«Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» 09.04.2026 08:00 Укрінформ Як під час війни на Закарпатській Гуцульщині поновлюють старовинний передвеликодній звичай
У Великий четвер на Рахівщині знову віє запахом запашної здоби. Значна частина господинь випікають паски саме в цей день, однак, окрім святкових хлібів, у піч ставлять кількадесят кукуців. Це – булочки з пухкого тіста у формі пташок із горошиною перцю або зерном гвоздики замість ока. Зранку-рано до кожного дому навідуються діти, а господині дають їм кукуц, крашанку та солодощі за «простибіг», інакше кажучи, за відпущення гріхів покійним родичам.
Давній звичай ходити по кукуци декілька років тому майже зник, розповідають Укрінформу місцеві мешканці. Та наразі, на п’ятому році широкомасштабної війни, знову став популярним. І гуцули цьому неабияк радіють, оскільки вірять: допоки печуть кукуци, розписують писанки та колядують – доти світ існує.
«ПРОКИДАЮСЯ О ТРІЙ, АБИ РОБИТИ ТІСТО НА КУКУЦИ»
Цього року вчителька математики з Великого Бичкова (селища, з якого бере початок Закарпатська Гуцульщина, котра простягається аж до Ясіні на межі з Івано-Франківщиною) Валентина Чаус зготувала як ніколи багато кукуців. Вони в неї гарно виходять, тому сусіди та знайомі просять жінку приготувати й для них.
– Якби не праця вранці – безліч би тих кукуців напекла! – ділиться пані Валентина. – Власне, вони з решток тіста, що пішло на паски. Так чинить більшість господинь, щоб не ускладнювати собі зайвий раз життя. Але я досвідом зрозуміла, що ліпше їх випікати з пісного тіста – без яєць і молока. Тоді люди, котрі постяться (дотримуються посту, – ред.), зможуть кукуци без проблем їсти, не чекаючи неділі. Замішую вночі – підводжусь задля цього о третій годині, очікую, допоки тісто підніметься, і тоді випікаю кукуци. На ранок вони свіжі й ще тепленькі. Коли діти приходять, вже маю що дати їм у кошик.
Валентина Іванівна зазначає, що з року в рік дітей по кукуци ходить дедалі більше.
У Великому Бичкові цього року на греко-католицький Великдень не було шкільних канікул (кожна община визначає їхні дати самостійно), тому дітлахи бігали по кукуци перед навчанням.
Зазвичай господині напікають кількадесят пташок на Великий четвер
– Боже, яка то втіха, коли ти зранку йдеш на роботу, а тобі назустріч – діти з кошиками! Дорогою сама роздавала їм кукуци, хоча вранці перед роботою кілька дітей встигло завітати й до хати, – мовить вона.
Вчителька додає: дуже радіє, що звичай відроджується.
– Ніби всі враз прокинулись і усвідомили, що це нам вкрай необхідно. І греко-католицька церква в селищі долучається: вони чимало вкладають у дітей, цього року на ранкову службу у четвер напекли кукуців та й роздавали дітям. І гаївки біля церкви на Великдень робили.
Валентина Чаус – не тутешня, але у Великому Бичкові проживає давно.
– Мої батьки переїхали в Бичків із Житомирської області через роботу. Мама з 1933 року, пережила Голодомор. Вона дуже остерігалася і церкви, і традицій – усього, що було заборонено радянською владою. Мама згадувала, як одна дівчина пішла з батьками освячувати паски, а її після того «заклювали» в їхній школі так, що вона збожеволіла… Тому в нашій родині це все було таємно: пекли паски, але святити не ходили. Мама все життя цього боялася. Пам’ятаю, як була малою, то в дитсадку святкували взимку з Дідом Морозом, а сільські діти один перед одним розповідали, як до них приходив Миколай і що приніс. То я дуже тішуся, що нинішні діти вже не знають Діда Мороза, до них вільно заходить Миколай, а перед Великоднем вони ходять по кукуци. Добре, що це повертається, – розповідає жінка.
Діти на Рахівщині з кукуцами, що назбирали по домівках
ДІТИ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬСЯ СОЛОДОЩАМИ НА ВЕСЬ РІК
Гід із Рахівщини Юрій Сас розповідає, що в їхньому краї звичай кукуців добре розвинений.
– Коли я був малим, то набагато більше дітей ходили по кукуци. Того стільки було – не зрівняти! Ми бігали цілим селом. Тепер є села, де традиція добре живе, є й такі, де відійшла. Залежить від общини. Але й зараз до цього дня на Рахівщині готується кожен дім. Люди приїжджають із Чехії, привозять багато солодощів: шоколадок, зайців. Усі чекають, що до них прийдуть по кукуци. У нас свого часу давали кукуц та писанку – ще називали галунки, а солодощі – ні. А зараз діти на кукуцах солодощами на весь рік забезпечуються.
Цього року на закарпатській Гуцульщині два Великодні: Мукачівська греко-католицька єпархія перейшла на західний календар і вже три роки святкує із західним світом, тому в них Великдень був 5 квітня. А за тиждень – православний Великдень, і в цей Великий четвер, або Живний, як кажуть на Рахівщині, діти знову підуть по кукуци.
«ТО БУВ МІЙ ПЕРШИЙ БІЗНЕС!»
Відома закарпатська кондитерка Галина Репарюк родом із Рахівщини, із високогірного села Чорна Тиса. Дзвоню, щоб спитати, чи ходила вона малою по кукуци.
– Звісно! То був мій перший бізнес! – каже пані Галина і зауважує, що ті моменти – одні з найщасливіших із дитинства. – Маю дитячий спогад: бабуся питає, скільки мені років, я загинаю великий палець і показую чотири. Боже, яка то була радість, оті пташки! Хоча нам не давали цукерок, шоколадок чи грошей, як тепер роблять люди, коли приходять племінники чи похресники, а лише кукуци і писанки. Але за оті булочки я була така рада! То був мій скарб!
Галина Репарюк
Галина Репарюк ділиться, що в них у селі кукуци теж готують із решток тіста на паски, котрі печуть на Живний четвер.
– То не роблять у духовках – є печі, і пасок стільки, щоб піч заповнити вщерть! Ну а кукуци-зозульки теж кладуть. Так було здавна. Наразі, аби собі не ускладнювати життя, люди купують печиво, фрукти, цукерки, однак кукуци теж печуть і неодмінно дають дітям.
Паски в традиційній гуцульській печі
У часи її дитинства по кукуци ходили діти з трьох років і приблизно до десяти.
– Згадую, що колядували й старші, а по кукуци – лише маленькі. Мама живе в селі й каже, що зараз діти бігають лише до своїх. А ми ходили в кожнісіньку хату: допоки повернешся додому, то насилу той кошик можеш нести! Ходили групами, починали зі своєї перії (у гуцульських селах так називають кутки, – ред.) – і далі, на інші. Ми були з Бегенської перії, – пригадує вона.
По кукуци діти на Гуцульщині починають ходити з трьох років
Пані Галина зазначає, що в неї досі з приготуванням до Великодня пов’язані дуже теплі спогади: «Випікання пасок, запахи в хаті – то зовсім не про їжу, а про особливий стан у родині, коли чекаєш на здійснення чогось великого».
Дуже дивно, додає співрозмовниця, коли зараз батьки вчать своїх дітей не ходити по кукуци.
– Кажуть, ми не бідні, нічого по людях ходити. Так звичай і втрачається. Але те, що діти ходять від дому до дому, – не про бідність. Це класно. Це дитину соціалізує, адже бабусі питатимуть: «А чий, чия ти?», «А скільки тобі років?». І як відповідатимеш, так тебе й приймуть.
За словами Репарюк, колись господині орієнтувалися, скільки напікати кукуців, залежно від кількості дітей на кутку-перії. Зазвичай робили кількадесят тих пташок.
Вона зауважує, що на Закарпатті паски не такі, як на решті території України. У цьому краї це хліб на великій кількості яєць і молоці, але не солодкий. І кукуци – такі самі. Пані Галина ділиться рецептом закарпатської паски.
– Складники такі. Для опари знадобиться 1,1 л теплого молока, 3 ст. л. цукру, 100 г свіжих дріжджів, 200 г борошна від загальної кількості. Для тіста: 200 г м’якого вершкового масла, 2 жовтки, 3 яйця, 150 г сметани, 1 ст. л. солі, приблизно 2,1 кг борошна та 100 г олії для змащування рук під час замішування. Додатково потрібно 2 жовтки для змащування пасок та 1–2 ст. л. молока або води до жовтків. Важливо, аби всі інгредієнти були кімнатної температури. Ваше тісто має бути м’яке, еластичне, не забите борошном, – розповідає кондитерка.
«БЕРЕЖЕМО СВОЇ ЗВИЧАЇ – ОТЖЕ, СВІТ ТРИВАТИМЕ»
Обласна депутатка з Рахівщини Ірина Мацепура каже, що впродовж останніх двох років спостерігає сплеск цього звичаю на Рахівщині.
– Декілька років цю тему підіймали в медіа, вона добре ширилася в соцмережах і так ожила, що діти кинулися й масово пішли по кукуци! Я не печу – бракує на це часу, та й, відверто, не маю таланту до тіста. За мене пече сусідка. Але й торік, і цього року все, що напекли, роздали. А якщо раптом прийшла до тебе дитина, а не маєш готового кукуца, то даєш шоколадку чи яблуко. Гроші теж дають, але переважно «своїм». Загалом, якоїсь «таксі» нема – це все ж таки не колядування.
Ірина Мацепура радіє, що цей давній звичай відроджується.
– Ми роками заохочували людей, аби поновлювали традиції, щоб не забували. А тут несподівано раз – і ввійшло в моду. У тренді, як кажуть тепер! Діти зранку кричать під вікнами: «Ци чуєте, ци спите – дайте кукуц та й яйце!» – «На, дорогий, лишень пам’ятай про це!». Знову всі печуть кукуци у Живний четвер, знову діти ходять вулицями з кошиками. І це чудово! Бо всі ми тут знаємо, що світ закінчиться тоді, коли люди перестануть пекти кукуци, колядувати і розписувати писанки. Знаєте, коли зараз Трамп тим світом хитає туди-сюди – так, що багато хто твердить, що вже кінець світу буде, ми, гуцули, печемо кукуци, пишемо писанки й ходимо колядувати. Ми того кінця світу не можемо допустити аж ніяк! Тож бережемо свої звичаї – а, отже, світ триватиме.
Фото Ірини Мацепури, Галини Репарюк та Юрія Саса
Гуцули Великдень Закарпаття Писанка Паска Війна з Росією