та Гуцульщині, людей часто ховали у святковому вбранні, а тому вишитих сорочок у селах майже не залишилось.
«Адже колись люди говорили: "Що було до вінця – то й до Бога"». Старовинних дитячих вишиванок теж лишилось обмаль, бо їх передавали від однієї дитини до іншої, та й не в кожній родині дітям вишивали. Але у мене є до десяти таких сорочок, а найбільше у колекції – жіночих», – уточнює майстриня.
Саме вони є основними експонатами в музеї «Етноскриня», який згодом відкрила Галина Гафійчук. В її експозиції ще представлені жіночі прикраси, взуття, старовинна кераміка, мальовані ікони на дереві та різдвяні павуки, які здавна робили на Покутті із соломи. Майстриня зауважила, що під час бесіди з відвідувачами павуки помітно коливаються. Каже, у давнину люди вірили, що це навідуються духи їхніх пращурів.
Питаю пані Галину про її рідну, покутську вишиванку.
«Старовинні жіночі сорочки на Покутті були довгими, оскільки плахта була вовняна і коротша, а низ сорочки слугував на той час продовженням спідньої білизни. Якщо жінки йшли в поле працювати, то сорочку підперізували запаскою або фартухом. Це підтверджують давні фото», – розповідає майстриня.
Вона додає, що візерунки на Покутті були дуже різноманітними. На початку ХІХ століття покутська сорочка нагадувала «борщівську», у якої насичено вишивали рукави. Але якщо для «борщівської» типовим є чорний колір, то в покутських сорочок рукави вишивали бордовими нитками, коричневими та яскраво червоними.
«Тут використовували техніку "верхоплут" (показує, – ред.). На Покутті ще вишивали "білим по білому". Літні жінки називали тут цю техніку "циркована". Покутська вишивка дуже різнобарвна. Були ще сорочки-буденки, у них кожний візерунок мав свою назву: "хрестатий", "ключкатий", "лабатий", "сливкові" та інші, усіх навіть важко запам’ятати», – всміхається майстриня.
Далі вона демонструє сорочку «з пташками». Каже, такі вишивали у селах Вербівці та Серафинці Городенківського району.
«Це вже початок ХХ століття. Візерунки з пташками вишивали не тільки на весілля, їх і старші жінки любили носити», – уточнює пані Галина.
За її словами, тоді вже жінки більше мандрували, цікавилися друкованими виданнями з візерунками й запозичували у свої вишивки нові елементи.
У ВБРАННІ ПРИХОВУВАЛИ ВИШИТИЙ ТРИЗУБ
«Перлиною мого музею є стрічка Січових стрільців "Січ у Глушкові"», – продовжує свою розповідь майстриня.
За її словами, цю стрічку в її рідному селі вишивали жінки хрестиком. До нашого часу дійшла навіть світлина, яка підтверджує історичний факт. Щоправда, вона дуже пошкоджена, а тому в експозиції не представлена.
«Для мене все рідне – то найдорожче», – каже Галина Гафійчук і згадує історію своєї бабусі, яку на вулиці в радянський час змусили зняти жовту китицю на запасці тільки через те, що вона була поруч із синьою.
«Інколи навіть синьо-жовта стрічка у вбранні вказувала на переконання людини. Таким чином люди прагнули виразити свою позицію, однак вся українська символіка була під забороною», – додає майстриня й демонструє вишивки з тризубами, котрі є прикрасою її колекції.
Деякі з них потрапили до збірки після того, як вишитий тризуб люди видимо намагалися заховати у вбранні, але не відмовлялися від нього навіть попри страх і залякування.
«Це велике диво, що ці сорочки люди змогли зберегти», – підкреслює колекціонерка.
У ВИШИВАНКАХ – НАШЕ КОРІННЯ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ
Понад 20 років Галина Гафійчук не лише зберігає старовинні вишиванки, а й відтворює їх за давніми зразками. Вона переконана, що це сприяє популяризації традиційного вишивання у сучасному світі.
«За радянський час ми дуже багато втратили. Тому наш обов’язок – відродити давнину й залишити її нашим онукам і правнукам, зробити все, щоб спадщина не зникла. Радію, коли ці сорочки відшивають інші майстрині. Тому що те, що ми зараз робимо, репліки чи копії, вони через 50–100 років матимуть таку ж цінність», – впевнена Галина Гафійчук.
Майстриня ділиться, коли відтворює старовинну вишиванку, то дотримується не лише колірної гами, візерунку й техніки вишивання, а й зберігає технологію пошиття вбрання – використовує давній крій, а всі деталі виробу зшиває вручну.
«Моя ціль – відтворити старовинні сорочки. Вважаю, що це мій внесок в історію, і для мене це важливо», – зазначає Галина Гафійчук.
Ділиться, кожне нове замовлення для неї є особливим, а тому обрати сорочку – непростий процес роздумів і примірок.
«Більшість людей сьогодні хочуть таку вишиванку, щоб залишити її у спадок дітям», – відмітила майстриня.
На питання, кому з відомих українців дісталася сорочка від Галини Гафійчук, майстриня не відповідає. Але як обрати собі вишиванку, має слушну пораду.
«Не обов’язково, щоб вона була частиною традиційного строю. Можна знайти вишивку свого села чи регіону й відтворити її на жакеті чи блузці. Тому що навіщо нам використовувати китайські, турецькі чи румунські візерунки, якщо в Україні їх є так багато? В українських вишивках треба шукати своє коріння та ідентичність», – радить майстриня й демонструє другу залу музею, де сучасні вишиванки на манекенах прикрашають авторські силянки та ґердани, які теж зберігають давні традиції, символи і знаки.
Такі експозиції, каже пані Галина, нагадують людям про красу української вишивки й надихають до творчості.
«Зараз ми з жінками відтворили тут "Глушківське весілля"», – розповідає майстриня й демонструє весільне деревце, з яким відбувається це дійство.
За її словами, театралізоване весілля віднедавна можуть побачити гості «Етноскрині», а ще – зробити фотосесію в народному строї, щоб осягнути всю велич української спадщини.
Фото авторки
Фото Історія Івано-Франківщина Культурна спадщина Музей Туризм Вишиванка